Альфред Дёблин – Берлін Александерплац (страница 1)

Альфред Деблін

Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа

Редактор Леся Пішко

GOETHE-INSTITUT

Переклад цієї книги підтримано грантом Ґете-Інституту, який отримує фінансування від Міністерства закордонних справ Німечини

Перекладено за виданням

Alfred Döblin: Berlin Alexanderplatz. Die Geschichte vom Franz Biberkopf. Suhrkamp Verlag, Berlin 1980.

Lizenzausgabe der Walter-Verlags AG, Walter-Verlag AG, Olten, 1961

© Видавництво Жупанського;

P. Осадчук, переклад, додатки, примітки;

О. Баратинська, художнє оформлення, 2020.

Зміст

КНИГА ПЕРША

11

41-м маршрутом до міста — Досі не опам'ятався — Повчання на прикладі Цанновича — Несподіване закінчення історії та поліпшення через неї настрою колишнього в'язня — На біржі затишшя, згодом сильне падіння акцій, Гамбург у паніці, в Лондоні спад — Перемога по всьому фронту! Франц Біберкопф купує теляче філе — А тепер Франц божиться передусім світом і перед собою, що залишиться порядною людиною в Берліні, з грошима або без них

КНИГА ДРУГА

49

Франц Біберкопф вступає в Берлін — Франц Біберкопф йде на пошуки: треба заробляти гроші, без грошей людина не проживе. Про Франкфуртський гончарний ринок — Ліна дає жару голубим — Парк Газенгайде, «Новий світ», якщо не одне, то інше: не треба ускладнювати собі життя, воно і так нелегке — Франц — людина непересічна, він знає собі ціну — Масштаб Франца Біберкопфа. Він — рівня давнім героям

КНИГА ТРЕТЯ

115

Учора ще на гордих конях — Сьогодні з кулею у грудях — А завтра — могила сира, та ні, опануймо себе

КНИГА ЧЕТВЕРТА

133

Жменька людей на Алексі — Франц під наркозом, Франц забився у свою нору, Франц не бажає нічого бачити — Франц відступає. Він сурмить своїм євреям прощальний марш — Адже в людини й худобини — одна доля, та й смерть у них одна — Бесіда з Йовом, то від тебе залежить, Йове, але ти сам того не хочеш — І всі мають один подих, й людина не має нічого більше, ніж скотина — Францове вікно стоїть прочинене, і трапляються ж кумедні речі на світі — Гоп, гоп, гоп, коник — знову в галоп

КНИГА П'ЯТА

181

Знову на Алексі, собачий холод. Наступний 1929 рік буде ще холоднішим — Якийсь час — тиша, перепочинок, проходить санація — Хвацька торгівля дівчатами — Франц розмірковує над торгівлею дівчатами, й раптом йому більше цього не хочеться, йому потрібно щось інше — Місцеві новини — Франц прийняв фатальне рішення. Він не помічає, що вскочив у кропиву — Неділя, 8 квітня 1928 року

КНИГА ШОСТА

243

Поможуть неправедні скарби — Ніч із неділі на понеділок, 9 квітня — Франц не в нокауті, в нокаут його просто так не послати — О, дух слабкий, злети у вись, на ноги міцно ти зіпнись — Третє завоювання Берліна — Одяг робить людину, і все постає в новому світлі — Нова людина має й нові думки — Нова людина потребує нової професії, а коли ні, то взагалі жодної — Ще й дівчина з'явилася. Франц Біберкопф знов у повній формі — Оборонна війна проти буржуазного суспільства — Дамська змова, слово мають наші любі панії, серце Європи не старіє — З політикою покінчено, але постійне неробство — ще небезпечніше — Муха випорпалася нагору, з крилець спадають піщинки, скоро вона знову дзижчатиме — Під гуркіт барабанів, побатальйонно, кроком руш! — Кулак лежить на столі

КНИГА СЬОМА

343

Пуссі Уль, наплив американців, а як правильно писати «Більма»: через W чи через V? — Двобій починається! Надворі дощить — Франц-розбійник. Цього разу він не під колесами, а в машині сидить, таки добився, чого хотів — Печалі й радощі кохання — Сподівання на чудовий урожай, та часом можна й прорахуватися — Середа, 29 серпня — Субота, 1 вересня

