Анджей Збых – Ставка більша за життя. Частина 1 (страница 27)

— Ти справді подобаєшся мені, — шепотіла вона. — Значно більше, ніж Рупперт. — Тут вона весело засміялася. — Ти набагато пристойніший і спритніший. О, Гансе, ти вмієш давати собі раду з дівчатами!

Беніта взялася співати, потім раптом змовкла. Клосс сподівався, що вона повисне в нього на руках і заплющить очі. Снотворне повинно вже діяти, а вона все говорила й говорила:

— Правда ж, у мене приємний голос? Всі кажуть, що хоч це одне в мене гарне, Ну, поцілуй же мене… Щось ти дуже несміливий, Гансе…

Беніта. нарешті, впала в крісло. Клосс уже думав, що вона ледве-ледве переборює сонливість.

— Ну, налий ще, налий своїй бридкій дівчині, яку так підступно заманив до себе.

— Що ти, Беніто, вигадуєш?

Дівчина пригубила чарку.

— О, боже мій, голова йде обертом. Гансе, ти не можеш собі уявити: увесь світ крутиться в очах. Що це ти зробив зі мною?

Клосс відвів Беніту до спальні, поклав її на диван. Дівчина шепнула ще: — Ходи до мене! — і заплющила очі.

Клосс схилився над нею; вона дихала спокійно і рівно. Однак він вважав за краще ще який час зачекати перед тим, як взяв її сумочку і вийняв з неї ключі. Впевнений у тому, що дівчина спить, він повернувся до сусідньої кімнати. І тоді Беніта розплющила очі, з кишеньки свого плаття вийняла маленький пістолет типу “вальтер”. Вона завжди носила з собою зброю, навіть у Берліні, а тут, у Польщі, не розставалася з нею ніколи. Стала на порозі саме в ту мить, коли Клосс підходив до великої шафи.

— Стій! — наказала. — Не рухайся з місця! — Хочеш випити ще одну чарочку коньячку?

Клосс різко обернувся. Побачив очі Беніти, що холодно поблискували з-за окулярів, і дуло пістолета.

— Не треба обманювати невродливих дівчат! — пошепки додала.

— Ти — збожеволіла?! — крикнув Клосс. — Що це ти виробляєш? — І він зробив крок до неї.

— Не дуже близько, мій любесенький! Тепер уже не підходь близько. Я — в повній свідомості, не випила твоєї “мікстури”. Ну й необережний же ти! — І за мить, коли Клосс зупинився, додала: — Батька справді-таки нема вдома, це ти добре надумав, Гансе. На кого ти працюєш? На тих же самих, що й Рупперт?

— Ти — ідіотка! — відповів на це Гана

— Нарешті хоч щиро, — засміялась Беніта. — Не підходь, бо закричу. Хтось із твоїх сусідів почує-таки… Слухай уважно. Тепер ти повинен мені все розповісти; я на це принаймні маю право. Ти гадаєш, що німці програли війну, так?

Клосс мовчав.

— Ти що, не хочеш говорити? А звідки ти взяв, що я не згодилася б… співробітничати з тобою? Ти про це,

Гансе, не подумав. Тільки ж скажи мені: задля кого? Клосс все ще мовчав, та ось нарешті рушив у бік Беніти. Пильно стежив за її обличчям і за пістолетом: вистрелить чи не вистрелить? Беніта почала задкувати, лише кілька кроків відділяло її від великої шафи.

— Якщо зараз же не розповіси мені про все, я почну кричати. Або стрельну.

Нарешті Беніта сперлася спиною на дверцята шафи. Клосс, відраховуючи секунди, наближався до неї. За якусь мить…

— Стій! — крикнула Беніта, і раптом дверцята розчинилися і з шафи вистрибнула Ганна. Ганна — безмовний свідок усієї цієї сцени — вибила з руки Беніти пістолет. Приборкання ж і знешкодження німкені зайняло не більше кількох секунд. Беніта не встигла навіть скрикнути. Клосс подумав, що йому все-таки жаль цієї дівчини, недоречно жаль цієї Беніти фон Геннінг.

Вона тепер лежала зв’язана в ліжку, з її рота виглядав кляп; в очах її світилися тільки ненависть і розпач. Беніта змушена була бачити, як Ганна й Клосс метушаться по кімнаті, переглядають її речі. Вона побачила, що Ганна вії платті, плащі та окулярах, збиралася вже йти кудись. Можна припустити, що панна Беніта фон Геннінг ніколи в своєму житті ще не переживала такої жахливої ночі.

І от Ганна і Клосс вийшли з квартири.

— Ганно, — заговорив Клосс на сходах, — це дуже небезпечно. Ти швидко пройдеш повз вартового, вартовий повинен бути впевнений, що ти — Беніта. Опинишся в кабінеті Геннінга… Ти пам’ятаєш план, накреслений Руппертом?

— Так, — шепнула Ганна.

— В кутку стоїть сталевий сейф. Відімкнеш його, сфотографуєш і вийдеш через кухню… Ти зможеш вибратися з вілли в момент, коли мінятимуться вартові… Я увесь час буду слідкувати за тобою… Буду твоєю охороною…

Коли дійшли до брами, він поцілував Ганну.

— Запам’ятай, в якому місці штахети трохи нижчі… Але тільки під час зміни варти… Тоді вартовий не дивиться на подвір’я… Ну, тепер — іди…

Ніч була темна, вулиця безлюдна. Пройшов жандармський патруль. Вони почекали під деревом якийсь час. Нарешті Ганна перебігла через вулицю і потім повільним кроком підійшла до вартового, який стояв перед хвірткою вілли Геннінгів. Схований в тіні дерева, Клосс ані на мить не випускав дівчину з поля зору. Вийняв з кобури пістолет, відхилив запобіжник. Ледве стримуючи прискорене калатання серця, вичікував.

