Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 135)

Батура. На курси їдете?

Романюк. Беріть вище. Попросився, щоб в академію на кілька місяців послали.

Батура. В яку академію?

Романюк (кашлянув). До того, до Посмітного в колгосп, поступаю в рядові. В рядові, навіть не в сержанти. От в яку я хвазу попав.

Батура. Бажаю вам успіху.

Романюк. Дякую.

Батура. А потім що думаєте робити?

Романюк. Допомагати Карпові.

Батура. А може, вас знову оберуть на голову?

Романюк. Ні, зараз не оберуть.

Батура. Чому?

Романюк. Моя хваза кінчилась, нова почалась. Є такий закон, читали нам в політгуртку, та я тоді ніяк не міг зрозуміти, а тепер хоч і згадати не можу, як він зветься, а добре його відчуваю на собі. Слово таке, коли все міняється...

Батура. Еволюція?

Романюк. Нє, нє. От, наприклад, у нас в колгоспі більшості здавалось, що все іде добре, всі були дуже задоволені. Тільки передовики казали — ні! А потім ніхто не помітив, як більшість перейшла на бік передовиків, і на зборах стався вибух.

Батура. Закон діалектики?

Романюк. Він. Така діалектика у нас вийшла, що все моє правління полетіло догори ногами під три чорти. Ух і сильний же це закон. Що ви записуєте?

Батура. Записую, як Іван Петрович Романюк з діалектикою зустрівся.

Р о м а н ю к. Краще б з нею так ніхто не зустрічався. Ходім, я вам щось на дорогу хочу дати.

Романюк і Батура йдуть в хату. Входять Вітровий і Надія.

Надія. Дякую, Карпе... Дякую за тепле слово... Вітровий. Що ви так дивитесь на мене? Що з вами? Надія. Нічого...

Вітровий. Я розумію, вам важко... Я краще піду... Надія. Ні, ні... Карпе... У вас знову солома в чубі... Карпе Корнійовичу, простіть мене... Я...

Вітровий. Надіє... Не можна так.

З вулиці чути ГОЛОСИ.

Сюди йдуть... Витріть очі... Чуєте, ідуть... Побачать...

Надія. Нічого. Нехай дивляться. Я нічого не боюсь... Мені хороше... ясно на^душі.

Входять Верба, Наталка Ковшик, Василина.

Ковшик. Надіє, що це з Сергієм Павловичем? Подзвонив, каже: їду. Це правда?

Надія. Так...

Вітровий. Він захворів, лікуватись їде.

Ковшик. Це ти, Надіє, винна, не догледіла... Василина. Мамо! (Стиснула їй руку, підійшла до Надії, обняла її.) Надійко, Микола Олександрович хоче тебе з учнями намалювати.

Верба. Не відстану від вас, згоджуйтесь.

З дому виходить Романюк. Він в капелюсі, в руках у нього пакет.

Ковшик. Здоров, куме.

Романюк. Здорова, кумо.

Ковшик. Як твоє здоров’я?

Романюк. Твоїми молитвами живу Ковшик. Воно і видно.

Романюк. Що видно?

Ковшик. За ці дні ти схуд, я б сказала, помолодшав. Романюк. Правда?

Ковшик. Правда.

Романюк. І ти змінилась, кумо.... (Взяв її під руну, відводить вбік.)

К о в ш и к. Змінилась?

Романюк. Так... Постаріла, навіть дивно, як постаріла...

Ковшик. Що ж робити... Жаль... А я думала тебе, куме, сьогодні ввечері в гості покликати. Цілий день куховарила, так старалась...

Романюк. Дякую, прийду неодмінно.

Ковшик. Ні, не варто. Нудно тобі буде у старої баби. (Поправляє хустку, посміхається.) Пошукаємо когось старішого...

Романюк. Жаль, що молодь тут, а то я тобі сказав би таке...

Ковшик. А ти тихо скажи... ну... (Знімає платок.)

Романюк. Не можу ж я тебе при всіх називати київською відьмою з Лисої гори, чортом в спідниці, дочкою диявола, свахою самого Луципера...

Ковшик (перебиває). Ой, як хороше ти говориш, куме.

Романюк. Не перебивай, я не кінчив.

' Ковшик. Приходь у гості, закінчиш... Прийдеш?

Романюк. При йду. Категоричським путьом, прийду.

Входить Батура.

Ковшик. Таки їдете, Сергію Павловичу?

Батура. Так, Наталіє Микитівно, треба... Лікуватись треба...

Ковшик. Жаль. А мій Кандиба теж захворів. Звихнувся, бідолаха. Як тільки я з ким-небудь почну говорити, він усе записує. Думаю я його в Київ на перевірку до лікарів відправити.

Батура. Не турбуйтесь, він здоровий..

Чути — під’їхала підвода.

Романюк. Підвода прийшла. (Подивився на годинник.) Треба поспішати.

Батура. Бувайте здорові, Наталіє Микитівно, і ви, Василино Дмитрівно. (Подає руку.)

Ковшик і Василина. Щасливої дороги... Приїздіть ще до нас!

Верба (обняв Батуру, тихо). Приїдеш на моє весілля?

Батура. На весілля? Постараюсь... (Підійшов до Надії.) Прощайте, Надіє Іванівно.

Надія (подала руку). Прощайте, Сергію Павловичу...

Батура. Бажаю вам щастя.