Александр Тесленко – Викривлений простір (страница 28)
Коефіцієнт дельта Ір. Він вищий за нього. До цього часу навіть славетний Олександр Сфагнум не пояснив своїм створінням, біокіберам, що ж то таке — фантастичний, нематеріальний коефіцієнт дельта Ір. В сфері людських емоцій ніби простіше. Люди не завжди прагнуть до повної ясності буття. Люди химерні, кожен з них трохи різний, як листя на дереві. Але кібери, як і люди, не знали — як пояснити існування коефіцієнта дельта Ір.
Люди… дивилися на кібера, він — на людей.
— Імело? — ніби запитав Гіднум, але вона розуміла, що йому немає про що запитувати і немає чого сказати їй у ту мить.
Майкл Арм після операції не прокинувся.
Майкл Арм був досить відомим на Інкані біологом, що входив до десятка вчених, котрі мали доступ до Всеінканського інформаційного центоу «Зета-люкс». Батько двох дітей — сина і дочки, його дружина, Вікторія Ленка — відома на Інкані співачка. Це давно знали Гіднум з Імелою. І про вибух минулого тижня в приміщенні інформаційного центру «Зета-люкс» вони також знали. Той вибух, такий незбагненний і невмотивований для свідомості людей і кіберів, якось випадково щасливо пошкодив лише 127 ченів пам’яті. Вчений-біолог Майкл Арм зголосився відновити втрачену інформацію. Він дуже швидко впорався з тією роботою. Щоправда, він забув імена трьох своїх попередників, залишившись таким чином єдиним засновником нового напрямку в біології — неодарізму. Але тої миті, коли він не прокинувся після операції, про те ще не знали ні Гіднум, ні Імела, ні славетний Ніколіан Бер — ніхто.
Смерть Майкла Арма була такою ж випадковою для загального сприйняття, як і вибух в приміщенні інформаційного центру «Зета-люкс».
На великому екрані телеінформатора плакала жінка. Передавали чергову постановку драматурга Жаліо. За столиками кав’ярні «Веселий довгожитель» сиділи переважно працівники Інканського дослідного центру проблем довголіття. Курили запашні сигарети, пили каву, дивилися на екран, голосно розмовляли і сміялися, аж часом не чути було, як плакала жінка, закриваючи обличчя долонями, а її довге руде волосся куйовдив вітер.
— Лането, чи не час її втішити? Скільки вона буде плакати? — біокібер Камчуг підвівся з-за столика і підійшов до стойки.
Ланета слухняно натиснула рожеву клавішу, і зображення на екрані зникло.
— Зроби мені ще бокал «Інканського». Біокібер Ланета, професійно посміхаючись, виповнила бокал.
— Як настрій? — запитав Камчуг невимушено.
Вона не звикла бачити його таким. Науковий консультант професора Тихона Раста завжди був для неї взірцем стриманості та поважності.
— Дякую. Ти сьогодні такий веселий, як ніколи.
На обличчі Камчуга народилася посмішка. Зробив невеликий ковток.
— Що в світі новенького? Я тиждень не виходив з лабораторії.
— Новенького?
— Так, які нові плітки ви народили за цей тиждень?
— Вчора я чула, що пропав старий Пелун.
— Це той, що з центральної селекторної?
— Так. Подейкували, що його спіймали ті… — зробила жест, показавши пальцем догори. — Ті, з Дванадцятого антисвіту, і розібрали на запчастини.
— Лането, які дурниці! — презирливо скривився Камчуг. — Антисвіти і запчастини. Певно, знову напився боро і спить, старий пройдисвіт.
— Не знаю… Я просто краєм вуха чула.
Камчуг залпом допив «Інканське», поплескав Ланету по плечу.
— Сьогодні гарний день, чи не так?
— Сьогодні ти дуже дивний… Що ви бажаєте? — мовила до чоловіка, котрий підійшов.
— Бокал еклектону і тістечко.
— Напій, не гідний кібера, — голосно розсміявся Камчуг.
— А я не кібер, — тихо, але роздратовано мовив чоловік.
— Он як? — кинув Камчуг. — Ви працюєте в Центрі? Я вас уперше бачу.
— Я вас також. — Чоловік втомлено відсьорбнув з блакитного бокала.
Ланета нахилилася до Камчуга і злякано прошепотіла;
— Що з тобою? Це ж Антін Верес, заступник голови лабораторії серцевих досліджень.
— Он як! — зверхньо поглянув на чоловіка.