КНИГА ВОСЬМА

405

Франц нічого не помічає, і життя йде своїм звичаєм — Справа наближається до розв'язки, злочинці гризуться між собою — Пильнуйте за Карлом-бляхарем, з чоловіком явно щось коїться — Справа пішла, Карл-бляхар засипався і виклав усе, що знав — І обернувся я, і побачив скрізь неправду, що чинилась під сонцем — Подивися, то сльози були тих, які за неправду постраждали, і нема для них потішителя — І славив я померлих, тих, що давно повмирали — Фортецю повністю оточено, робляться останні вилазки, але то все лише позірні маневри — Битва починається. Котимося в пекло з фанфарами й барабанним боєм — На Александерплац розташоване управління поліції

КНИГА ДЕВ'ЯТА

469

Чорна середа Райнгольда, проте цей розділ можна й пропустити — Психіатрична лікарня Бух, закрите відділення — Ін'єкції глюкози та камфори, але наприкінці втручається хтось інший — Смерть співає свою повільну, повільну пісню — А зараз Франц слухає повільну пісню Смерти — Тут слід описати, що таке біль — Відхід злої блудниці, тріумф великого офірника, барабанника й сокирою махальника — Найтяжче почати, а потім уже все піде — Вітчизно, спокій зберігай, не влипну більше, так і знай — Тримай крок, правою, лівою, правою, лівою

ДОДАТКИ

521

Ця книга оповідає про колишнього цементника й вантажника меблів Франца Біберкопфа з Берліна. Його якраз випустили з тюрми, де він сидів за старі провини, він знову стоїть посеред Берліна й хоче стати порядним.

Попервах йому це вдається. Фінансово йому живеться доволі стерпно, та невдовзі він вступає в справжню боротьбу з чимось таким, що з'являється ззовні, воно цілком непередбачуване й виглядає, як доля.

Тричі стає воно йому на шляху й сплутує його життєві плани. Воно перестріває його з обманом і шахрайством. Та Францу вдається знову міцно стати на ноги.

Але оте воно кидається на нього й завдає підступного удару. Він заледве встигає підвестись, уже рахують до десяти.

Нарешті воно збиває його з ніг просто з неймовірною, грубою силою.

І ось із нашим добродієм, який так довго тримався, вже покінчено. Він визнає себе переможеним, він не знає, що робити, і скидається на те, що йому вже кінець.

Та перш ніж вдатися до фатального кроку, в нього ніби полуда спадає з очей, а яким робом — про це я наразі промовчу. Тепер йому цілком ясно, в чому була причина нещасть. Ця причина — він сам, це видно вже з його життєвого плану, що не мав у собі абсолютно нічого, зате тепер став виглядати інакше, він уже не був простим і майже само собою зрозумілим, цей план став зарозумілим, бездарним, зухвалим, а понад те боягузливим і повним ґанджів.

Жахлива річ, якою було його життя, набуває сенсу. Франц Біберкопф пройшов примусову терапію. Під кінець ми знову бачимо, що наш герой стоїть на Александерплац, він дуже змінився, зазнав ушкоджень, але тепер він на правильному шляху.

Поспостерігати за цим і послухати цю історію варто багатьом, хто, як і Франц Біберкопф, пробуває в людській шкурі й, подібно до нього, часом вимагає від життя більшого, ніж шматок хліба з маслом.

Книга перша

Тут, на початку, Франц Біберкопф виходить з Теґельської в'язниці, куди завело його попереднє бездумне життя. Знову влаштуватися в Берліні йому важко, та врешті йому це вдається, з чого він радіє й дає обітницю відтепер бути порядним.

Від перекладача

Роман Альфреда Дебліна «Берлін Александерплац» називають романом-колажем. Автор умонтував у свій текст безліч прихованих цитат, віршів, пісень, назв, імен, прислів'їв, приказок, оригінальних берлінських зворотів. У пропонованих коментарях ми не ставили за мету подати всі елементи цього величезного колажу, примітки стосуються лише тих реалій, цитат та імен, які можуть бути незнайомі українському читачеві та розуміння яких допоможе кращому сприйняттю Деблінового тексту.

