Артур Мэйчен – Зібрання творів (страница 79)
Мері повідомила йому, що місіс Ніксон пішла ще півтори години тому. Дарнелл полегшено зітхнув і разом з дружиною вийшов у сад, де вони сіли пліч-о-пліч.
Якийсь час між ними панувала мовчанка, аж нарешті Мері заговорила з нервовим тремтінням у голосі.
— Едварде, — почала вона, — тітка зробила одну пропозицію, про яку ти повинен почути. Думаю, нам потрібно її обдумати як слід.
— Пропозицію? А як же та любовна інтрижка? Дядько досі їй зраджує?
— Ах, так! Вона мені все розповіла. Дядько навіть не думає каятися. Схоже, він винайняв для тої жінки помешкання десь у місті й облаштував його дуже дорогим коштом. Він сміється з тітчиних закидів і каже, що хоче нарешті відвести душу. Ти бачив, яка вона пригнічена?
— Так, вона виглядає дуже засмученою. Але хіба дядько не дає їй грошей? Вона надто убого вбрана для жінки її становища.
— У тітки дуже багато чудових речей, та мені здається, вона їх просто любить накопичувати, не вдягаючи, бо панічно боїться зіпсувати свої вбрання. Повір, річ не в грошах, оскільки два роки тому, коли дядько ще був ідеальним чоловіком, він заповів їй значну суму. Власне, про це я й хочу з тобою поговорити. Тітка хоче оселитися разом із нами, за що готова щедро платити. Що ти на це скажеш?
— Хоче жити з нами? — вигукнув Дарнелл, аж люлька на траву впала. Він був настільки приголомшений думкою про те, що тітка Меріан мешкатиме з ними під одним дахом, що застиг, втупившись невидющим поглядом кудись поперед себе, не відаючи, що ще для нього приготував цей жахливий вечір.
— Я знала, що ти не будеш у захваті від такої ідеї, — продовжила його дружина. — Але, любий, я все ж вважаю, що ми не повинні відмовляти їй, добре все не зваживши. Боюся, тітка не викликала в тебе надто теплих почуттів.
Дарнелл мовчки похитав головою.
— Я так і думала. Вона, бідолашна, була така засмучена — ти просто не бачив її в кращі роки. Насправді вона дуже добра. Але послухай, любий, думаєш, ми маємо право їй відмовити? Я вже казала тобі, що у неї багато грошей, і я переконана, що вона страшенно образиться, якщо ми відмовимось прийняти її в себе. А що буде зі мною, якщо з тобою щось трапиться? Ти ж знаєш, у нас дуже мало заощаджень.
Дарнелл скрушно зітхнув.
— Мені здається, — сказав він, — що такий крок усе зіпсує. Ми такі щасливі разом, Мері, люба моя. Звісно, мені дуже шкода твоєї тітки. Гадаю, вона потребує співчуття. Але щоб жити тут разом з нами...
— Знаю, любий. Не думай, що я з нетерпінням цього чекаю. Ти ж знаєш, що, крім тебе, мені більше ніхто не потрібен. Та нам не завадило б подумати про майбутнє, тим паче, після цього ми заживемо набагато заможніше, і я зможу дати тобі все те найкраще, на що ти заслуговуєш, тяжко працюючи в Сіті. Наші доходи виростуть удвічі.
— Ти хочеш сказати, що вона платитиме нам сто п'ятдесят фунтів на рік?
— Саме так. Вона також заплатить за умеблювання вільної кімнати та всі інші забаганки. А ще вона наголосила на тому, що коли до неї час від часу навідуватимуться друзі, вона радо платитиме за опалення у вітальні й даватиме трохи грошей на сплату рахунків за гас і кілька шилінгів нашій служниці за додаткові турботи. Ми насправді заживемо удвічі заможніше, ніж зараз. Едварде, любий, до нас навряд чи ще хтось коли-небудь звернеться з такою пропозицією. І, як я вже казала, нам потрібно думати про майбутнє. До речі, ти дуже сподобався тітці.
Він здригнувся й промовчав, а його дружина продовжила далі його переконувати.
— Вона не надто набридатиме нам. Снідає тітка в ліжку, і зазвичай одразу після вечері вона підніматиметься до себе в кімнату. Як на мене, це дуже тактовно. Вона чудово розуміє, що нам буде не до вподоби постійна присутність когось третього. Чи не здається тобі, Едварде, що, зваживши все це, ми повинні пристати на її пропозицію і прихистити її в себе?
— Напевно, — важко зітхнув він. — Ти права: з фінансового погляду, це чудова пропозиція, від якої, гадаю, буде вкрай нерозумно відмовитися. Та, чесно кажучи, вона мені не до душі.
— Я дуже рада, що ти погоджуєшся зі мною, любий. Запевняю тебе, все буде й наполовину не так погано, як ти думаєш. Та й, окрім особистої вигоди, ми робимо бідолашній тітці неабияку послугу. Старенька так гірко плакала після того, як ти пішов. Вона сказала, що вирішила більше не залишатися в домі дядька Роберта, але не знає, куди їй податися і що з нею буде, якщо ми не приймемо її в себе. Вона була сама не своя.
— Гаразд, гаразд. Нехай поживе у нас рік, а далі побачимо. Може, все й влаштується так, як ти кажеш, і буде не так погано, як зараз здається. Ходімо в дім?
Дарнелл нахилився, щоб підняти люльку, яка так і лежала у траві. Він не міг її знайти, тому запалив сірника й одразу ж побачив свою люльку, а поруч з нею, під лавкою, побачив щось схоже на вирвану з книжки сторінку. Йому стало цікаво, і він підняв той аркуш.
