І про могилу він говорить, що «ніхто не знає гробу його аж до цього дня». 3) Треба відзначити, що деякі місцевості мають не ті назви, які вони мали за життя Мойсея, а інші, якими вони були позначені вже через багато років. Наприклад, Авраам переслідував ворогів «до Дану» («Буття», 14:14), а таку назву це місто одержало тільки через багато років після смерті Ісуса («Книга Суддів», 18:29). 4) Історичні оповіді інколи продовжуються і за межі часу життя Мойсея. Бо у «Виході» (16:34) розповідається, що сини Ізраїля їли манну впродовж 40 років, поки не прийшли в землю заселену, доки не прийшли до кордону землі Ханаанської, а саме: до часу, про який говориться в «Книзі Ісуса» (5:12). В книзі ж «Буття» (36:31), говориться: «А оце царі, що царювали в краю Едома перед царюванням царя в синів Ізраїлевих». Тут, без сумніву, історик розповідає про те, які царі були в ідумеян, перш ніж Давид підкорив їх і поставив правителів у самій Ідумеї («II книга Самуїлова», 8:14).
Таким чином, з усього цього ясно, як Божий день, що «П’ятикнижжя» написав не Мойсей, а хтось інший, хто жив на багато віків пізніше від нього. Але звернімо, крім того, увагу на книги, які написав сам Мойсей і які згадуються в «П’ятикнижжі». З них самих добре видно, що вони були інакші, аніж «П’ятикнижжя». Так, по-перше, видно з «Виходу» (17:14), що Мойсей за велінням Божим описав війну проти Амалика, а в якій книзі — з цієї глави не видно. Але в «Числах» (21:14) згадується книга, під назвою «Книжка воєн Господніх», і в ній, без сумніву, йшлося про війну проти Амалика і, крім того, ще й про їхні таборування, — і автор «П’ятикнижжя» в «Числах» (33:2) свідчить, що їх описав Мойсей. Крім того, з «Виходу» (24:4, 7) відомо про іншу книгу, звану «Книгою Заповіту»35, що її він прочитав перед ізраїльтянами, коли вони вступили в перший договір з Богом. Але ця книга, чи ця грамота, містила тільки небагато чого, а саме: закони, або веління Божі, про які розповідається від вірша 22-го глави 20-ї «Виходу» до глави 24-ї тієї ж книги, чого не буде заперечувати ніхто, хто прочитав названу вище главу, безпристрасно її обміркувавши. Там-бо розповідається, що як тільки Мойсей спізнав думку народу про укладення Заповіту з Богом, то він тут-таки записав Божі вислови і закони і рано-вранці, як виконав деякі церемонії, прочитав усьому зібранню умови укладеного Заповіту. Коли вони були прочитані і, без сумніву, сприйняті всім простолюдом (plebs), народ (populus) у повній згоді прийняв зобов’язання. А тому як із короткості часу, протягом якого вона була написана, так і з суті укладеного договору випливає, що ця книга не містила в собі нічого, крім того мізерного, про що я нині сказав. Нарешті, відомо, що на сороковий рік з часу виходу з Єгипту Мойсей пояснив усі дані ним закони («Повторення Закону», 1:5) і знову зобов’язав ними народ («Повторення Закону», 29:14) і, нарешті, написав книгу, яка містить ці роз’яснені закони і цей повий договір («Повторення Закону», 31:9). Ця книга й була названа книгою Закону Божого, яку пізніше Ісус доповнив оповіддю про договір, яким у його час народ знову себе зобов’язав і який він у третій раз уклав з Богом («Ісус Навин» 24:25, 26). Але, оскільки у нас нема жодної книги, яка містила б цей договір Мойсея, а також і договір Ісуса, то неминуче слід припустити, що ця книга загинула. Або треба буде божеволіти разом із халдейським парафрастом Йонатаном і спотворювати слова Письма свавільно. Йонатан-бо під впливом цих труднощів більше схилявся спотворити Письмо, аніж визнати своє незнання. Слова «Книги Ісуса Навина» (24:26): «І написав Ісус ті слова в книзі Божого Закону», він справді переклав по-халдейському таким чином: «І написав Ісус ці слова і зберіг їх з книгою Божого Закону». Що поробиш з тими, які бачать тільки те, що їм до вподоби? Що це, кажу, як не заперечення самого Письма і не нове фальшування на власний розсуд?
