Анджей Збых – Ставка більша за життя. Частина 2 (страница 4)
Арнольд кидав картопляники на сковорідку. Робив він це вправно і дуже швидко. Поставив на стіл бляшанку з мармеладом.
— Я люблю картопляники з солодким, — пояснив він. — І взагалі люблю всякі солодощі, тільки шкода на них витрачати купони.
Клосс підвівся.
— Що ти надумав? — стривожився старий.
— Те, що сказав. Іншого виходу я не бачу. Коли б я знав, що Інгрід до другої ночі не повернеться додому…
— І що тоді? — Арнольд заходився вже їсти. Він аж давився, запихаючи картопляники в рот пальцями.
— У мене є кілька непоганих пластикових “іграшок”, — спокійно сказав обер-лейтенант. — Навівши механізм на певну годину, я залишу одну з них у квартирі Інгрід. Мене й раніш відвідувала така думка, та жаль було тієї фрау Шустер. Але тепер…
— Ти завжди був сентиментальний, — зауважив Арнольд.
Наближалася вже десята вечора, коли Клосс знову з’явився в районі Шарлоттенбурга. Заходячи до ресторану “Золотий змій”, він залишив у роздягальні плащ і невеликий, але досить важкий портфель. Все-таки жевріла надія, що застане тут Інгрід (адже ж Мюллер міг запросити її на вечерю; Клосс був певний, що не видасть себе, бо Інгрід Кельд і раніше водилася з високими чинами СД) або Берту з Шульцом, які могли про неї щось знати. У залі було тіснувато; співала та сама співачка, грали те саме танго, і сиділи ті самі офіцери вермахту в своїх парадних мундирах. Клосс відразу побачив Шульца — той самотньо сидів за тим же столиком, що й учора.
— Ти сам? — запитав він, коли Клосс підійшов до нього.
— Як бачиш.
— А Інгрід? — У голосі капітана звучала неприхована іронія.
— Я шукаю її, — відповів Клосс. — Ти не знаєш, що могло з нею статися?
— Сідай і пий. Цей коньяк непоганий, і дають його тільки по блату. Сюди приходили гестапівці, любий мій. Ти їм дуже потрібний. Фріц Шабе, права рука нашого знаменитого гауптштурмфюрера Мюллера, тебе розшукував.
Клосс простяг руку до чарки. Він уже навчився стримувати себе. Шульц, який пильно стежив за ним, не помітив на його обличчі й тіні тривоги.
— Мене? — байдуже перепитав Клосс. — Якого дідька їм треба?
— Вони хочуть дізнатися, що сталося з Інгрід Кельд, — відповів капітан тим самим тоном. — І, напевно, вважають, що ти дещо про неї знаєш.
— Тільки те, що вона не прийшла на побачення. — Коньяк був і справді непоганий. Клосс довго нюхав запашний напій. — “Армагнак”?
— “Армагнак”, — підтвердив Шульц. — І ти нічого більше не знаєш?
— Я ж не святий дух, — різко відповів Клосс. — А чого їм треба від Інгрід?
— Не здогадуєшся?
— Ти говориш загадками. Я людина проста і люблю ясність. Кажи, що ти знаєш?
Шульц усміхнувся.
— Дуже мало, — поволі мовив він. — Тільки те, що Фріц Шабе вже допитував швейцара і якусь фрау Шустер. Їм, очевидно, дуже потрібна Інгрід Кельд.
— Гестапівці часто розшукують людей, яких уже тримають у себе.
— Ти сміливо говориш, — прошепотів Шульц. — Я не раджу тобі казати цього Шабе. Гадаю, що справді є якась важлива причина.
— Шабе тобі не сказав…
— Він поводився принаймні так, ніби Інгрід уже вбита, а йому доручено вести слідство.
— Але ж вона вийшла з дому лише кілька годин тому.
— Тим-то й ба. І ти кажеш, що Інгрід не прийшла з тобою на побачення. А може, вона домовилася ще з кимось, наприклад, з Мюллером… І до того ж зовсім не в інтимних справах…
— Ти так гадаєш?..
— Я нічого не гадаю, — різко перебив його Шульц. — А ось і Фріц Шабе…
Високий гестапівець у мундирі штурмбанфюрера наближався до їхнього столика. На правій щоці в нього був широкий шрам, окуляри й зачіска викликали в уяві образ рейхсфюрера СС. Клосс зустрічався колись з Фріцом на нараді в командора. Шабе тоді підійшов до нього, відрекомендувався і сказав: “Ви теж були на Східному фронті? Це добре. Такі люди нам потрібні в Берліні”. Тепер він говорив значно різкіше:
— Я вже годину розшукую вас, обер-лейтенанте Клосс. Де Інгрід Кельд?