Запаливши у вітальні гасову лампу, місіс Дарнелл дістала поштовий папір, щоб відразу ж написати місіс Ніксон, що вони радо приймають тітчину пропозицію, коли її злякав здивований вигук чоловіка.
— Що трапилося? — спитала вона, вражена його скриком. — З тобою все гаразд?
— Поглянь, — відповів він, простягнувши їй невеличкий аркушик. — Я щойно знайшов це в саду під лавкою.
Мері розгублено глянула на свого чоловіка й почала читати.
НОВЕ Й ОБРАНЕ СІМ'Я АВРААМА
ПРОРОЦТВА, ЩО ЗДІЙСНЯТЬСЯ В ЦЬОМУ РОЦІ
1. Флот зі ста сорока чотирьох суден вирушить на Тартесс і острови.
2. Знищення сили Собаки, в тому числі актів, що суперечать законам Авраама.
3. Повернення флоту з Тартесса із аравійським золотом, яке ляже у підмурівок нового міста Авраама.
4. Пошук нареченої і накладення печатей на Сімдесятьох Сімох.
5. Обличчя ОТЦЯ осяється більшим блаженством, ніж лик Мойсея.
6. Папу Римського закидають камінням у долині під назвою Берек-Зиттор.
7. ОТЦЯ визнають три великі правителі. Два великі правителі відкинуть існування ОТЦЯ й одразу ж загинуть у вогні ЙОГО гніву.
8. Зв'язування чудовиська з маленьким рогом, скинення суддів.
9. Віднаходження нареченої на землі єгипетській, яка тепер розташована в західній частині Лондона, про що дізнався ОТЕЦЬ.
10. Дарунок нової мови сімдесятьом сімом та ста сорока чотирьом. ОТЕЦЬ іде до покоїв нареченої.
11. Знищення Лондона та відновлення Міста під назвою Но, що в перекладі означає «нове місто Авраама».
12. ОТЕЦЬ возз'єднається з нареченою, а Земля за півгодини наблизиться до Сонця.
Обличчя місіс Дарнелл просвітліло, коли вона прочитала цей текст, що здався їй хоч і безглуздим, проте цілком безневинним. З вигуку чоловіка вона зрозуміла, що треба боятися чогось неприємнішого за цю незрозумілу низку пророцтв.
— Ну то що? — сказала вона. — Що не так?
— Що не так? Невже ти не розумієш, що цей аркуш загубила твоя тітка, а він свідчить про те, що вона геть з глузду зсунулася.
— Ох, Едварде, не кажи такого. По-перше, звідки ти знаєш, що аркушик належить саме їй? Його могло просто занести вітром із сусідніх садів. А навіть якщо й так, не варто через це вважати її несповна розуму. Особисто я не вірю у всілякі пророцтва, але є багато хороших людей, в яких стосовно цього зовсім інша думка. Я знала одну стареньку і, на моє переконання, дуже добру леді, яка щотижня купувала газету, в якій друкувалися всілякі пророцтва і тому подібне. Ніхто не вважав її божевільною, а батько казав, що зроду не зустрічав людей з таким гострим розумом до торгівлі, як у неї.
— Думай що хочеш, та я вважаю, що ми обоє ще пошкодуємо.
Якийсь час вони сиділи мовчки. Повернулася Еліс після своїх «вечірніх гульок», а вони й досі безмовно сиділи, аж поки місіс Дарнелл сказала, що втомилася і хоче лягти спати. Чоловік її поцілував.
— Навряд чи мені зараз вдасться заснути, — сказав він, — а ти йди, кохана. Хочу над дечим поміркувати. Ні, ні, я не передумаю: як я й обіцяв, твоя тітка може з нами жити. Але я мушу дещо з'ясувати.
Дарнелл довго думав, міряючи кроками кімнату. На Една-роуд один за одним гасли ліхтарі, люди передмістя вже повдягалися спати, а у вітальні Дарнеллів усе ще горіло світло, і чоловік усе так само тихенько ходив туди-сюди. Йому здавалося, що навколо їхнього спокійного подружнього життя неначе звідусіль збиралися якісь гротескні та фантастичні фігури, передвістя хаосу й плутанини, небезпека божевілля — дивна компанія з іншого світу. Це виглядало так, наче на тихі, сонні вулички якогось невеличкого давнього містечка, що зачаїлося поміж пагорбів, звідкілясь прилетіли звуки барабана і флейти, дикої пісні, і на базарну площу увірвався галасливий натовп пістряво вбраних музик, що витанцьовували в такт своїй шаленій музиці, вириваючи мешканців з їхніх затишних домівок і мирного життя та спокушаючи їх приєднатися до їхнього несамовитого танцю.
Усе ще вдалині, але вже близько (бо вона була захована у нього в серці) він побачив мерехтіння яскравої зірки, а внизу западала темрява, місто облягли туман і пітьма. На його вуличках замерехтіли сполохи червонястого полум'я смолоскипів. Пісня лунала все гучніше. В ній вчувалися все наполегливіші чарівні звуки, що здіймалися й падали в неземних переливах, немов якесь заклинання. Шалено гупав барабан, зривалася на крик флейта, закликаючи всіх містян покинути свої затишні домівки, щоб просто на вулицях провести дивний обряд. Ці вулиці, зазвичай такі тихі, заколисані прохолодним і спокійним покровом темряви, загорнуті в сон під наглядом вечірньої зорі, тепер витанцьовували блимаючими ліхтарями, відлунювали лементом тих, хто кудись поспішав, немов їх нестримно вабило якесь магічне закляття. Мелодія урочистих пісень наростала, удари барабана ставали все лункішими, а посеред пробудженого міста, у червонястому світлі смолоскипів, фантастично вдягнені музики виконували свою інтерлюдію.