Александр Шалимов – Дивний світ (страница 90)

— Вони тут, — сказав Стонор. — Лижі й нарти на місці. Хелло, Генріху!..

Відповіді не надійшло.

— Одначе вони виходили сьогодні! — крикнув Стонор, указуючи на сліди, натоптані біля дверей. — Гей, Тойво, Генріху! — Він штовхнув двері.

Вони не піддалися.

— Замкнуті зсередини, — відзначив геолог, готуючись постукати.

Рассел потягнув його за рукав.

— Двері примерзли, Ральфе.

Він наліг на двері плечем. Стонор допомагав. Двері з тріском розчахнулися.

У Крижаній печері було темно.

— Генріху, Тойво! — знову крикнув Стонор.

У його голосі почувся переляк.

Рассел, пригнувшись, зробив крок у двері, знайшов акумулятори, клацнув вимикачем. Неяскраве жовте світло залило Крижану печеру. На низьких складаних койках лежали спальні мішки. Вони були порожні. У кутку на згаслому примусі стояла вкрита інеєм сковорідка. Поряд — порожня банка з-під консервів.

Стонор, протиснувшись у двері, з подивом озирався.

— Записка, — сказав Рассел.

На столі біля радіопередавача лежав аркуш паперу. Стонор поспішно вихопив записку з рук астронома, мружачись, насилу розбирав неоковирні, поспішно нашкрябані рядки.

— «Вчора прорубалися до головної жили. Вона вся поточена якимись ходами. Тойво сказав, що це стародавні виробки». — Стонор замовк і вирячився на астронома. — Яка нісенітниця, Джеку!

— Читайте далі, — попросив Рассел.

— «Він вирушив їх досліджувати і не повернувся, — продовжував Стонор. — Іду шукати його. Генріх».

— Записка датована ранком учорашнього дня, — відзначив Рассел, узявши у Стонора аркуш паперу.

— І ні слова про те, чи є тут уран, — пробурмотів Стонор.

— Ймовірно, це з жили, — сказав астроном, указуючи на камені, що лежали біля койки.

Стонор поспішно нахилився, схопив зразки й заходився жадібно розглядати їх.

— Ну й штука! — прошепотів він. — Ще багатше, ніж нагорі. Чистий ураніт[177]. Ти розумієш, що це означає, Джеку?..

Рассел неквапливо крутив верньєр передавача.

— З приймачем у них щось трапилося, зв’язку немає.

— Полагодити не зможемо?

— Тут ні.

— Треба спуститися до жили.

Стонор закусив губи.

— Розумієш, Джеку, — він зам’явся. — Мені здається, краще зачекати… Можливо, вони скоро повернуться.

— Генріх пішов добу тому, а Тойво ще раніше. З ними щось трапилося.

Стонор похнюпився.

— Боюся, що спуск до жили небезпечний. При такому вмісті урану… — він кивнув на зразки. — Потрібен індикатор радіоактивності, а я залишив його у Великій кабіні.

— Я спущуся сам, — холодно запропонував Рассел.

— Як начальник зимівлі, забороняю тобі. Зробимо так: ти залишишся тут, чекати їх повернення. Якщо потрібно, допоможеш, коди повернуться. Я поїду у Велику кабіну. Повернуся з Фредом. Ми привеземо індикатор, мотузки і запасні радіолампи. Якщо Генріха і Тойво ще не буде, — організуємо пошуки.

— Але якщо з ними щось трапилося і допомога потрібна негайно?

— Дві-три години нічого вже не змінять, Джеку. Крім того, я гадаю, що Генріх сплутав дати. Записка написана сьогодні вранці, а не вчора. Генріх пішов на пошуки зовсім недавно. Ти забув про сліди, які ми бачили біля входу в печеру.

— Якщо це сліди Генріха, незрозуміло, — чому він виходив босоніж?

— Босоніж?

— Так, біля дверей печери на снігу були сліди босих ніг.

— Безглуздя! — вигукнув Стонор. — Неймовірне безглуздя, — повторив він і раптом замовк. — Втім, це легко перевірити, Джеку.

Він поспішно схопив ліхтар і розчинив двері.

— На жаль, ми затоптали ці сліди, — долинув із крижаного коридору його голос. — Ні, звісно, тобі здалося, — продовжував Стонор, повертаючись. — Кому спало б на думку бродити по снігу босоніж?.. Значить, вирішено. Я їду, ти залишаєшся. Good buy![178]

Коли вхідні двері зачинилися, Рассел хутко підвівся і засунув металеві засуви.

Тепер можна було братися до роботи.

Астроном підняв ляду дерев’яного люка Крижаної печери. У обличчя війнуло морозяним подихом. Рассел прислухався. Жодного звуку не доносилося з вузького проходу, пробитого крізь лід до підніжжя базальтових урвищ. Астроном прив’язав кінець шнура до кільця люка і, перекинувши моток через плече, обережно спустився в темний отвір.

— Ні за які блага не залишуся тут сам, Стоноре. — Голос лікаря став хрипким від хвилювання. — Ні за які, розумієте?.. Якщо ви не повернетеся до смерку, я… я… з’їду з глузду.

У Фреда Лоу здригнулися кутики губ. Він насилу стримував обурення.

Стонор розгублено розвів руками.

— Тоді тобі доведеться йти зі мною, Рисе. Може, так навіть буде краще. Там може знадобитися твоя допомога. А Фред залишиться у Великій кабіні.

Фред Лоу гуркнув кулаком по столу. Жалібно дзвякнули склянки. Заметушилися стрілки лічильників.

— Це не зимівля, а притулок для безмозких боягузів! — гаркнув розлючений метеоролог. — Чому ти просиш, а не розпоряджаєшся, Ральфе? Кого ти хочеш узяти з собою? Він не отямився з учорашнього вечора і впаде на півдорозі. Не хотів би я бути поряд з вами у разі реальної небезпеки.

— Ти не кричи, а порадь, що робити, Фреде, — тихо сказав Стонор.

— Наче ти сам не знаєш! Забираємо вантаж — і повний уперед. А ти, — метеоролог підніс кулак до самого носа лікаря, — якщо заїкнешся ще про своє боягузтво, ходитимеш забинтований до кінця зимівлі. Ясно?

Лікар перелякано відсахнувся.

— Задрай вхідний люк і не важся відчиняти його, що б тобі не приверзлося. Затямив? І не відходь від передавача. За годину викличемо по радіо Велику кабіну. Ходімо, Стоноре!

У дверях Лоу озирнувся на лікаря, вказав на стінну шафу, клацнув себе великим пальцем по коміру і потряс головою.

… Ще здалека Стонор і Лоу розгледіли довгу постать Рассела. Астроном бродив по глибокому снігу біля крижаного купола, відтак зник в ущелині. Коли Лоу і Стонор наблизилися, він вийшов їм назустріч.

— Як справи, Джеку? — крикнув Стонор, звільняючись від лиж.

— Генріх тут.

— А Латікайнен?

— Його немає.

— І що каже Генріх?

— Нічого. Він непритомний.

Лоу тихенько свиснув.