Анри Шаррьер – Метелик (страница 119)

Не так легко скинути з себе кайдани, які проносив цілих тринадцять років. «Відтепер ви вільний». Лейтенант відвертається. За мною більше не наглядають. Ось і все. Ми хутко йдемо вгору від річки по вкритій рінню дорозі. У нас лише клуночок з трьома сорочками й одними штанами. Я в темно-синьому костюмі, білій сорочці й голубій краватці, що пасує до костюма.

Однак життя, звісно, не перебудуєш так просто, як перешивають гудзик. І хоч нині, через двадцять п’ять років, я венесуельський громадянин, одружений, маю дочку й щасливо живу в Каракасі, проте за ці роки я зазнав ще багато пригод, скуштував чимало успіхів і невдач. І все ж таки я завжди був вільною й чесною людиною. Може, колись я розповім про все це й про деякі трохи буденніші історії, для яких тут не знайшлося місця.