Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 106)

Як там?

Кіндрат. Плачуть Оксана, Ольга, Макар Іванович теж не витримав.

Орлов. Може, піти до них?

Кіндрат. Не треба, не треба... Нехай сім’я... Ходім до мене.

Всі ідуть до Кіндрата.

Входить Макар, бере піджак, дивиться на нього... Велика пауза.

Макар (тихо). Сину, сину... (Закрив лице піджаком.)

Завіса.

Декорація та сама, що і в попередній картині. Оксана сидить на сходинах веранди, коло неї лежать кавуни, вона їх витирає.

Входять Гаврило і Трохим.

Гаврило і Трохим. Здрастуйте, Оксано Андріївно. Оксана. День добрий, хлопці.

‘Гаврило. Макар Іванович сьогодні приїздить? Оксана. Сьогодні.

Трохим. Поїздом?

Оксана. Поїздом.

Гаврило. Московським, виходить.

Оксана. Так, а дівчата в саду сплять, тільки з роботи прийшли.

Гаврило. І ми тільки вернулись, переодяглись —

і до вас.

Оксана. І вам спати треба.

Трохим. Не спиться, Оксано Андріївно.

Оксана. Та й чого це вам не спиться?

Г а врило. Це у нас (зітхнув) чисто нервне. Усякі думки сон гонять!

Оксана. Ага, бачу... Приходьте, коли Макар приїде, кавунами вгощу.

Гаврило і Трохим. Дякуємо.

О к сана пішла в хату.

Трохим. Ходім, Гавриле. Дівчата потомлені, нехай відпочинуть.

Гаврило. Це вірно. (Підходить до саду.)

Трохим. Куди ж це ти?

Гаврило. Сплять дівчата, ну що ж, нехай відпочивають.

Трохим. Давай, Гавриле, тихо заспіваємо.

Гаврило. Що ж, заспіваємо. На баян.

Трохим (грає. Тихо почав пісню).⁷

Спят курганы темные⁷,

Солнцем опаленные...

Гаврило (підтягує).

Вышел в степь донецкую Парень молодой.

3 саду голоси дівчат, вони співають:

Девушки пригожие Песней парня встретили,

Руку дружбы подали,

Повели с собой.

Гаврило і Трохим ідуть в сад. Останній куплет співають разом. Чути гудок автомобіля. Входить 'П а в л о.

Павло. Олю... Ольго...

Входить О л ь г а.

Здрастуй, Ольго. До мене прийшли два пакети на твоє ім’я. (Передає пакети.)

Ольга. Дякую.

Павло. Я їду зустрічати Макара Івановича, може, хто з вас поїде?

Ольга. Ні, спасибі, ми його зустрінемо дома.

Павло. Олю, у мене залишилось трохи твоїх книжок. Сама зайдеш чи їх прислати тобі?

Ольга. Надішли, Павле.

Павло. Як живеш, Ольго?

Ольга. Працюю. Почала писати дисертацію.

Павло. Про що пишеш?

Ольга. Травматизм в гірничій справі. Тема моєї доповіді на з’їзді.

Павло. І знову про «Зорю» згадуєш?

Ольга. Обов’язково згадую, тільки тепер в іншому плані.

Павло. Це добре. Кінчай швидше, тоді, може, з мене знімуть сувору догану.

О л ь г а. І так знімуть. Тато розказував, що в тебе на шахті добре справи пішли.

Павло. Нічого особливого не трапилось.

Ольга. Як, у тебе за чотири місяці на шахті відбулася ціла революція!

Павло. Ніякої революції. Зробили те, чого не робили раніше, почали працювати, як належить.

Ольга. Ти так тоді і не поїхав у відпустку?

Павло. Ні, готувався до іспитів. Хочу закінчити хоч тепер гірничий інститут, а то пройде ще кілька років —

і буде пізно. Як ти на це дивишся?

Ольга. Скажу щиро, не думала, що ти вирішиш сісти за парту.

Павло. Чому?