— Я теж хотів би це знати. — Клосс підняв свою чарку і дивився на гестапівця. — Вип’єте з нами? Це “Армагнак”.
— Ми не жартуємо, — холодно сказав Шабе. — Це справа державної ваги. Наша розмова має офіційний характер. — Він сів. Шульц кивнув кельнерові, і той відразу приніс на таці ще одну чарку. Гестапівець навіть не пригубив.
— Тут щось не так, — почав Клосс, вирішивши, що найкращим методом оборони буде недооцінка запитань Шабе. — Панна Кельд вийшла з дому ще на початку сьомої, а зараз уже кілька хвилин на одинадцяту. Вона могла зайти до подруги або ще кудись…
— Ні, — раптом обірвав його Шабе. — Адже ви теж підозрювали, що тут щось сталося… Розпитували двірника…
— Вона не прийшла на побачення, — розсміявся Клосс. — Я трохи приревнував… Хотілося б знати, кому вона віддала перевагу…
— І тому ви допитувалися, чи ті люди в чорному “мерседесі” були в цивільному чи в формі?..
— Атож.
— Що ви робили потім?
— Нічого. Прогулювався вулицями, заглянув до кількох кав’ярень, нарешті, прийшов сюди… І все-таки я не розумію…
— Облишмо гратися в піжмурки, панове з абверу, — різко сказав Шабе. — Інгрід Кельд мала повернутися додому найпізніше о дев’ятій вечора…
— Невже вона домовилася і з вами?
— Обер-лейтенанте Клосс, ви забагато собі дозволяєте. Інгрід Кельд потрібна не мені, а рейху. Цього з вас годі?
— Годі, — відповів Клосс. — З цього треба було й починати, що вона ваша людина.
Шабе стукнув кулаком об стіл. Маска спокою зникла геть з його гіммлерівської пики.
— Ви що, гордуєте нами? Але якщо ви поцупили у нас з-під носа цю дівчину…
— Ви дозволите, пане штурмбанфюрер, — прошепотів Шульц, — доповісти про цю підозру адміралові?..
— Доповідайте, кому хочете!
— Заспокойтеся, Шульц, — втрутився Клосс. — Якщо йдеться про мене, то я ладний вам допомогти…
— Годі буде, коли ви не перешкоджатимете, — грубо відповів Шабе. — А може, вона все-таки прийшла до кінотеатру?
Вони дивилися один на одного. Клосс спокійно закурив, узяв чарку.
— Колись я поясню вам, — сказав він, — як я ставлюся до людей, котрі мене ображають. Невже ви гадаєте, що це я послав отих двох битих жаків у “мерседесі”, аби вони мені привезли Інгрід на побачення?
Шабе підвівся.
— Я пропоную вам, панове, нікому не розголошувати нашої розмови. Ми знайдемо дівчину, навіть якщо… — він не доказав. — Панове з абверу, — мовив перегодя, поправляючи окуляри жестом свого вождя, — полюбляють нічні кабаре. І зустрічаються тут, звичайно, зовсім випадково…
Шульц покликав кельнера і замовив ще пляшку коньяку. Здавалося, що розмова з Шабе не справила на нього ніякого враження. Штурмбанфюрер ще не встиг вийти, як капітан уже говорив Клоссові про двох дівчат, що самотньо сиділи за столиком біля вікна. Обидві були гарненькі й схожі одна на одну — повнолиці білявки з некрасивими ногами. Шульц пропонував розважитися: ще не пізно, та й не вертатися ж їм зараз до своїх холостяцьких квартир. Поки вони в Берліні, треба користатися з цього, а про Інгрід подбає Шабе. Нехай поклопочеться…
— Я візьму твій мотоцикл, — попросив Клосс.
— Навіщо? — враз серйозним тоном запитав Шульц, пильно дивлячись йому в очі.
Клосс передбачив це: обмірковуючи розмову з штурмбанфюрером, він дійшов висновку, що гестапо справді не знає, куди зникла Інгрід. А Шульцові щось відомо. Невже це якась гра між Канарком і Кальтенбруннером? Досі такого ще не траплялося, принаймні він не чув, щоб абвер викрадав агентів гестапо. Йому, зрештою, було все одно, на кого працюватиме Інгрід Кельд — на адмірала чи на Гіммлера. У Берліні в нього, Клосса, союзників не було, одні вороги.
— Навіщо? — повторив Шульц. — Ти хочеш шукати [нгрід Кельд на свій страх і риск?
— Припустимо.
— Вислухай мене уважно… Я раджу тобі залишитись тут і розважатися всю ніч… Жодна жінка не варта того, щоб заради неї важити кар’єрою.
— Навіть так? Ти все-таки щось знаєш?