Артур Мэйчен – Зібрання творів (страница 84)

Жінки з жахом в очах дивилися одна на одну, і він бачив, як декілька найстарших із них незграбно перехрестилися. Затим вони знову заговорили, і він пригадав уривки їхньої розмови.

— Вона була там, — сказала одна, показуючи кудись через плече.

— Вона не знає туди дороги, — мовила інша. — Всі, хто вирушив у те місце, пощезли.

— Останнім часом там нікого нема.

— Звідки ти знаєш, Ґвенліан?

— Не нам про це казати.

— Моя прабаба знала деяких з тих, що там побували, — сказала одна дуже стара жінка. — Вона розказувала, як після того їх забрали.

А тоді у дверях з'явився його дядько, і вони повернулися додому тією ж дорогою, що й прийшли туди. Едвард Дарнелл ніколи більше про це не чув і не знав, померла та дівчина чи, може, оклигала після свого дивного нападу, але та сцена з дитинства надовго засіла у нього в голові й тепер згадалась, озвалася ноткою застереження, як символ небезпеки, що може чатувати на їхньому з Мері шляху.

Неможливо далі продовжувати історію Едварда Дарнелла та його дружини Мері, оскільки з того моменту їхнє життя наповнилося усілякими химерними подіями і стає все більше схожим на історію про Святий Грааль. Звісно, їхнє життя цілком змінилося, як свого часу змінилося життя короля Артура, та жоден літописець не наважиться описати в подробицях їхню історію. Втім, Дарнелл написав невелику книжку дивних віршів, що могли б належати якомусь натхненному дитяті, які чергувалися із «записами й наріканнями», написаними латиною для простолюдинів, якої він навчився з «Манускриптів Іоло». Проте ця книжка, навіть якщо її повністю опублікують, навряд чи проллє світло на цю заплутану історію. Дарнелл назвав цей літературний твір «In Exitu Israel[91]» і помістив на титулі гасло, що, безсумнівно, належить йому: «Nunc certe scio quod omnia legenda; omnes historiæ, omnes fabulæ, omnis Scriptura sint de ME narrata[92]». Вочевидь, латину він вивчав не біля ніг Ціцерона, але на цьому дивному діалекті він написав велику історію «Нового Життя», яке йому відкрилося. А його «Вірші» ще дивніші. Один із них, що має назву (немов запозичену з давньої літератури) «Рядки, написані під час споглядання з лондонського пагорба школи-інтернату, що раптом потонула в променях сон ця»; починається так:

Межи стежок безлюдних я Знайшов чудного камінця, Що самотою край дороги Подалі від людського ока Лежав. І в ньому я побачив Свій талісман, свою удачу. І міцно-міцно притулив, Вустами ніжно залюбив І від людських очей закрив. І що не день виймав з осоту Свою таємну насолоду. Купав у квітах неймовірних, Не шкодував їй слів чарівних. О мій багряний небокраю, Далекого уламок Раю, 0 Зоре життєдайна! Море, Твої глибини неозорі! Палає вічно жевриво твоє 1 світ на диво обертає; І в порох розіб'є той день, Що сили в мене забирає. Хай би куди поглянув я, Там майорить Свята Земля. Там в квітів золоті пелюстки Й пустелі, мов чарівні пустки. І вітер пестить у дерев гілля І піснею, мов з рога короля, До неба лине. Там не видно Стежин похмурих, сірих злиднів, Там світять факели угору І чути спів священних хорів, Там ллється чарівне вино, Там запальний п'янить танок І пісня до небес лунає, Вітаючи усіх святих.

Із цього тексту, вочевидь, неможливо добути якусь конкретну інформацію. Але на останній сторінці Дарнелл написав: «І я прокинувся зі сну про лондонську околицю, рутинну, виснажливу працю та марнотні дрібниці. Розплющивши очі, я зрозумів, що перебуваю в пралісі з кришталево чистим джерелом, оповитим легким сивим серпанком, що коливався над ним у мерехтливому спекотному повітрі. Там до мене з таємних закутків лісу вийшла постать, і води джерела навіки з'єднали нас із коханою».

Артур Мекен

/Arthur Mochen/

(1863-1947) — англійський письменник і містик, член окультного товариства «Орден Золотої Зорі», чиї твори значною мірою вплинули на формування і розвиток химерної та містичної літератури. Одним із найголовніших мотивів у творчості письменника є фольклорний образ «маленького народу», фейрі, яких він, на противагу усталеній традиції, описує як давніх, таємничих і ворожих людям істот, наділених надприродними властивостями і містичними знаннями, а також приховані за запоною буденності інші реальності. Шлях до них відкривається через давні забуті й заборонені ритуали — рештки таємних, майже втрачених знань. Публікація найвідомішої повісті Артура Мекена «Великий бог Пан» збурила тогочасне суспільство, яке побачило в ній натяки на давні містичні ритуали і сексуальні перверзії.

Серед прихильників творчості Артура Мекена був Говард Філіпс Лавкрафт, який дуже схвально відгукувався про його доробок у своєму відомому есеї «Надприродний жах у літературі». Вважається, що тексти Мекена значним чином вплинули на Лавкрафта у творенні його «Міфів Ктулху». Творами письменника захоплювалися також інші знамениті сучасники — Артур Конан Дойл, Вільям Батлер Сйтс та Оскар Вайлд. Відомий містик Алістер Кровлі відзначав магічну правдивість творів Мекена, Хорхе Луїс Борхес назвав Артура Мекена великим письменником, який своєю творчістю передбачив появу магічного реалізму, а Стівен Кінг якось сказав в інтерв'ю, що, можливо, «Великий бог Пан» — найкращий твір літератури жахів, будь-коли написаний англійською мовою.