Александр Мирошниченко – Велике щастя маленького чоловіка (страница 18)

Радість буда передчасною. Прикрі несподіванки почалися одразу після посадки. Земляни несміливо тупцялися біля свого космічного корабля, виглядали тих, хто їх буде зустрічати, але нікого не було. Ніхто не поспішав потиснути руку прибульцям з далекої планети, ніхто не фіксував перші кроки представників земної цивілізації на другій планеті Альфи Проксими. Тубільці виявляли дивну байдужість, а може, просто не звернули уваги, не помітили невеличкого, досить-таки примітивного земного кораблика.

Довкола стояли міжзоряні лайнери-велетні. їх творці немов змагалися між собою в найдивовижніших, найнесподіваніших конструктивних формах. Час від часу котрийсь з тих лайнерів злітав угору, а на його місці з’являвся інший, ще досконаліший. З нього виходили якісь істоти і швиденько простували до споруд, що бовваніли на обрії.

— Видать, не дочекаємося ми тут нікого, — розчаровано промовив капітан Прокіп Колон. — Доведеться самим рушати в розвідку. Тільки якась непевна тут обстановка, хлопці. Про всяк випадок троє залишаться на нашому старому вірному кораблі, бо ж поки ми встановлюватимемо контакти тут можуть обдерти з нашої посудини все до останнього перемикача. Чи атомне паливо відкачають.

У розвідку й для встановлення контактів рушили капітан Колон, астропсихолог Лестер Бурменко і астрогеолог Тхасиб бен Загора.

Космовокзал зустрів їх юрмищем живих істот, серед яких, здавалося, й двох схожих не було. Тільки очі, в яких світився розум, стверджували причетність цих дивовижних утворів живої природи до цивілізованих світів. Кількість очей мали різну — одне, два, п’ять, десять. Але в кожному виразно прочитувалися вокзальна заклопотаність і втома, непевні сподівання і цілком певний острах, притаманний тим, хто боїться запізнитися. Це трохи заспокоїло землян, додало необхідної впевненості, бо ж і тут на них ніхто уваги не звертав, не квапився вітати з прибуттям.

Переходили з одного залу до іншого. Розглядали якісь незрозумілі табло. На них спалахували час від часу чудернацькі малюнки на кшталт давньоєгипетських ієрогліфів. Зупинялися і біля автоматів невідомого призначення. Лестер Бурменко не втримався і натиснув кнопку на одному з тих химерних пристроїв.

У автоматі щось кілька разів клацнуло, засвітився невеликий екран, на якому з’явилася риска червоного кольору.

— Отакої,— замислено проказав Лестер і натиснув ще одну кнопку.

Риска на екрані змінила колір на зелений, а з щілини в автоматі вискочила пластмасова картка, прикрашена чітким геометричним орнаментом. А може, то був і не орнамент? Земляни довго вивчали картку, але збагнути, що й до чого, не змогли.

Вирішили автоматів більше не чіпати.

— Шукаємо живого господаря планети, якогось відповідального чергового, — наказав Прокіп Колон. — Нам живе спілкування, потрібне, а не картки з орнаментом. Не задля них п'ять років у Космосі поневірялися, добиваючись до Альфи Проксими. Побачимо, якої вони заспівають, коли дізнаються, хто ми, звідки і для чого прилетіли…

Чергового (або істоту, яка виглядала як черговий) вони знайшли в кутку найбільшого залу. Він сидів у невеличкій скляній будці з віконечком. Мав три ока і не був схожий на істоту, яка кудись запізнюється.

Біля віконечка товпилися ті, хто запізнюється або вже запізнився. Черговий найбільш настирним видавав якісь папірці і після цього голосно гарчав на них.

Земляни й собі стали в чергу. Терпляче відстояли, скільки треба, і нарешті добилися до віконечка.

Як не дивно, а все обійшлося найкращим чином. Триокий спромігся оперативно проаналізувати несміливе мурмотіння землян і швиденько увімкнув авто-кібернетичного перекладача. Відтак розмова пішла майже на рівних.

— Слухаю вас, шановні,— сказав триокий тубілець.

— Так, ми… той… прибули, — старий космічний вовк Прокіп Колон все-таки трохи хвилювався в цю історичну неповторну мить першого контакту.

— Прибули? Бачу. Ну й що?

— Ну, ми… той… із Землі прибули…

— А що це таке — Земля?

Вони швиденько тицьнули йому заздалегідь підготовлену карту того сектора галактики, де світилося їхнє рідне Сонце.

— Так ви з отієї глушини! Провінціали, так би мовити. Давненько звідти ніхто не наїжджав. Що у вас чувати?

— Пробачте, — спалахнув нестримний бен Загора, — з нашої планети сюди взагалі ще ніхто і ніколи не прилітав! Ми — перші! Розумієте? Перші!

— Перші? Яке це має значення? — сказав триокий і хотів було повернутися до Землі спиною.

— Але ж ми хочемо… Ми повинні встановити контакти, обмінятися досягненнями, інформацією, — зупинив його Прокіп Колон.

— Контакти? Інформація? Так це вам, шановні, не до мене. Це вам до бюро знахідок та інформації. Чому ж ви одразу не сказали?! — загарчав роздратовано черговий (або той, хто був схожий на чергового).

Бюро знахідок та інформації шукали довго. Коли знайшли, дізналися, що сьогодні воно не працює, бо почався, переоблік новознайдених цивілізацій.

Наступного ранку їм запропонували почекати днів зо три, оскільки ревізори недорахувалися однієї старенької цивілізації. Працівників, бюро звільнено, як таких, що не забезпечили й зловживали, а вакансії ще не заповнено.

З тиждень розважалися земляни в залах космопорту ігровими автоматами. Там і познайомилися з представниками деяких інших віддалених цивілізацій. Спільні поневіряння якось завжди зближують розумних істот. У цьому гурті нетяг-подорожан земляни навіть зажили слави, бо в іграх виявляли більше кмітливості й наполегливості.

Тож на той час, коли після переобліку й вирішення кадрових питань відкрилося бюро знахідок та інформації, землянам та їхнім новознайденим друзям чомусь перехотілося реєструвати в ньому свої цивілізації. Капітан Прокіп Колон скликав невеличку нараду провінціальних цивілізацій. На ній було вирішено на бюрократів з Альфи Проксими не зважати, а встановити контакти між собою напрямки.

— Якщо ми їм непотрібні,— гукав хвостатий ящур, блискаючи єдиним фіолетовим оком, — то й нам вони ні до чого! Теж мені — цяці! Реєструють, а потім гублять і зловживають!

— Правильно! — підтримав ящура запальний Тхасиб бен Загора. — Ще невідомо, куди та загублена цивілізація поділася, що вони з нею зробили!

Відлітали в один день. Сім космічних крейсерів, представники далеких цивілізацій, які, встановивши між собою контакт, уклали антибюрократичну міжзоряну спілку.