Аркадий Фидлер – Оріноко (страница 76)

Так разом з цим днем минав період бурхливих переживань і важливих подій. Навкруги все застигало і затихало: на небі в кривавій заграві заходу сонця, на землі — в першому передвечірньому тумані і навіть у людських душах. Після таких збуджень людей опанувала якась втома і сумна задума. В повітрі все ще відчувався гар і запах пролитої крові, а коли надвечір наші нові друзі з північних берегів Оріноко — Абассі і його варраули, залишили Каїїву, повіяло навкруги ще більшою пусткою і тишею. До самого вечора над островом кружляли чорні орли.

Але наступного дня їх уже не було, не стало й того смутку. На зорі ми вирушили назад. Навколо прокидалася пуща. Прокидалась у радісному співі птахів, у ніжному захоплюючому багатстві зелені; пуща закипала жадобою життя, сповнена пристрасних криків і шаленства народження.

В перших променях ранкового сонця я побачив на небі великих птахів, які перелітали з одного берега на другий. Птахи були не чорні й не хижі. Це були благородні папуги-арарауни, такі яскраві і чарівні своїми барвами, вони здавалися мені в цю хвилину найкрасивішими птахами на землі. Їх вигляд осявав, надихав вірою в невисловлені сили цієї пущі, в її невивчену, вічну її красу.

Чи можна було дивуватися тому, що саме цього ранку моє серце переповнювала радість? Там, вгорі, кружляли чарівні птахи, а тут, внизу, біля мене були Лясана, Арнак, Вагура і Педро, були всі інші, всі мої друзі — і був бадьорий шум весел, якими ми дружно гребли до берегів нашої Ітамаки.