Камчуг і сам відчував, що його поведінка недостатньо синхронізована з наказами центрального директу, але то його не турбувало. Своїй поведінці він знаходив виправдання, котре видавалось таким вагомим, що приходив навіть подив — чому він не кричить на весь світ про таїну, що відкрилась йому?
Камчуг тиждень не виходив з лабораторії. Ти-хін Раст вимагав терміново опрацювати результати експерименту з новими культурами алоренальних структур. І от сьогодні, власне, годину тому… Камчуг добре запам’ятав ту мить. Він саме натиснув регістр «фільтр дельта-ритму» і навіть не встиг підвести погляд на екран магнітомонітора, аби переглянути останні записи датчиків, як прийшло
— Пропоную по шклянці «Дипломату».
— Облиште мене.
— У вас неприємності чи ви просто народилися відлюдьком?
Антін Верес довго мовчав. Коли допив еклектон, пересиливши себе, запитав:
— Хто ви такий?
— Камчуг. Науковий консультант Тихона Раста. Дивно, що ви мене ще не знаєте.
— Я не кібер, аби знати все.
— Он як! У вашому голосі не багато поваги до кіберів. А вони, може, й заслуговують на неї.
— Заслуговують, — байдуже повторив Верес. — Що ви хочете від мене?
— Нічого. Просто не люблю бачити квасні обличчя.
— Камчуже, що з тобою?! — цього разу істерично скрикнула Ланета.
Кібер переможно посміхнувся.
— Годину тому я розгадав секрет безсмертя, Лането. Налий мені ще один бокал.
Якби Камчуг з самого початку був стриманішим і поважнішим, його слова не справили б такого враження. Але нахабство ніби виправдовувало його і тому підсилювало значення щойно сказаних слів. В погляді Камчуга було стільки божевільного блиску, радості, непідробного торжества, що ті слова були і для Вереса з Ланетою мов осяяння.
— Так, вам не вчулося.
— Пробачте, — лише й спромігся Верес. Довго дивилися один на одного.
— То розказуйте, — не втримався Антін Верес. — Ви переконані, що проблему вичерпано повністю?
— Абсолютно. Наш Центр можна розганяти, — голосно розсміявся. — Наша об’єднана діяльність втратила свою доцільність. Що таке проблема довголіття, коли розгадано секрет безсмертя?
— Де ключ до розуміння цієї проблеми? — Верес оговтався і запитав вже без хвилювання в голосі, поважно, як науковець науковця.
Камчуг також споважнів.
— Все виявилось елементарно просто. Деякий перегляд законів Бакса…
— Ви вже можете висловити свою думку в конкретних формулюваннях? — нетерпляче обірвав його Верес.
— Так, — ображено сказав Камчуг, а потім викрикнув:
— Я тиждень не виходив з лабораторії. Я працював. І я відкрив цю таїну всесвіту!!!
— Пробачте, — спокійно мовив Верес. — Розповідайте.
— Деякий перегляд законів Бакса. Слухайте. Матерія вічна. Але не вічні клітини, молекули і всі угрупування, котрі її утворюють. Чому так? — запитав сам себе і сам собі поважно відповів. — Вони не вічні тому, що сьома корелятивна алель постійно продукує фактор кадарин. В. цьому й полягає основна функція сьомої корелятивної алелі. Якщо вилучити її зі складу клітин, вони будуть жити вічно, постійно знаходячи нові резерви в продукції тилових субстратів. Клітина і організм зможуть самооновлюватись вічно.
— Але ж так звана сьома корелятивна алель існує лише в нашій уяві, гіпотетично. Як ви можете стверджувати? Як її можна вилучити зі складу клітин?
— Ви не можете, а я можу, — посміхнувся Камчуг. — Я тиждень не виходив з лабораторії! — знову крикнув на всю кав’ярню. — Працював! А ви тут перехиляєте в горлянки еклектони і боро! А я працював! Коли продукувати навколо клітини чи всього організму гравітаційне поле вище 27 герів, сьома корелятивна алель розпадається на елементарні складові і виводиться ренальними структурами.
— Але ж хто може продукувати поле такої інтенсивності? Це ще недосяжно. Жодна експериментальна установка не створила такого…
— Я можу продукувати таке поле, — різко перебив його біокібер. — Я тиждень не виходив з лабораторії! Я ще не знаю, за рахунок чого мені це вдається, але відчув — можу продукувати таке поле. Не забувайте, що я біокібер.