Отож ми робимо висновок, що ця книга Закону Божого, яку написав Мойсей, була не «П’ятикнижжя», а зовсім інша, що її автор «П’ятикнижжя» включив до своєї праці в належних місцях, що вельми очевидно випливає як із щойно сказаного, так і з того, що я зараз скажу. А саме: коли в уже цитованому місці «Повторення Закону» розповідається, що Мойсей написав книгу Закону, історик додає, що Мойсей передав її жерцям і що, крім того, він буцімто наказав їм читати її в певний час всьому народові. Це показує, що ця книга була значно меншого обсягу, аніж «П’ятикнижжя», тому що за одні збори вона могла бути прочитана і всі її могли збагнути. Не можна тут оминути й того, що з усіх книг, які написав Мойсей, він нібито наказав побожно заховувати й оберігати одну цю [книгу] другого Заповіту і «Пісню» (що її він також потім написав, щоб весь народ її вивчив). Бо, оскільки він першим договором зобов’язав тільки присутніх сучасників, а другим — і всіх нащадків їхніх («Повторення Закону», 29:14, 15), він наказав побожно зберігати і в майбутні віки книгу цього другого договору, а крім того, як ми сказали, також і «Пісню», яка стосується переважно майбутніх віків. Таким чином, оскільки невідомо, чи Мойсей написав інші книги, крім них, а сам він не наказував нащадкам побожно зберігати, крім книжки Закону з «Піснею», ніякої іншої, і, нарешті, оскільки в «П’ятикнижжі» зустрічається багато такого, що не могло бути написане Мойсеєм, то звідси випливає, що необґрунтовано і цілком суперечить розумові твердження, ніби Мойсей є автором «П’ятикнижжя».
Але тут, можливо, хтось запитає, чи не записав Мойсей, крім того, також і законів, щойно вони були йому явлені. Тобто хіба він протягом сорока років не записав нічого з даних ним законів, крім тих небагатьох, про які я сказав, що вони вміщені в книзі першого договору? Але на це я відповідаю: хоч я готовий припустити, що з розумом, напевно, узгоджується те, що Мойсей записував закони в той самий час і в тому самому місці, де доводилося оприлюднювати їх, однак заперечую, що на цій підставі ми можемо це твердити. Адже ми вище показали, що в подібних речах ми повинні стверджувати тільки те, що очевидно випливає з самого Письма або що виводиться шляхом законних висновків тільки з його основ, а не з того, що здається згідним із розумом. Додайте, що й сам розум не примушує нас твердити це. Бо можливо, що сенат36 повідомляв народові письмово постанови Мойсея, які потім історик зібрав і вставив до відповідних місць в історію Мойсеевого життя. Ось те, що [я хотів сказати] про п’ять Мойсеєвих книг.
Тепер пора дослідити й решту. На подібних же підставах виявляється, що «Книга Ісуса Навина» не є автографом37. Адже той, хто свідчить про Ісуса, що славний він був по всій землі (6:27); що він нічого не пропустив із приписаного Мойсеєм (останні вірші глави 8 і 11:15); що він зістарився і закликав усіх на збори і що, нарешті, він упокоївся, — очевидно, був іншою особою. Далі розповідається також про деякі події, що трапилися після його смерті, а саме: що після його смерті ізраїльтяни шанували Бога, доки були живі старійшини, які знали його, а в главі 16:10, — що Єфрем і Манасія «не вигнали вони ханаанеянина, що сидів у Ґезері», але що (додає він) «Сидів ханаанеянин посеред Єфрема, і так є аж до цього дня, і давав данину працею». Це те ж саме, що розповідається в «Книзі Суддів». Також і спосіб висловлювання («аж до цього дня») показує, що автор розповідає про давні події. Подібні до цього також текст глави 15-ї, останній вірш, «Книги Ісуса Навина» про дітей Юди, і історія Калева, від вірша 13-го тієї ж глави. Здається, що й випадок, розказаний у 22:10 і далі, про два з половиною коліна, які звели вівтар за Йорданом, також стався після смерті Ісуса, оскільки у всій цій історії нема ніякої згадки про нього, а тільки народ вирішує вести війну, посилає послів і чекає їхньої відповіді і, нарешті, схвалює її.
Нарешті, з 10:14 ясно випливає, що ця книга була написана через багато віків після Ісуса. Там мовиться: «І не було такого, як день той, ані перед ним, ані по ньому, щоб Господь так слухав людського голосу». Отож, якщо Ісус колись і написав якусь книгу, то вона, звичайно, була та, яка цитується в 10:13, тобто в тій самій оповіді. А в тому, що «Книга Суддів» написана самими суддями, то, я думаю, ніхто, при здоровому глузді бувши, не переконаний. Адже епілог усієї історії, яка є в 21-й главі, ясно показує, що вся вона була написана тільки одним істориком. Потім, оскільки той, хто писав її, часто згадує, що в ті часи ніякого царя не було в Ізраїлі, то безумовно, що вона була написана після того, як царі дістали владу. На «Книгах Самуїлових» нам також нічого довго зупинятися, бо історія продовжена далеко за межі його життя. Однак я бажав би зауважити лише те, що ця книга була написана також через багато віків по смерті Самуїла. Тому що в І книзі (9:9) історик зауважує, у вигляді вставки: «Колись в Ізраїлі, коли хто ходив питатися Бога, то так говорив: “Давайте підемо до провидця”. Бо що сьогодні “пророк”, колись звалося “провидець”». Нарешті, «Книги Царів», як із них же самих видно, були складені на підставі книг про діяння Соломона («І книга Царів», 11:41), літописів царів юдейських (14:19, 29 тієї ж книги) і літописів ізраїльських царів. Таким чином, робимо висновок, що всі ці книги, які ми досі розглядали, є списками з інших і що про події, які містяться в них, розповідається, як про старовину.
