Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 198)

Чоловік. Я з му... з му... з муністерства.

Юрко. З якого?

Чоловік. Це... Це неважно... Так ви не делегація? Микола. Ні.

Чоловік. Пардон. (Пішов за свій столик, наливає чарку, нюхає огірок.)

Микола. Добре взяв...

Орися. Ох!..

Іван. Ах!..

Наталка. Знову? Та краще цілуйтесь, а не стогніть. Микола почав пісню, всі його підтримують. Антон помахав ЇМ рукою, продовжує танцювати з Раєю.

Орися. На два роки, ох!..

Іван. На два роки, ах... (Обняв Орисю, поцілував у щоку.)

Наталка. Та поцілуй його, Орисю, от так! (Обняла Юрка, цілує в губи.)

Юрко. Ой, ой!..

Наталка довго цілує. 1-й шахіст дивиться на них, засвистав.

2-й шахіст. Шах.

1-й шахіст. Чекай.

2-й шахіст. Мат.

Музика стихла. Антон і Рая, веселі, швидко виходять.

Антон (ідучи). Не сумуйте, братці, ми зараз повернемось! (Побігли.)

Наталка. Куди це вони?

Микола. Думаю, зараз Антон скаже Раї все...

Юрко. Наталочко, Наталочко, невже ти так постаріла? Невже ти все забула?

Наталка (посміхається.) Ти хуліган!

Юрко (до Миколи). Бачив? Згадала, куріпочка, як була курчатком.

Наталка. Замовкни. Антон не такий, як ти, розбишака.

Юрко. Зате Рая не така, як ти... була...

Наталка. Я була?

Микола. Була, була, Наталочко...

Юрко. Чула? Микола об’єктивно говорить.

Наталка. Об’єктивно? Такий же розбійник, як і ти.

Юрко. Ось воно що? Утаїла від мене...

Микола. Я її колись раз поцілував, а вона мене два рази ніжно по щоках своєю ручкою так...

Юрко. Руку, друже, те ж саме було і зі мною, коли я вперше її поцілував... Будь здорова, Наталочко, королево ти моя!

Микола. Будь здорова, наша королево!

Юрій, Микола чокаються з Наталкою.

Орися. Ох!

Іван. Ах!..

Наталка заспівує веселу жартівливу пісню. Хлопці підтримують її.

Другий куплет затягнув 2-й шахіст басом.

Наталка. Оце підтримав!..

Співають усі. Підходить чоловік напідпитку.

Чоловік (затягнув пісню так, що всі замовкли). Люблю цю пісню. Ой, як люблю... Вибачте, ви не делегація?

Микола. А ви хто будете?

Чоловік. Я... я з му... му... му... муністерства. Розумієте, зустрічаю — це моя професія! Завжди на вищому рівні зустрічаю. Протокол — саме головне для іноземця. Протокол, рашен водка, ікра, факт!

Микола. А хто ваш міністр?

Чоловік. Це... Це... неважно, я зустрічаю! Так ви... не делегація?

Микола. Ні!

Чоловік. Бонжур, ауфідерзейн, гуд бай! (Пішов.)

До столу наближаються Рая і Антон.

Наталка. Антоне, купи Раї таку помаду, щоб слідів не залишала.

З’являються дві офіціантки. Вони ставлять пляшку вина й чарки на стіл шахістів, дві пляшки шампанського на стіл Антона. Виходять.

Рая. Мені здається, що у мене сьогодні найщасливіший день. Тільки не знаю, чому, коли приходить велике щастя, разом з ним в душу вповзає тривога. Чи буває таке у вас?

Наталка. Буває.

Рая. Чому це так?

Микола. Боїмося загубити щастя, тому й хвилюємося.

Антон. За наше схвильоване щастя, Раю! (Чокнувся з нею.)

Наталка. Гірко..

Юрко і Микола. Гірко!

Орися. Ох!..

І в а и. Ах!..

Антон. Орисю, Ваню, що з вами?

Орися. Ми так...

Іван. Прощаємося.

Орися. Два роки, Ваню, ох!

Наталка (до Юрка). Щоб ти мені щотижня листи присилав, і не коротенькі, а на півметра.

Микола. На пальмових листках писатимеш.