Анджей Збых – Ставка більша за життя. Частина 2 (страница 37)

Клосс поволі пив коньяк, придивляючись до худих, кістлявих пальців фон Ворманна, які барабанили по мармуровій плиті столика.

— Я, мабуть-таки, скористаюся твоєю порадою, — сказав він. Потім вирішив підлеститися до Ворманна. — Ти небезпечний противник, Ерік. І ти, напевне, маєш рацію. У мене справді немає іншого виходу, як піти з тобою на згоду. А коли йдеться про суму…

Фон Ворманн перебив його на півслові:

— Не пробуй зі мною торгуватись, любий мій. — Він підвівся. — Ти мусиш добре все обміркувати, тому я тебе лишаю самого. — Він статечно, по-прусському кивнув. — Прощавай, Гансе. Сподіваюсь, що завтра ми зіграємо з тобою в більярд.

Клосс нарешті лишився сам. У казино панував гамір. Хтось поставив платівку. В куточку п’яні танкісти горлали баварських пісень. Він покликав кельнерку, щоб розрахуватись, але виявилось, що елегантний фон Ворманн уже заплатив.

Клосс вийшов на темну вулицю, в обличчя вдарило холодне повітря. Падав лапатий мокрий сніг і танув, ще не торкнувшись землі.

Йому відчинила огрядна служниця, вусата, як гусар, взяла в нього шинель і кашкет і жестом показала на засклені двері, з-за яких долинав хрипкий звук патефона. Коли Клосс з’явився в дверях салону, ніхто не звернув на нього уваги. Жанна Моле про щось жваво розповідала трьом капітанам, а ті реготали, якийсь штурмфюрер СС намагався розстебнути сукню звабливій жінці, а молоденький лейтенант військово-повітряних сил самотньо танцював фокстрот, щоразу чіпляючи стільці.

— О, прийшов хтось новий, — помітила Жанна і підійшла до Клосса з чаркою. — Будь ласка, відрекомендуйтесь, налийте собі й сідайте. — Вона була п’яна й ледве трималася на ногах.

Клосс поцілував її в руку.

— Мій приятель, — сказав він, — порадив завітати до вас.

— Це найвеселіше місце в Сен-Жілі, — гаркнув молоденький льотчик прямо на вухо Клоссові.

— Якби не Жанна, — обняв Клосса в пориві п’яної розчуленості саперний капітан, — тут можна було б здохнути з нудьги. Хай живуть милі французькі жінки, панове!

Тим часом Жанна присіла до Клосса.

— Ви нещодавно приїхали? — щебетала вона. — А дружина в вас є? Дружина, якій купують французькі духи і яку зраджують у Франції? Духи дістану вам я, а щодо зради… — Жанна пригорнулася до нього. — Потанцюємо?

У Клосса замакітрилося в голові. Він уже чимало випив цього вечора, а темп, у якому спорожнялися пляшки в пансіонаті “Ле Труа”, ошелешив навіть його. Він помітив, що кудись зникли есесівець з білявою дівчиною, а на їхньому місці на канапі хропів через ніс молоденький льотчик. Один з капітанів, підійшовши до Клосса, сказав, що він, як новачок, може лишитися тут до ранку.

— Це ніби хрещення в Сен-Жілі, — сміявся капітан. — Кожен з нас скуштував цього, крім оцієї мавпи, — він показав на лисого саперного капітана, що стояв зараз навколішках перед Жанною і благав: “Ви мені обіцяли!”

Було далеко за північ, коли гості почали розходитися.

— А ви не хочете залишитися, обер-лейтенанте? — пригорнулася до Клосса Жанна.

Сапер з ненавистю глянув на Клосса.

— Чому він? Ви ж обіцяли…

— Терпіння, капітане. До побачення, панове, сподіваюсь зустрітися з вами завтра.

Тільки коли за ними зачинилися двері, Жанна відпустила руку Клосса. Вмить від її п’яної веселості не лишилося й сліду.

— Так буде краще, — сказала вона. — Хай думають, що ти мій коханець. — На превелике здивування Клосса, вона була зовсім твереза. — Дай мені цигарку. Ну що, твої сумніви розвіялися? — А коли він кивнув, Жанна показала на сходи. — Ходімо, хтось хоче з тобою познайомитись.

Чорна, прокурена люлька, густе темне волосся над низьким чолом. Так, сумніву не було. Генрі, що чекав їх нагорі, крокуючи по кімнаті, був тим самим чоловіком, з яким рік тому Клосс зустрівся в паризькому готелі “Ідеал”.

— А мені сказали, що тебе вивезли, — міцно потиснув Клосс руку француза.

— Це правда, — відповів той. — Але дорогою я втік. Зараз, як бачиш, знаходжусь тут. Щоправда, тимчасово.

Генрі пояснив Клоссові суть справи. Кілька тижнів тому в Сен-Жілі заарештовано начальника тутешнього підрозділу макі — Марка. Він попався по-дурному. Документи в нього були чужі, але справжні. Намагаючись швидко дістатися в Гавр, Марк підсів у кабіну попутної машини. Виявилося, що шофер віз украдені з німецького складу консерви. Водія і всіх пасажирів, певна річ, посадили, але німці, звичайно, не здогадуються, хто попався їм до рук, бо до суду тримають Марка в тутешній тюрмі. Марк дуже багато знає не тільки про місцеві справи, а й про зв’язки з союзниками, знає, крім того, людей, які тримають зв’язок з нашим Центром через швейцарську філію. Тому Центр наказав обов’язково звільнити Марка. Діставши звістку про Клоссів приїзд, вони хотіли встановити з ним зв’язок якнайшвидше, бо його допомога була конче потрібна при підготовці операції. Однак не пощастило: Жан-П’єр виказав пароль фон Ворманну, а потім загинув під час нападу на в’язницю.

