Айрис Мердок – Чорний принц (страница 46)
— Йому не подобається те, що він ненавидить батька. Гамлет відчуває через це провину.
— То його паралізувало від почуття провини? Але він ніколи про це не згадував. Він жахливо самовдоволений і чіпляється до всіх. Подумати лише, як огидно він поводиться з Офелією.
— Ця поведінка — частина того самого.
— Що ви маєте на увазі?
— Він ототожнює Офелію зі своєю матір’ю.
— Але я думала, що він любить матір.
— У тому й суть.
— Що ви маєте на увазі, у чому суть?
— Він засуджує матір за те, що вона чинила перелюб із його батьком.
— Зачекайте хвильку, Бредлі. Я заплуталась.
— Клавдій — продовження брата на несвідомому рівні.
— Але неможливо чинити перелюб зі своїм чоловіком, це нелогічно.
— Підсвідомості не відома логіка.
— Ви маєте на увазі, що Гамлет ревнує, маєте на увазі, він закоханий у матір?
— Це загальноприйнята думка. Така знайома, що аж нудно, як на мене.
— Ах,
— Так.
— Розумію. Але я досі не розумію, чому він має думати, що Офелія — це Гертруда, вони анітрохи не схожі.
— Підсвідомість полюбляє ототожнювати людей. І грається лише кількома персонажами.
— То багато акторів грають одну й ту саму роль?
— Так.
— Не думаю, що вірю в підсвідомість.
— Розумничка!
— Бредлі, ви знову дражнитеся.
— А от і ні.
— Чому Офелія не може врятувати Гамлета? Це, власне, моє наступне запитання.
— Тому що, моя люба Джуліан, чисті й неосвічені молоді дівчатка не можуть урятувати заплутаних і занадто освічених чоловіків-невротиків від катастроф, хай там як їм хочеться вірити, що можуть.
— Я знаю, що неосвічена, і не можу заперечувати, що молода, але я
— Звичайно, ні. Ти ототожнюєш себе з Гамлетом. Усі так роблять.
— Гадаю, ми завжди ототожнюємо себе з головними героями.
— Не у видатних літературних творах. Хіба ти ототожнюєш себе з Макбетом чи Ліром?
— Гаразд, ні, не те щоб…
— А з Ахіллом, чи з Агамемноном, чи з Енеєм, чи з Раскольніковим, чи з мадам Боварі, чи з Марселем[46], чи з Фанні Прайз[47], чи…
— Заждіть. Про декого із цих людей я навіть не чула. І думаю, що ототожнюю себе з Ахіллом.
— Розкажи мені про нього.
— Ох, Бредлі… Не можу навіть придумати… Це ж він убив Гектора?
— Не має значення. Ти зрозуміла мою думку?
— Не впевнена, що знаю яку.
— «Гамлет» — незвична книжка, бо це літературний твір, у якому всі ототожнюють себе з головним героєм.
— Розумію. Чи стає він від цього гіршим за інші Шекспірові п’єси? Я маю на увазі хороші.
— Ні, це найвизначніша із Шекспірових п’єс.
— Отже, сталося щось кумедне.
— Точно.
— Ну, а що саме, Бредлі? Послухайте, ви не заперечуєте, якщо я дещо занотую з нашої розмови щодо того, як Гамлет думає, що мати зраджувала з батьком, і таке інше. Боженько, як тут спекотно. Будь ласка, може, відчинимо вікно? Не заперечуєте, якщо я зніму чоботи? У них можна зваритися заживо.
— Я забороняю тобі записувати. Ти не можеш відчинити вікно, але можеш зняти черевики.
— «Вельми вдячний»[48].
Вона розстібнула черевики й витягла з них ноги в рожевих колготках. Помилувалася своїми ногами, поворушила пальцями, розстібнула ще один ґудзик на комірці й захихотіла.
— Не заперечуєш, якщо я зніму піджак? — у свою чергу поцікавився я.
— Звісно ж, ні.
— Побачиш мої шлейки.
— Як захопливо! Ви, певно, останній чоловік у Лондоні, який їх носить. Вони перетворюються на щось рідкісне й бентежливе так само, як підв’язки.
Я зняв піджак і залишився в сірій у чорну смужку сорочці, поверх якої були сірі шлейки з армійських резервів.
— Боюся, не надто захопливо. Якби я знав, одягнув би червоні.
— То ви не чекали на мене.
— Не кажи дурниць. Не заперечуєш, якщо я зніму краватку?
— Не кажіть дурниць.
Я зняв краватку й розстібнув два ґудзики на сорочці. Потім знову застібнув один із них. Волосся в мене на грудях росте рясно, але вже посивіло (чи, якщо хочете, набуло сріблястого, як соболине хутро, відтінку). Я відчував, як збігає скронями піт, як він тече потилицею, як прокладає собі шлях у хащах над діафрагмою.
— Ти не пітнієш, — сказав я Джуліан. — Як тобі це вдається?
— Ще й як. Дивіться. — Вона запхала пальці у волосся, а потім над столом простягнула до мене руки. Пальці її були довгі, але не надміру тонкі. На них слабко блищала волога. — Ну, Бредлі, на чому ми зупинилися? Ви казали, що «Гамлет» — єдиний…
— На цьому завершімо нашу розмову, гаразд?
— Ох, Бредлі, я відчувала, що набридаю вам! А тепер ми не побачимося кілька місяців, я ж вас знаю!
— Помовч. Усю цю нудятину про Гамлета, його маму й татка ти можеш прочитати в книжці. Я скажу тобі, у якій.
— То це неправда?
— Правда, але це не має значення. Розумний читач хапає все на льоту. А ти розумний читач у ovo[49].
— Де?