У роботі над примітками використано, зокрема, такі видання:

• Gabriele Sander, Alfred Döblin. Berlin Alexanderplatz, Reclam, 1998, серія Erläuterungen und Dokumente.

• Alfred Döblin, Berlin Alexanderplatz, kritische Ausgabe, Hrsg. Werner Stauffacher, Zürich-Düsseldorf, Walter Verlag, 1996.

• Alfred Döblin, Berlin Alexanderplatz, kritische Ausgabe, Hrsg. Helmuth Kiesel, Kommentar und Erläuterungen von Ute Bertram-Hohensee, München, Artemis & Winkler, 1993.

Він стояв перед дверима Теґельської в'язниці й був вільний. Ще вчора на задвірках тюрми він сапав разом з іншими картоплю, був у тюремній робі, а тепер на ньому жовтий літній плащ, вони собі далі сапали, а він був вільний. Притулившись до червоної стіни, він пропускав трамвай за трамваєм і нікуди не йшов. Наглядач біля брами кілька разів пройшовся попри нього, показав йому, на який сідати трамвай, але він стояв собі далі. Настала жахлива мить [жахлива, Францику, а чого це вона жахлива?], чотири роки добігли кінця. Чорна залізна ворітниця, на яку він протягом останнього року позирав із дедалі більшою відразою [відразою? чому відразою?], зачинилась за ним. Його знову виштовхали на вулицю. Інші сиділи там усередині, теслювали, лакували, сортували, клеїли, мали відсидіти ще хто два, а хто й п'ять років. А він стояв на зупинці. Починається покарання.

Він здригнувся, ковтнув слину. Наступив собі на ногу. Потім розбігся й ускочив у трамвай. Всередину, до людей. Уперед! Спершу здавалося, ніби ти в дантиста, який вхопив обценьками корінь зуба й тягне, біль наростає, голова ось-ось лусне. Він обернувся на червоний мур, але трамвай з ним усередині мчав по рейках геть, тож тільки голова ще була обернута до в'язниці. Вагон завернув за ріг, вид заступили дерева й будинки. З'явилися вулиці, на яких вирувало життя, Зеештрасе, люди входили й виходили. У нього всередині звучав німий крик відчаю: Бережись, бережись! Зараз почнеться! Кінчик його носа замерз, над вухом щось дзвеніло. «Дванадцята година. «Полуденна газета», «Бе Цет»[2], «Нова ілюстрована», новий випуск «Функштунде», кондуктор питає, чи ще хтось підсів на попередній зупинці». Поліцейські патрулі тепер у синіх одностроях. Він вийшов з трамвая, пірнув у натовп, та ніхто не звертав на нього уваги. Що таке? Та нічого! Ану стій рівно, голодний підсвинку, опануй себе, а то понюхаєш кулака! Товчія, яка товчія! Все в такому русі! Мій кумпол геть порожній, усі мізки висхли. Що то за веремія! Крамниці взуттєві, головних уборів, а тут електричні лампочки, алкогольні напої. Так, людям таки потрібне взуття, раз їм доводиться стільки бігати, а в нас також була шевська майстерня, ми просто нагадуємо! Сотні сяючих вітрин, хай собі виблискують, вони ж тобі не заважають, можеш порозбивати, якщо треба буде, що з ними такого, просто вимиті до блиску. На Розенталерплац[3] позривали бруківку, разом з іншими він ішов дерев'яним настилом. Коли змішатися з натовпом, тоді все минається, тоді вже, братику, нічого не помічаєш. У вітринах стояли манекени, вбрані у костюми, плащі, в спідниці, панчохи і туфлі. На вулиці все у русі, та зсередини — порожньо! Там не було життя! Веселі обличчя, сміх, чекають на переході навпроти Ашинґера[4], по двоє, по троє, курять сигарети, гортають газети. І все це ніби завмерло, як ліхтарні стовпи, й усе більше ціпеніло. Люди були одним цілим разом з будинками, все було білим, дерев'яним.