Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 91)

Колос. Так точно.

Горл о в. Чув?

Велика пауза.

Гайдар. Так. (До Огнева та Колоса.) Вийдіть на декілька хвилин і почекайте.

Огнєв. Єсть!

Вийшли.

Горл о в (пише). Я їм покажу...

Гайдар. Ти що робиш?

Горлов. Зараз закінчу. Будеш підписувати — прочитаєш. (Пише.) Я їм вправлю мозок, на все життя запам’ятають. На, підпиши.

Гайдар (взяв, не читаючи, розірвав і кинув). Досить, товаришу Горлов, мозок вправляти. Час вам відпочити від цієї важкої роботи. Прочитайте наказ Москви про вашу відставку. (Подає.)

Горлов прочитав. Велика пауза.

Ви людина хоробра і віддана нашій великій справі. Це дуже добре, і за це вас поважають. Але цього не досить для перемоги- над ворогом. Для перемоги потрібно ще вміння воювати по-сучасному, вміння вчитись на досвіді сучасної війни, вміння вирощувати нові молоді кадри, а не відштовхувати їх. Але цього вміння у вас немає, на жаль. Ясно, знання діла, вміння воювати — справа наживна. Сьогодні не вмієш воювати, сьогодні немає у тебе достатніх військових знань, завтра вони будуть — і вміння воювати, і знання діла, якщо, безперечно, є велике бажання вчитись, вчитись на досвіді війни, працювати над собою і рости. Але саме цього бажання і немає у нас. Чи можуть старі полководці рости і стати знавцями засобів сучасної війни? Безперечно, можуть, і не менше, а навіть більше, ніж молоді, коли тільки вони захочуть вчитися на досвіді війни, коли тільки вони не будуть вважати, що їм не до лиця вчитись і рости далі. Недаремно говорить мудре народне прислів’я: «Вік живи, вік учись». Але вся біда тут полягає в тому, що ви, тобто деякі старі полководці, не хочете вчитись, ви хворі на самозакоханість і думаєте, що ви вже досить вчені. В цьому ваша головна хиба, товаришу Горлов.

Горлов (встав. Велика пауза). Що ж, це ти підготував мою відставку?

Гайдар. На жаль, ні. Працював з тобою дружно, підписував, припечатував, сварився, але не псував відносин, взагалі — не був справжнім партійним керівником. За це мені й попало так, що все життя буду пам’ятати,— правильно попало.

Горлов. Дякую за одвертість. Що ж, наказ є наказ. Я людина військова, підкорятися звик. Побачимо, як це ви без мене воювати будете. (Одягнув шинель, шапку.) Пожалкуєте, але буде пізно.

Гайдар. Не лякай, більшовики не з лякливих. У нас немає незамінимих людей. Багато нас лякали, але ті, що нас лякали, давно спочивають на смітнику історії. А партія міцна, як сталь.

Пауза.

Горл о в. Кому накажете здати справи?

Гайдар. Дізнаєтесь, сьогодні вас викличуть.

Горлов. Слухаю. (Козирнув, вийшов у бокові двері) Дзвонить телефон.

Гайдар (взяв трубку). Слухаю. Що таке? Хто ви? Крикун? Це ви спеціальний кореспондент?.. Заждіть. Це ви розкритикували нашу фронтову газету за те, що вона опублікувала статтю про зв’язок?.. Ви?.. Так слухайте. З вами говорить член військової ради фронту Гайдар. Негайно забирайтеся звідси до чортової матері, і коли завтра вас виявлять на території нашого фронту, то ви запищите, як ніколи в житті. (Поклав трубку.)

Входить Хрипун. В руках у нього великий пакунок.

Хрипун. З приїздом, товаришу член військової ради! Командуючий вийшов?

Г ай дар. Зараз зайде. (Натиснув кнопку.)

Входить а д’ ю т а н т.

Ад'ютант. Я слухаю.

Г а й д а р. Попросіть командуючого фронтом генерал-майора Огнєва та генерал-майора Колоса.

Хрипун. Ви хотіли сказати: генерала Горлова, ви помилились.

Гайдар. Я не помилився. (До ад'ютанта.) Виконуйте наказ.

Ад’ютант. Єсть! (Вийшов.)

Хрипун. Що ж це?

Пакунок вилетів з рук, дзвенить скло розбитих пляшок.

Гайдар (підійшов). Що це?

Хрипун. Коньячок. Шкода, розбився. Можна було б на честь нового командуючого, га? У мене ще є, га?

Гайдар. Заберіть і забирайтесь геть.

Хрипун. Слухаю, слухаю, слухаю. (Схопив пакунок, пофіг.)

Входить Огнєв, за ним Колос.

Гайдар. Я дуже радий, що вручаю вам цей наказ про призначення вас командуючим фронту. (Подає Огневу.)

Огнєв читає. Колос теж.

Огнєв. Як же це, адже я надто молодий...

Гайдар. Партія вчить, що треба сміливіше висувати на керівні посади молодих, талановитих полководців поруч із старими полководцями, і висувати треба таких, які здатні вести війну по-сучасному, а не по-старовинному, здатні вчитись на досвіді сучасної війни, здатні рости і рухатись вперед.

Колос. Володю, дорогий... Прошу вибачити. (Витягнувся.) Товаришу командуючий фронтом, подивіться на мене, старого, і ви зрозумієте, як це вірно! (Обняв і поцілував Огнева.)

Завіса.

МАКАР ДІБРОВА

П’єса на 3 дії, 4 картини

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Макар Іванович Діброва — 60 років.

Оксана Андріївна — його дружина, 58 років. Ольга— їх дочка, 35 років.

Артем — їх син, 32 роки.

Павло Кругляк — чоловік Ольги, 40 років. Кіндрат Тополя — 40 років.

Г а н я — його дочка, 13 років.

Гаврило Братченко — 24 роки.

Трохим Голуб — 23 роки.

Галя Іванчук — 20 років.

Марта С т е п а н о в а — 21 рік.

Хмара — 62 роки.

Орлов — 61 рік.

Зінченко — 62 роки.

Марія Смерека — 45 років,

Пилип Семененко — 50 років.

С т е ш а — 25 років.

ДІЯ І

В саду будинок на дві квартири. На веранді зеленіє листя дикого винограду. Вдалині, в пишних садах, робітниче селище. В центрі селища велика площа, На ній — Будинок культури, школа, лікарня. За селищем в степу терикони шахт. На сходах веранди сидять Оксана Андріївна та Макар Іванович. Здалеку чути свистки паровозів. Вечоріє. Спалахнуло полум’я і на мить освітило терикони.

Макар. Чавун пішов... (Витягнув годинник, дивиться.) Точно...

О к с а н а. А може, наш Петро живий, десь у світах блуккє... Макар. Навряд.