— Gute Nacht Fräulein,[20] — сказав вартовий, і Клосс глибоко зітхнув.

Ганна підійшла до дверей, вийняла з сумочки ключі, засунула один із них в отвір замка. Якусь мить здавалося, що замок зіпсувався, що двері не пускають… Та мить тривала цілу вічність.

“Коли б тільки вартовий не взявся їй допомагати!” — молився Клосс. І ось двері відчинилися — Ганна опинилася в святилищі професора. Клосс не міг уже бачити її.

Ганна пройшла через хол і секретарську кімнату Беніти. Кабінет був незамкнений. Тепер намагалася не думати, діяла механічно — згідно з планом, який розробив Клосс. Спочатку — заслонити вікна, потім — ввімкнути світло, вийняти ключі і дуже спокійно, без хвилювання та поспіху підійти до сталевого сейфа. Ключ у замку клацнув раз, клацнув удруге, однак дверцята не відчинялися. Ганна відчула на лобі краплини поту і зупинилася.

“Треба робити все спокійно, — подумала, — тільки спокійно. ”

І дівчина почала все спочатку. Коли сейф тихо відчинився, вона сіла, дозволила собі на хвилинку відпочити.

На середній поличці лежали старанно пронумеровані папки. Секретні плани професора фон Геннінга. Ганна розклала їх на столі, вийняла фотоапарат, зиркнула на годинник… Скільки ще залишилося до зміни вартових?

Тим часом Клосс, сховавшись за деревом недалеко від брами, очікував її, тримаючи на всяк випадок зброю напоготові. Як довго це тягнеться! Клоссові ще ніколи не здавалося чекання таким жахливо болісним і важким. Нарешті Клосс почув фуркотіння мотора — до вілли під’їхала відкрита автомашина, на тротуар вискочили жандарми. А може, Беніта обманула-таки? Може, професор Геннінг не виходив з дому і тепер викликав жандармів?.. Ні, здається, все йшло згідно плану, це всього тільки зміна вартових. Жандарми стали один навпроти одного, розводящий проінструктував їх. Зараз Ганна повинна вийти з вілли

Вона саме в цю хвилину вимкнула світло, вийшла на кухню, трохи поморочилася біля кухонних дверей, потім замкнула їх ключем Беніти. Опинилася за віллою, в подвір’ї. Чула голоси вартових, бачила солдата, який проходжувався вздовж вулиці. Пригнувшись, пробігла подвір’ям — це був найважчий момент. Перелазячи через штахети, роздерла плаття. Але що там плаття! Ганна була вже в сусідній садибі. Вартовий, що ходив уздовж паркана, саме повернувся спиною… Ганна, притискаючись до муру, вибралась на вулицю. Там уже чекав її Клосс. Він узяв дівчину під руку, і обоє зникнули в темряві. Довго мовчали. Здається, немало часу минуло, аж поки Ганна прошепотіла:

— Все гаразд.

Ранок був сонячний. Ганна з папкою в руках стояла в невеличкій кімнатці за антикварською крамничкою. Світ здавався їй тепер веселим і гарним… Вона, щоправда, мусить зараз же виїхати з Варшави, однак незабаром все-таки повернеться сюди і знову побачить Янека. Роботу, найважчу з усіх, які їм досі доручали, вони вже виконали. Можуть цим пишатися. Німці ніколи не здогадаються, що плани фон Геннінга уже перестали бути таємницею Третьої імперії.

— Що буде з Бенітою? — запитала Ганна.

Марцін кисло всміхнувся.

— Я бажав би, — буркнув він, — щоб все обійшлося без викрадання тієї дівчини. Тепер маємо з нею чималий клопіт. Я послав на квартиру Клосса своїх людей, вони перевезуть її, замкнену в шафу, до більш безпечного місця — на Мокотув.

— А потім що?

— Хіба я знаю?.. — Марцін знизав плечима. — Повідомимо в Центр. Погане діло. Зникнення Беніти підніме на ноги все варшавське гестапо.

— А що нам залишалось робити? — Ганна радісно усміхнулася.

Марцін знову знизав плечима.

— Я побоююсь за Янека, — мовив він.

Тепер і Ганну починала тривожити доля Клосса. Вони розсталися недавно, і тоді, коли розставалися, Ганні здалося, що він перебуває в цілковитій безпеці, однак залишається він тут-таки, і тому кожної миті загрожує йому смерть.

— Дозволь мені ще не виїжджати з Варшави.

Марцін не приховував свого невдоволення.

— Кинь ці дурощі! — різко кинув він. — Зараз же їдь звідси на вокзал і зголошуйся до Бартека в Радомі. Якщо я тебе тут ще раз побачу, вважатиму, що ти не виконуєш наказ.

Коли Ганна вийшла з антикварної крамнички, до неї знову повернувся веселий настрій. На вулиці чомусь не видно було німецьких мундирів. Юнак з букетиком у руці усміхнувся до Ганни, і вона відповіла йому усмішкою. Йшла повільно, розглядаючись навкруги, бо все ще сподівалася, все ще мала якусь надію побачити Клосса, хоча й знала, що він не може прийти сюди, що він зайнятий у себе на роботі, в тому проклятому абвері. Стала на трамвайній зупинці. Саме під’їжджав нульовий номер, і в цю мить Ганна помітила, що до неї біжить капітан Рупперт. Німець був близько, так близько, що все одно не втечеш Він впізнав її ще до того, як вона встигла прийняти якесь рішення. Трамвай зупинився, і Ганна метнулась до другого вагона, але Рупперт був уже поруч і схопив її за руку.