Александр Насибов – Безумці (страница 43)

Новачок спить, рівно й глибоко дихаючи.

Карцов нахиляється до нього, розглядає його лице, чоло, очні яблука, щільно закриті червонуватими повіками, вилиці, скроні.

Ніяких слідів операції.

Він ще ретельніше вивчає обличчя людини. Праве віко чисте. А на лівому, вгорі, майже під самою бровою невелика темна шкурочка. Немов присохла грудочка бурої грязі.

Кров!

Ось звідки проник у мозок тонкий ріжучий інструмент. Абст розправився з новою жертвою. А в підземеллі ждуть своєї черги ще четверо. Завтра, ні, може, ще сьогодні їх спіткає та ж сама доля.

У новачка оголено частину грудей. На темній шкірі фіолетові смуги. Татуїровка? Карцов розстібає комір його сорочки. Так, татуїровка. В центрі грудей майстерно зображено схрещені весла й водолазний шолом з круглим ілюмінатором. А під малюнком текст: «Матір божа, оберігай славного хлопця Бруно Гарріту. Спеція, 1938 рік».

Напис італійською мовою.

Карцов повільно йде в кінець печери. Зупиняється біля плавця під табличкою «Марко». У того кругловиде лице з м'яким профілем, пухлі губи, русява борода. А очі, пам'ятає Карцов, блакитні, великі. Колись у них жила, мабуть, хитрувата сміховинка…

Хто він — серб, болгарин? Можливо, українець?

Поруч лежить Зігмунд — цей, напевно, поляк. Сюди можуть привезти й росіян, і американців, і англійців!

Карцову здається — він бачить німецькі табори військовополонених з юрбами приречених, бачить Абстових агентів, котрі перегортають картотеки, опитують в'язнів, мацають їхні м'язи… «Людський матеріал» відібрано. Це фахівці, котрих не треба вчити працювати під водою. Їх вивозять і на підводних човнах транспортують сюди. Полонені не хочуть служити ворогові? Та Абстові й не потрібна їхня згода. Коротка безпомилкова операція — і загін слухняних смертників-торпедистів готовий. Вони не виявляють невдоволення, сумнівів, страху!..

Карцов бачить міста в руїнах, палаючі села, висаджені в повітря заводи, палаци, бібліотеки. І скрізь — трупи, тисячі трупів. Ті, що лишилися жити, будуть приречені на рабську покірність і отупіння. Адже переможцям потрібна робоча худоба. Таке, за Гітлеровим задумом, скоїться в Радянському Союзі, потім у Європі і, нарешті, в усьому світі.

Чи варто дивуватися з того, що чинить у своєму таємному лігві Артур Абст? Те, що він робить з кількома десятками людей, Гітлер має намір зробити з мільйонами.

Карцов повертається і чвалає у свій куток. Сівши на краєчок ліжка, виймає з кишені сигарету.

Раптом він схоплюється, стискає кулаки. Він збагнув, навіщо Абст запропонував йому вивчити ремесло водолаза. Його, Карцова, буде знищено не одразу, ні. Спершу йому зроблять операцію, і він займе місце на цих же нарах!

Сьомий розділ

Карцев зашнуровує на нозі довгий широкий ласт.

— Не дуже туго, — попереджає рудобородий.

— Знаю. — Карцов намагається вдати такого собі самовпевненого дилетанта. — Знаю, дорогий Глюк. Головне, щоб ця штука не впала з ноги. Тому й прив'язую її міцніше.

І він удає, ніби з усієї сили стягує шнурок.

— Ану, облиште! — Глюк рішуче розпускає шнурівку. — Щільніше не треба. Якщо перетягнете, судорога зведе стопу, а то й усю ногу. Бовтатиметесь, як падло в ополонці. Добре, коли поруч опиниться партнер і витягне з води. Ну, а якщо ви один-однісінький відпливли на милю од берега, а в респіраторі нема вже кисню? Що тоді? Каменем підете на дно. Запам'ятайте, лікарю: під водою не жартують!

Смакуючи подробиці, він розповідає про випадки, коли водолази гинули від кисневого сп'яніння або отруєння вуглекислотою, від баротравми легень, кесонної хвороби, від зубів акули чи просто від переохолодження організму.

Глюк бачить: його учень, ще хвилину тому такий самовпевнений, тепер явно боїться.

— Пройняло! — злорадно вигукує він.

— Ще б пак! — Карцов з побоюванням дивиться на лагуну, що простяглась біля ніг. — Адже, кажучи відверто, я й плавати як слід не вмію. Так, тримаюсь на воді, гребу помаленьку… От що! — Він рішуче схоплюється, скидає з ноги ласти, взуває повстяні черевики. — Зараз я піду до шефа. Я сам добровільно виявив бажання навчитися вашому ремеслу. Отже, можу й відмовитися. Пошлюсь на вас: «Глюк розповідав про небезпеку, про яку я й гадки не мав». Адже ви підтвердите мої слова?

