Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 2)

Кожний письменник — митець, людина свого часу. 1 щодо цього О. Корнійчук, який всією творчістю був звернений до сучасності, до різнобічних проблем буття народу, справді міг вважатися виразником своєї доби, а його п’єси — художніми документами еггохи, дзеркалом життя. Хіба що сьогодні, з висоти нашого нинішнього знання історії, ми можемо застерегти: тс яскраве дзеркало, яким ми називаємо його злободенні драматичні твори, часом було й кривим або ж не мало задзеркалля — оберненої, тіньової сторони, а без цього відбита ним дійсність не була повною, істинною, не несла в собі всю правду — обминала біду народу, його трагедію. Це стосується насамперед ідилічного змалювання життя села, де Корнійчук, як він згодом гірко зізнався й сам, не уникнув лакування дійсності, ховаючись від гострих, справді пекучих питань у «милий серцю Калиновий Гай», тим самим дезорієн-туючи свого глядача. Своєрідна аберація зору при відборі фактів породжувала більшою чи меншою мірою кон’юнктурні твори.

Кожен митець — син свого часу, та не кожному щастить піднестися до об’єктивної безсторонності. І якщо ми можемо зауважити, що в художньому почерку Корнійчука легко помітити пласку ілюстративність, а в багатьох випадках невміння чи небажання занурюватися в глиб проблем, свідоме замовчування чи «усічення» правди, певне прикрашання дійсності і схильність до благополучних, не завжди виправданих реальними обставинами розв’язок драматургічних коііфл іктів, то й у цьому він був виразником пануючої духовної атмосфери. Він поділяв масове довірливе, некритичне сприйняття утверджуваних державних і партійних постулатів, відповідно до сталінського «Короткого курсу», був щирим їх пропагандистом, не завжди розрізняючи соціальну демагогію та соціальну політику і змальовуючи життя таким? яким собі його уявляв (у повній злагоді з приписами тогочасної нормативної естетики). Але це вже не так вина, як трагізм драматурга — та й не тільки Корнійчука,^ бо для іншого осмислення долі народу ^держави, іншого рівня масової свідомості за його життя не настав ще чає, не визріли умови, хоч письменник дуже чутливо зреагував на рішення XX з’їзду KFIPG, який поклав початок такому переосмисленню (п²єси «Крила» і «Сторінка щоденника»),

І₄все ж з поправкою на історичне незнання, історичну неспроможність письменника збагнути складність своєї епохи ми можемо сьогодні з усією відповідальністю твердити: творчість О. Корнійчука протягом чотирьох із лишком десятиліть теж несла свою правду про реальне буття Радянської держави. Від перших юнацьких п’єс до останніх філософськи наснажених драм його твори передають атмосферу і прикмети свого часу, забарвлені революційним почуттям творення нової людини, пробудженої Жовтнем, відбивають віру мас у комуністичні ідеали, їх ентузіазм і роман-тичнйй:запал, поривання до вищих духовних сфер. І в цьому він був справді щирим і правдивим: літописцем, представником і виразником дум і почуттів свого, народу,— якщо не завжди в концептуальній сюжетній канві, то в конкретних ситуаціях і образах, в життєво реальних народних типах одоїх соціальних драм. Позначені переважно справді майстерною оригінальною сценічною образністю й виразністю, саме цим вони й становлять для нас неперехідний інтерес і мистецьку цінність.

Без такого вступного застереження до розгляду творчої біографії О. Корнійчука нам сьогодні не обійтися, щоб збагнути сутність його особистості, його справжні здобутки і внески в загальнонародну духовну скарбницю. Бо при всіх накладних витратах свого таланту, зумовлених орієнтацією на офіційну політичну лінію, що не завжди була, як тепер усім відомо, ленінською за своєю сутністю, Корнійчук все ж займає своє місце серед відданих народові творців нової радянської літератури, перших будівничих її ідейно-естетичних засад поряд з багатьма іншими письменниками Радянської України.

Народився Олександр Євдокимович Корнійчук 25 травня 1905 р. в сім’ї слюсаря залізничного депо станції Христинівка, неподал'ік від Умані. Він був старшим сином у багатодітній родині, тож після смерті батька чотирнадцятирічний підліток, полишивши навчання, пішов працювати в депо. Час і обставини, як і соціальне походження, сприяли ранньому трудовому й політичному загартуванню юнака. І коли за Ленінським декретом було організовано перші робітничі факультети для дітей робітників і селянської бідноти, комсомолець Корнійчук навесні 1923 р. їде до Києва на навчання, де стає спочатку слухачем робітфаку, а через два роки — студентом Київського інституту народної освіти (так тоді іменувався університет).

