Александр Насибов – Безумці (страница 44)

— Увага! — глухо долітає до Карцова.

Глюк робить кілька глибоких вдихів, висмоктуючи кисень з мішка, знову наповнює його, показує, як перекрити вентиль балона.

Потім знімає шолом.

— От і все.

— Можна спробувати?

— Катайте.

Карцов хапає апарат, силкується натягнути шолом.

— Та не так квапливо, лікарю! Далебі, ви як дитина. Встигнете й поплавати, і надихатися. Спочатку розберіться що й до чого… Ну, давайте!

Апарат пристебнуто на грудях, Карцов надів шолом. Німець зацікавлено спостерігає, як учень дихає. Дивак, він частить, поспішає, витрачаючи втричі більше кисню, ніж потрібно. А втім, це неминуче. Згодом прийде досвід, і все буде гаразд.

Несподівано шия у Карцова червоніє. Він ривком стягує шолом:

— Мало не задихнувся!

Глюк регоче, тицяє пальцем туди, де гофрований шланг з'єднується з маскою. Тут металевий патрубок з клапаном і краном, який німець непомітно перекрив.

Карцов жартівливо погрожує йому, відкриває кран, пробує, чи добре надходить кисень.

— Добре, — задоволено каже. — А тепер подихаємо У воді.

— Не сьогодні. — Глюк жестом зупиняє учня. — Ви, лікарю, стомилися, варто відпочити. Та й у мене справи: треба зустрічати шефа.

— Як це — зустрічати? Де ж він? Я недавно розмовляв з ним. Він просив…

— Був, та загув! — Задоволений власним дотепом, рудобородий хрипло регоче. — Саме так — загув. Але скоро має повернутися.

— Ну, хоча б з півгодини у нас є? — капризно тягне Карцов. — Пустіть мене у воду на півгодинки, Глюк!

— Гаразд, лікарю, — вирішує наставник. — Гаразд, натягніть шолом. От який ви наполегливий! Хоч кого вмовите. Тільки глибоко не йдіть — метрів на п'ять, не більше. Та я й не пущу вас глибше — працюватимете на сигнальному кінці.

Він надягає Карцову пасок із свинцевими вантажами, обв'язує талію плавця тонким плетеним тросом, ще раз перевіряє підгонку та справність респіратора. Водночас дає поради: як «промивати» дихальний апарат, виводячи з нього зіпсоване повітря, як регулювати свою плавучість і миттю звільнятися від паскових вантажів, якщо в цьому виникне потреба.

Карцов дуже хвилюється, бо задумав дещо ризиковане: коли все піде добре, сьогодні він заволодіє респіратором.

— У воду! — наказує рудий. Пірнальник неквапливо сходить трапом.

Ось його ноги торкнулися води, занурилися по коліна, по стегна. Ще трошки, і вода сягає підборіддя. Тепер перед шоломом гойдається вода лагуни, наче Карцов притулився до стінки акваріума… Ще трохи — і вода наполовину закрила скельця шолома.

— Вперед! — підбадьорює Глюк. — Не бійтеся!

І він пускає сигнальний кінець.

Карцов підіймає руку, махає нею в повітрі. Потім голова його щезає під водою.

Деякий час він нерухомо висить у водяній товщі. В яскравих променях прожектора здається, що кругом блакитний світний серпанок. Поступово світіння слабшає — під впливом паскових вантажів Карцов помалу опускається. Видимість дедалі гіршає, незабаром його ноги ледь помітні — вони немов вплавлені в скляні сутінки.

Тиша, спокій.

Повиснувши на сигнальному кінці, Карцов відпочиває: нелегко вдавати схильного захоплюватися простачка, сміятися, жартувати, коли знаєш, що перебуваєш під загрозою гіршого навіть ніж смерть.

Тиша, спокій. При кожному вдиху й видиху чітко клацають респіраторні клапани — немов метроном лічить підводний час.

Отже, зроблено все, щоб Глюк (а значить і Абст) повірили, що лікар захопився новою справою, охоче йде під воду, все бере за чисту монету і ні про що не здогадується.

Але це — найлегше.

Тепер починається головне — треба затягти навчання, доки не видужає Марта. Крім того, остаточно вирішено: у найближчі хвилини він викраде респіратор.

Деякий час Карцов просувається вздовж стіни, вимережаної заглибинами та розколинами. Ось, здається, придатна щілина.

