Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 177)

Макар. Знаєш, що я про тебе думаю...

Г роза. Знаю... Все знаю... Але запам’ятай... Пожалкуєш, що не захотів поговорити зі мною... (Пауза.) Як людина з людиною... Не ображаюсь, не вперше... (Взяв акорд, обертається.)

Макар пішов. Гроза сів біля Аркадія, тихо грає. Аркадій. Граєте ви добре...

Гроза. Без нього не знаю, що робив би... Він душу лікує...

І полилась тиха лірична музика.

Як говорить? А?..

Аркадій кивнув головою, коли стихла музика.

Сьогодні і він не допоможе мені... (Поклав баян.) Аркадій. У вас щось трапилось?

Г роза. Трапилось давно, а розплата тепер прийшла. Усі відстрочки кінчились. Плати, Іларіоне Гроза... Плати сповна. Скажіть, яка є найвища кара для людини?

Аркадій. Вона так і зветься...

Гроза. Смерть?

Аркадій кивнув головою.

Є більш страшна... (Встав, одійшов.) І судить вона без жалю, день і ніч, і нікуди від неї не втечеш... Нікуди... Звіром виєш... Головою б’єшся об землю... А вона ще більше вивертає серце...

Аркадій. Вам треба лікуватись. І ви заспокоїтесь.

Гроза. Заспокоїтись можна... Тільки треба дати хабара...

Аркадій. Не розумію вас.

Гроза. Стати вужем, слизняком, і тоді совість не мучить, вона зникає... Бачив таких?

Аркадій. Бачив і немало.

Гроза. То добре, що бачив... А скільки є таких, що цілують свиню в рило і... Ясно?

Аркадій. Ясно.

Гроза (сів, взяв баян). Юлю бачив?

Аркадій. Помагала нам катер швартувати. Я довго говорив з нею. Хороша дочка у вас...

Гроза. Що ж вона вам розказувала?

Аркадій. Я розпитував про життя ваше.

Гроза. Моє?

Аркадій. Питав, як живете на воді, як працюєте.

Г роза. А... Руду криворізьку возимо. У Польщу багато йде... Оцей орден дали мені там... Не думав тоді я, що буду їм по війні допомагати. Веселі люди, і п’ють, як наші, стою-щий народ...

Аркадій. Торік я був у Польщі.

Гроза. Як вони живуть тепер?

Аркадій. Труднощі є, але в цілому діла у них хороше йдуть.

Гроза. Це добре, коли в сусіда діла хороші, а от коли погані, так і знай, що і в тебе будуть неприємності.

Аркадій. Мудро сказано.

Гроза. Це не мої слова... Батько мій завжди говорив, хочеш добре жити, так дбай, щоб сусід не гірше жив, тоді буде і мир, і повага, і щира любов... (Грає.)

Входить 10 л я, спинилась.

(Помітив її.) ІДИ сюди...

Юля підходить.

Сідай.

Ну!

Юля стоїть.

(Дивиться на неї, і все могутніше наростає мелодія. Різко обірвав музику.) Що скажеш?

Юля мовчить. Аркадій встає.

Сидіть! Мені свідок потрібен. Вона судити мене прийшла!

Велика пауза.

Юля. Ні. Прийшла одне сказати. (Пауза.) Я залишаю тебе, батьку, назавжди. Думаю, не спитаєш чому?

Гроза. Ні. (Засунув руку в кишеню.)

Юля пильно дивиться на нього.

(Виймає ключ, простягнув Юлі.) Візьми.

Юля. Нащо?

Г роза. Відкрий скриню, там в хустині гроші. Мої

і твої. Усі бери.

Юля. Вони мені не потрібні.

Гроза. Візьми! Щоб не дорікав тобі колись... твій Макар...

Юля. Не візьму!

Гроза. Макар навчив тебе гордості?

Юля. У мене своєї вистачить!

Г роза. Неправда! Коли б була, то давно скинула б мене посеред ріки з баржі.

Юля. Не раз хотіла.

Гроза. Чому ж не зробила?

Юля. Щоб ви до смерті не забули, що ви робили, коли напивались... Як мене... Якими словами матір мою згадували... Немає у вас...

Гроза. Говори...

Юля. Ні душі, ні серця. Одна лють. Думаєте, я не бачила, не чула, коли серед ночі ви б’єте себе по голові кулаками і стогнете, як звір, на весь Дніпро...

Гроза (встав). Як звір... Правда... А чому?.. Ти думала? Мовчиш... Скажу. Настав час... дати тобі, дочко, повний звіт і закрити усі мої рахунки.

Аркадій встає.

Сиди... Вирок зробиш... Так з чого починати...

Юля. Що б не сказали, не допоможе,— я вам не прощу. Ніколи!