Клосс коротко переказав їм свою розмову з фон Ворманном, а також розповів про конфлікт, що, на його думку, існує між Елертом і лейтенантом з моноклем. Все це, резюмував він, дає можливість вести гру.

— Страшенно ризикована гра, — мовила Жанна, — але іншого виходу в нас, здається, нема.

— Припустимо, — втрутився Генрі, — що Ворманн ще не повідомив Елертові, що він справді вирішив діяти самостійно. Але не виключено також, що Ворманн працює, скажімо, на СД, а спроба шантажувати є приключкою глибше проникнути в підпілля. Так чи інакше, він надто багато знає про нас і його треба ліквідувати.

— Так, але в нього є ще десь звідомлення про розмову з Клоссом, — сказала Жанна. — Стривайте, стривайте, — пригадала вона, — цей капітан саперів казав, що був сьогодні в Гаврі разом з фон Ворманном. Там його сестра співає в кабаре.

— Авжеж, — підхопив Клосс, — для нього найбезпечніше — це сховати конверта з рапортом Елертові у сестри. Він знову відчув у роті маленьку скляну ампулу, приклеєну під яснами. — Я маю один план, — поволі почав Ганс. — Божевільний план і, крім того, страшенно небезпечний для Жанни. Але якщо ти згодишся, — звернувся він до дівчини, — то це дасть нам деякі шанси.

— Якщо треба… — знизала вона плечима. — Не знаю, чи ви повірите, але мені іноді жити не хочеться…

— Не скигли, — сердито перебив її Генрі, — ти не одна! — Він набив люльку свіжим тютюном, затягся і випустив дим. — Говори, Клосс, — наказав він. — Минулого року, в Парижі, у тебе теж був план, і досить непоганий… Відтоді мені подобаються твої ідеї. Тільки пам’ятай, що йдеться не лише про тебе, а також про звільнення Марка.

— Хай буде так, — відповів Клосс і виклав їм свій план.

Протягом наступних чотирьох днів нічого цікавого не сталося. Клосс по кілька разів на день зустрічався з фон Ворманном, Передусім у кабінеті, де лейтенант, вдаючи, ніби між ними нічого не було, холодно доповідав Клоссові про щоденний стан приготувань до перекидання групи агентів у Англію.

Після обіду вони, як правило, грали в більярд, та Ворманн ні разу не обмовився про справу, коли не вважати на кинуту мимохіть фразу між ударами:

— Десять днів — це максимальний термін, Гансе.

Якщо не зважати на цю фразу, то стосунки між лейтенантом фон Ворманном і обер-лейтенантом Клоссом були нормальні. Про загрозу, що випливала з цієї фрази, безнастанно нагадувала Клоссові маленька скляна ампулка, з якою він тепер не розлучався ні на мить. Впевненість у тому, що варто міцно натиснути язиком, аби відірвати її від ясен, була для Клосса надзвичайно важливою. Саме ця ампулка, хоч це й звучить парадоксально, надавала йому байдужості, дозволяла спокійно обмірковувати можливі ходи противника. Вечорами він, звичайно, бував у пансіонаті “Ле Труа”. Це не викликало жодних підозр, бо салон Жанни Моле щоденно відвідувало чимало офіцерів, а те, що йому довелося ще двічі тут заночувати, викликало в решти тільки заздрощі.

На п’ятий день, як було домовлено, він вийшов з резиденції абверу і зайшов до найближчого бистр. Генрі, якого Клосс не бачив від тої пам’ятної ночі, сидів у кутку над чаркою аперитиву, вдаючи, що уважно читає продажну паризьку газетку.

— Те, що ти просив, уже в Жанни, — промовив він, не дивлячись на Клосса.

— А що з Гавром? — запитав Клосс.

— Зараз я звідсіля вийду, — відповів Генрі. — В серветці на столику лишиться ключ від квартири фройляйн Беніти фон Ворманн, а також її адреса. Щодня від дев’ятої до одинадцятої вона виступає в німецькому казино.

Не промовивши більше й слова, не глянувши навіть на німецького офіцера, Генрі підвівся з-за столика і підійшов до шинквасу, де господарювала красуня, якій уже перевалило за сорок. Тієї миті, коли він розраховувався, заступивши собою господиню, Клосс узяв загорнутий у серветку ключ.

Скінчилася бездіяльність, перегортання паперів в абвері, де єдиним заняттям були щоденні рапорти Елертові. Можна взятися до першого пункту плану, який у розмові з Жанною і Генрі Клосс назвав божевільним.

Старенький розхитаний автобус привіз його в Гавр близько дев’ятої. Клосс спершу зайшов до казино, щоб побачити володарку квартири, в якій він збирався понишпорити. Беніта фон Ворманн була високою й дебелою рудоволосою дівчиною з слабеньким голосом. Клосс послухав сентиментальну пісеньку про німецького солдата, що привіз своїй дівчині помаду з Франції, хутро з Росії і шовк із Греції. Зворушені офіцери довго плескали співачці, викликаючи її на біс, ніби цими оплесками й окриками хотіли заглушити в собі думку, що пісні бракує останнього куплета. Там мало співатися, як дівчина одержує похоронну, що її відважний коханий загинув за фатерлянд і фюрера.