— Що ви, що ви! — перелякався рудий. — Сідайте, лікарю, на місце. Ото який ви, бігме! Все взяли за щиру правду. І я гарний — базікаю, а ви й повірили. Ану лишень, давайте ногу, я зашнурую ласт. Та не бійтесь, інколи у воді, серед риб, безпечніше, ніж тут, у нашій компанії. Так-то, лікарю… Тепер другу ногу… Готово. Ану, тріпніть ступнею, та дужче. Ще дужче, лікарю! Ніби хочете скинути кліща.

Карцов трохи підіймає ногу, робить короткий, різкий змах. Литий каучуковий ласт пружинить.

— Ну й чудово! Спускайтесь у воду. Поплавайте з чверть години. Тільки не здумайте брасом — нічого не вийде. Для ластів годиться лише повільний кроль. Дивіться, лікарю. Отак…

Наставник лягає на скелю й показує, як треба рухати ногами, плаваючи кролем.

— Зрозуміли?

— Ясно. Можна у воду?

— Давайте. І не баріться, сьогодні ви повинні узнати ще багато чого.

Карцов стягує светр.

— Ого, — вигукує Глюк, розглядаючи його міцне, мускулясте тіло, — та ви, лікарю, стали красенем! До будь-якої дівчини поткнетесь — помре від щастя.

Замість відповіді Карцов незграбно стрибає у воду.

Тепла, лагідна вода! От якби на повній швидкості перетнути лагуну з краю в край! Але Кравцов безпорадно кружляє навколо трапа, старанно імітуючи побоювання, страх глибини.

— Не так! — гукає Глюк, перехилившись через поруччя трапа. — Не розмахуйте руками, ноги розслабте, дійте ними м'якше, наче лінуєтесь або дуже втомилися.

Карцов і далі бовтається, здіймаючи піну та бризки. Сильний сплеск.

Плигнувши у воду, Глюк безцеремонно відтягує Карцова од скелі.

— Морока з вами! — кричить він. — Ану лежіть спокійно. Тепер повільно рухайте ногами. Запам'ятайте: нога працює вся, до кінчиків пальців. І не бійтеся зігнути коліна. Працюйте ногами вільніше, м'якше.

Хвилин через десять Карцов дозволяє собі трохи «освоїти» кроль. І ось уже, рухаючи ластами, він пливе геть від трапа. Ласти — дивна штука. Вони вдвічі збільшують швидкість плавця, заощаджують багато сил.

— Так, так, — задоволено мурмотить Глюк, — нічого, лікарю! О, що це ви? — стурбовано гукає він, бачачи, що Карцов раптом зачастив руками, закашлявся, повернув і поспішає назад.

— Втомився, — тяжко дихає Карцов, — втомився і… серце.

— Що ви відчули? — допитується наставник. — Задихнулися, ковтнули води?

— Не знаю. — Карцов бере його за руку. — Несподівано потьмарилося в очах. Тільки жодного слова шефові. А то злякається, заборонить. У мене це змалку — раптом непритомнію. Та нічого, я неодмінно навчусь. Жодного слова шефові, Глюк. Обіцяєте?

Карцов старанно розігрує роль новачка. Німців варто переконати, що учень виявляє запал, у нього багато апломбу, та нема здібностей, і мине чимало днів, доки він буде готовий до самостійних спусків під воду.

Треба виграти час, треба, щоб Марта видужала, почала ходити.

Тим часом Глюк, підтримуючи учня, допомагає йому підпливти до трапа, вхопитися за поруччя.

— Піднятися зможете? — питає він.

Карцов повільно підіймається по трапу, часом усім тілом повисаючи на супутникові.

— Легше, — застерігає рудобородий, — легше, а то шубовснемо разом. Міцніше тримайтесь, упевненіше ступайте.

Нарешті вони на майданчику. Глюк рушником насухо витирає учня.

— Мені сподобалися ласти! — заявляє Карцов.

— «Сподобалися»! Злякались!

— Дурниця! — Карцов усміхається. — Гадаєте, скис? Ось відпочину, й знов у воду. Це здорово, що придумали ласти, хай їм біс! Цікава штука.

— У воду я вас сьогодні не пущу, — зауважує німець. — Досить, наплавались. Вчитиметеся на березі. Візьмете респіратор, звикнете до шолому й балонів, а там побачимо.

Він бере прогумовану брезентову сумку, виймає дихальний апарат.

— Бачили такі?

— Не доводилося…

— Це респіратор системи Дрегера.

Глюк докладно пояснює будову приладу, призначення окремих частин.

Карцов слухає неуважно. Всі кисневі дихальні апарати діють за єдиним принципом. Респіратор, яким він користувався під час навчальних спусків під воду, також мав сталевий балон із стисненим киснем, редуктор, гумовий дихальний мішок, систему клапанів, шолом і, нарешті, пристрій для поглинання вуглекислоти. Коротше, він у всьому вже розібрався і з Глюковим респіратором може пірнути хоч зараз.

— Ну, — повторює наставник, — ознайомилися, зрозуміли, в чому сенс? Дивіться!

Коротким точним рухом він натягує шолом на голову, кладе палець на кнопку клапана. Гумовий мішок спухає — туди з балона вривається кисень.