Несподівано трос, на якому висить Карцов, починає рухатися. Часті ривки — сигнал водолазові негайно виходити на поверхню.

Що сталося на майданчику? Невже доведеться відкласти задумане? Ні, не можна — невідомо, чи трапиться ще така нагода.

Мляво працюючи ластами, Карцов помалу підіймається. Одночасно він розв'язує вузол троса. Так, добре. Трос ледве тримається. Тепер дужий ривок, і все буде гаразд…

Він на поверхні.

— Возитесь! — кричить рудобородий, широкими кільцями вибираючи трос. — Лізьте хутчій!

Наполовину піднявшись з води, Карцов затримується на трапі.

Глюк бачить: учень важко дихає, рухом руки просить допомоги. Міцніше спершись ногами, Глюк тягне троса. Карцов дереться і раптом, різко відкинувшись, падає у воду.

Ривок — і Глюк з тросом у руках летить до центра майданчика.

На майданчику гомін, метушня. Вальтер, що тільки-но підігнав кран до лагуни, плигає з сидіння, поспішає до Глюка, допомагає йому підвестися.

Німці налякані: лікар, за якого вони головою відповідають перед Абстом, пішов під воду — один, без страховки!

Глюк скидає светр і пірнає. Незабаром він на поверхні.

— Погано видно! — кричить він. — Біжи по респіратор! І знову поринає.

А в цей час Карцов, влаштувавшись у розколині під водою, осторонь трапа, стежить за поверхнею лагуни. Він бачить, як двічі пірнав Глюк, як потім він зник, піднявшись по трапу. Через хвилину-другу німець спуститься вже з дихальним апаратом. Тоді від нього не сховаєшся.

Пора спливати.

Не знімаючи шолома, він одстібає респіраторні лямки. Відімкнуто аварійний замок паска, і брезентовий ремінь із свинцевими пластинами запхнуто в розколину. Тепер потрібно випустити кисень з гумового мішка, інакше респіратор спливе… Так, добре. Апарат з порожнім повітряним мішком покладено під вантажі. Та Карцов ще в шоломі. Останній вдих. З мішка висмоктано залишки кисню. До кінця перекрито вентиль і респіраторний кран. Тепер апарат може лежати у воді скільки завгодно.

Карцов оглядає розколину, фотографуючи в пам'яті свій тайник, і швидко знімає шолом.

Дужий поштовх ногами відносить його далеко вбік. Далі, ще далі від розколини, де сховано коштовний дихальний апарат з майже цілим запасом кисню…

Німці схвильовано вдивляються в мертве лікареве обличчя. Він сплив, коли його вже не ждали: на мить показався на поверхні, щось гукнув, знову поринув. Глюк кинувся за ним, наздогнав на глибині, непритомного, схопив за волосся.

Потерпілий лежить нерухомо. Глюк підставляє йому під живіт своє коліно — звичайно, лікар напився води, треба очистити шлунок, легені. Але той здригається і розплющує очі.

— Пронесло, — полегшено мурмотить рудобородий. — Ану, поклади його зручніше.

Вальтер кладе Карцова на скелю, під потилицю запихає одяг.

— Розповідайте, що з вами скоїлося? — вимагає Глюк.

— Не знаю… Впав із трапа, поринув. Мабуть, глибоко: дуже стиснуло вуха. Тут і почалося. Від страху загубив мундштук. Шукаю його. Раптом задихаюсь і не можу знайти. Нарешті зціпив зуби. Ось він, кисень! Ковтнув раз, удруге і — стоп.

— Припинилася подача? — допитується Глюк.

— Тягну на повні груди — і нічого.

— Хвилинку! Повітря на час видиху носом випускали?

— Не пам'ятаю. Здається, випускав. У шолом попала вода, я й хотів…

— Хотіли, хотіли! — Глюк сердито трясе кулаками. — Хай вам біс, дурню! Вибрали з мішка весь кисень і нічого не додали з балона. Висмоктали повітря й дивуєтесь, що нічим дихати! А клапан навіщо? Навіщо на редукторі клапан, я питаю? Пальцем його натисни — і знову повний мішок. Учиш вас, учиш…

— Розгубилися, лікарю. Вирішили, що гинете, — встряє Вальтер. — Зірвали шолом, скинули апарат, пасок з вантажами — і наверх, як заєць. Так?

— Еге ж… Мені дуже шкода.

— «Шкода!» — Вальтер хитає головою. — Втопили респіратор, а нам відповідати. Що ми скажемо шефові?