Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 105)

Орлов. І трудно буде вам, Макаре Івановичу. Дадуть хвилин десять. Що тоді? Поки прокашляєшся, поки розійдешся...

Хмара. А йому Кіндрат своїх десять віддасть, а за двадцять хвилин можна і накашлятись і наговоритись.

Макар. I за десять можна, коли є що сказати, а коли в голові туман, то й дві години не допоможе.

З і н ч е н к о. Справедливо, але стільки у нас питань, треба добре скористатись цим випадком! Коли доб’єтесь половини того, що ми вам подали...

« Макар. Багато понаписували. (Розгортає папку.) Мене мучить одне. Для чого нас викликають?.. В телеграмі — виїхати на нараду, і все. А чого від нас чекають?

З і н ч е н к о. Послухати хочуть, як працювала наша «Зоря», як тепер робить і що нам потрібно. От на останнє ви й налягайте. "

Макар. Все це так. Але уявіть: вас усіх викликав наш міністр на засідання. У залі народу повно. З’їхались шахтарі, інженери з усіх кінців Радянського Союзу. Міністр підводиться. (Встав.) Що ж, товариші, послухаємо донба-сівців. Нема заперечень? Нема. Ану, товаришу Орлов. Ви на якій шахті працюєте?

Орлов. На «Зорі», товаришу міністр.

Макар. А як працює ваша шахта?

Орлов. План даємо...

Макар. Це не доблесть, це ваш святий обов’язок.

Зінченко. Ми почали вже трохи зверх плану давати видобуток.

Макар. Потроху. Чим ви хвалитесь? У нас сотні шахт дають зверх плану — і не потроху. Ви чули, що Пастухов, ваш донбасівець, виконав за півтора року п’ятирічний план? Чули?

Зінченко. Чув, товаришу міністр.

Макар. А у вас що робиться? Сідайте.

Хмара. У нас Кіндрат Тополя за прикладом Пастухова уже дає видобуток за третій рік п’ятирічки.

М а к а р. А чи не може вся «Зоря» іти так, як Пастухов

і Тополя? Чому замовкли? Сідайте.

Зінченко (встав.) Ні, товаришу міністр, ні...

Макар. Чого ви посміхаєтесь, товаришу Зінченко? Ви толком скажіть, чому не може?

Зінченко. Ми ще не підготовлені до такого темпу. Одинаки можуть, а вся шахта — ні. '

Макар. А чим вам допомогти, щоб ви були підготовлені? (Пауза.) Не знаєте? Сідайте, сідайте. Може, ви скажете, товаришу Хмара? . .

Хмара. Хотіли б вас послухати. На то ви і міністром призначені, щоб не тільки питати, але й давати дельні вказівки.

Шахтарі. Правильно, правильно...

Зінченко. Чого ви посміхаєтесь, товаришу міністр? Ви толком скажіть, що для цього потрібно.

Входить Кіндрат.

Макар. Попробую. Чув я, що ви, старі, їздили по шахтах до молодих шахтарів-стахановців вчитись у них, щоб перенести їх досвід на «Зорю». Було таке?

Хмара. Було.

Макар. Я звертаюсь до всіх і в першу чергу до вас, товариші донбасівці. У вас народився і виріс Стаханов⁶. Чи не час вам створити дослідні шахти?

Шахтарі. Як, як?..

Макар. А так, щоб не ми їздили вчитись, а щоб до нас їздили вчитись з усіх боків самим передовим методам шахтарської праці.

Орлов аплодує.

Я бачу, ви згодні, товариші?

Хмара. Так нам міністр не скаже.

Макар. Чому?

Хмара. Він буде крити нас за видобуток — і все.

Макар. Скаже. Неодмінно скаже.

Входить Оксана, веде за руку Ганю, за нею Ольга.

Оксана. Кіндрате...

Кіндрат. Ганю... Ганю...

Ганя. Тату... тату...

Кіндрат. Де ви її знайшли?

Оксана. В степу, коло старої шахти лежала непритомна.

Ганя. Тату... тату...

Входять Г а л я, Марта, Гаврило й Трохим.

Кіндрат (обняв її). Де ти була, дочко? Хто тебе одягнув у це лахміття? (Знімає з Гані подертий піджак, кинув на траву.)

Ольга. Треба зараз же покласти її в ліжко. Потім усе розкаже.

Ганя. Ні... Я скажу... бо знову засну. Може, не прокинусь... Там, у старій шахті, глибоко-глибоко... лежить партизан... тільки одні кості... Коло нього лежав піджак... Я взяла його. Заблудилась... Коли б мій начальник штабу, Володька, не був боягуз, коли б він пішов зі мною... Знову тріщить... Ой, як тріщить кругом... Тату... (Обняла Кіндрата.) Тату...

Ольга. Кіндрате, неси її до нас. (Пішла в хату.)

Кіндрат взяв на руки Ганю, пішов у хату. Макар підняв піджак,

оглядає.

Хмара. Пошукайте, може, що в кишенях е.

Макар. Оглянемо. А тут під підкладкою щось є. (Витягнув папірецьгодягнув окуляри, читає.) «Пищу кров’ю. Нас сьогодні повезуть на розстріл. На допиті честь Батьківщини, честь партії Леніна зберегли. Нас вислідив і доніс в гестапо Пилип Семененко. Прощайте, товариші шахтарі. Петро Діброва». Син... Син...

Оксана (тихо). Петре, синочку мій, сину...

Макар (підійшов до неї). Не плач, не плач... Петро зберіг нашу честь...

Оксана. Сину...

Макар. Не плач... Хмара, Гаврило, приведіть сюди Пилипа Семененка. Не кажіть йому нічого... Нехай подивиться нам в очі...

Г а в р и л о. Доставим.

Пішли.

Макар. Ходім, Оксано, в хату. Ходім.

Пішли в хату.

Галя. Як же воно так сталось?

Орлов. Гестапівці розстріляли підпільний комітет, але серед розстріляних сина Макара Івановича не було. Видно, коли везли, Петро Макарович скочив з машини і до шахти добіг.

Зінченко (оглядає піджак). Сильно по ньому стріляли. Ось одна, дві, три кулі пройшло.

Входить Кіндрат.