На цей час припадає і початок його літературної діяльності. В січні 1925 p., у річницю смерті В. І. Леніна, в київській газеті «Більшовик» надруковано його перше оповідання «Він був великий». Слідом за цим оповіданням він пише ще кілька прозових творів, у яких відбились, враження життя, спостереження навколишньої дійсності. І хоч би який твір О. Корнійчука тих років ми взяли — оповідання «Студентське» чи «Веселеньке» — про пошуки молодою людиною справжніх моральних і духовних цінностей, «Добре серце» чи «В’юн», де героями виступають безпритульні діти, підлітки, наділені почуттям класової солідарності й душевним благородством, «Заплутану проблему» з виразним гумористичним колоритом чи повість «Через кордон», сповнену неймовірних пригод,— їх об’єднує авторська стильова при-кметність: чіткий соціально спрямований зміст, ефектна контрастність, динамічна фабула, внутрішня живописність зображених подій, уміння в художніх образах втілити соціально забарвлений типаж.

Студентські роки Корнійчука, пошуки ним свого шляху в мистецтві припадають на час бурхливого і строкатого літературного життя, боротьби різних літературних течій і угруповань, шкіл і напрямів. У середині 20-х років, в умовах існування численних масових письменницьких об’єднань і різноманітних регіональних філій, класова, пролетарська ідейно-політична й естетична орієнтація мала неабияке значення. В складних умовах політичних і літературних сутичок Корнійчук завжди займав визначену позицію, свідченням якої стали вже його ранні драматичні твори, написані протягом 1928—1931 pp.: п'єси «На грані» (її поставив Київський театр робітничої молоді), «Кам’яний острів» (вона побачила світ на сцені Київського державного українського драматичного театру ім. І. Франка), драма «Штурм» та комедія «Фіолетова щука», що також відразу знайшли шлях на сцену. Водночас молодий автор захоплювався кінодраматургією. Після закінчення інституту він деякий час працював на Київській, Харківській та Одеській кінофабриках, редактором журналу «Кіно», тоді ж написав кілька сценаріїв: «Приємного апетиту», «Два промфінплани», «Останній порт».

Вже перші драматургічні спроби Корнійчука засвідчили його увагу до животрепетних тем і колізій сучасності, які хвилювали громадську думку, продемонстрували здатність молодого автора віднайти свій, самобутній кут зору — полемічно загострене соціально-політичне осмислення тих злободенних фактів, якими він оперував. Саме цим можна пояснити й інтерес театрів до п’єс початкуючого драматурга.

А між тим театральне життя на Україні кінця 20-х років було позначене високими творчими здобутками. Тоді «прогриміла по всій Україні», за словами А. Луначарського, п’єса М. Куліша «97», тоді уже була написана «Комуна в степах» та ряд інших драм, що викликали гарячі дискусії. Революційна тематика зазвучала в творах І. Кочерги, Я. Мамонтова, М. Ірчана, активно дебютували молоді творчі сили — І. Микитенко й Л. Первомай-ський, нову дійсність відбивали у своїх драмах І. Дніпровський, Д. Бедзик, В. Минко. На сценах численних українських театрів з великим успіхом ставилися такі первістки нової радянської драматургії, як «Любов Ярова» К. Треньова і «Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова, «Розлом» Б. Лавреньова і «Заколот» Д. Фурманова. Читача і глядача зацікавлювали твори. В. Катаева, О. Безименського, Вс. Вишневського, В. Кіршона та ін.,— саме твори соціальні, спрямовані на суспільні й політичні проблеми, виразно забарвлені й «колір» революції.

Ранні п’єси О. Корнійчука показові як етап становлення і формування особистості письменника. Різні за змістом і тематикою, вони мають ту внутрішню єдність, яка дає змогу говорити і про світоглядну, і про стильову домінанту молодого драматурга. Особливо помітна їх гостра конфліктність: драматургічна колізія відбиває непримиренний класовий антагонізм, який Корнійчук посилено педалює. Двобій двох світів — новонародженого, революційного* і скинутого, але не добитого ще старого світу власництва (згадаймо, як його ретельно добивали в кінці 20-х та в 30-х роках!) — в кожній з п’єс розглядається під різним кутом зору: відкритих класових битв, політичних та економічних зіткнень, спільних для пролетарів усього світу («Штурм»), відвертих і прихованих ідеологічних виступів буржуазно-націоналістичного охвістя розгромленої контрреволюції («Кам’яний острів»), полярного розмежування між пролетарською і буржуазною культурою в царині мистецтва («На грані»), нелегкого, болісного виборювання нових форм соціалістичного побуту («Фіолетова щука»). Зрештою, в усіх випадках згадані п’єси відбивали складні процеси перебудови суспільної свідомості, утвердження нового, комуністичного світогляду і моралі, які втілювали нові герої — представники класу переможців, робітники. Ідейно-політична визначеність молодого письменника виявилась уже в ранніх творах тією найголовнішою якістю його драматургічного хисту, яка стала провідною в усій подальшій творчості Корнійчука. Разом з тим ці твори засвідчили стійкі реалістичні основи естетичних поглядів драматурга, органічне засвоєння ним традицій класичної спадщини.