Александр Корнейчук – Драматичні твори (страница 102)

Ну, Макаре Івановичу, я слухаю, починайте.

Макар встав.

Та сидіть.

Макар. Мені так зручніше. (Виймає окуляри_> записну книжечку.)

Старі шахтарі теж виймають окуляри і книжечки.

Ми задумали велике діло.

Павло. Викладайте, що це за Америку відкрили? Макар. Америку відкривати не збираємось, та й чи варто теперішню Америку відкривати. Дозволь Никифору Петровичу Орлову дати слово.

Орлов (подивився в книжечку). Мене послав Макар Іванович на шахту Чигарі, щоб я придивився і в точності зрозумів, як працює вибійник Євген Микитович Пастухов. Приїхав я до нього і кажу: «Євгене Микитовичу, чули ми про вас і прийняли рішення познайомитись. Привіт вам сердечний від усіх шахтарів нашої «Зорі»... Привіт також вашій дружині...»

Макар. Ви, молодий чоловіче, до діла ближче. Орлов. Слухаю, Макаре Івановичу. Три дні я провів з Євгеном Микитовичем. Тридцять три роки я проробив

на шахтах, але такого не бачив. Євген Микитович використав тиснення породи на шар вугілля. Тиснення мільйонів тонн. Природу ^вген Микитович примусив працювати на п’ятирічку. За півтора року виконав п’ятирічне завдання. Тут у мене про метод Євгена Микитовича списана ціла книжечка.

Макар. Сідайте, Никифоре Петровичу, сідайте. Іван Іванович Хмара.

Хмара. Я коротко. Макар Іванович послали мене до молодого вибійника Пантелея Дмитровича Риндіна ⁵, шахта номер дев’ять імені Артема. Передав я йому привіт від усіх наших. Спочатку ми випили, кажись, літр, хоч ні, нас було п’ятеро — Риндін, його учні, люди молоді, веселі, грамотні, по-справжньому грамотні. Про діло говорять так, що не тільки нам, старим, а й багатьом інженерам можна в них навчитись.

Макар. Це не важно. Розказуй, парубче, про діло.

X м а р а. Я коротко. Випили ми пристойно, навіть добре, а на другий день пішов я з Пантелеем Дмитровичем у шахту. В чому метод Риндіна?

Павло. Я чув про його метод.

Хмара. Тоді я коротко. Риндін за одну зміну при мені зробив повний цикл по всій лаві і вирубав сто двадцять шість тонн при нормі вісім і дві десятих. Все у мене тут списано.

М а к а р. От коли б усі так працювали, то ми б за кілька років були б у комунізмі.

Павло. Комунізм — це після нас, нам би план витримати. Тільки вилізли. Втриматись — це головне зараз.

Макар. Не згоден. Комунізм — це діло нашого покоління, нашого. Ти не посміхайся. Ми старі, а думаємо жити ще не менше п’ятнадцяти, а то й двадцяти років. Так, Хмаро?

Хмара. Обов’язково проживемо. А коли одні ліки коштуватимуть дешевше, то я особисто ручуся за двадцять п’ять. Треба, щоб усі вчились у наших знаменитих стаханов-ців і не відставали від них.

Макар. Візьмись за це твердою рукою, а мої хлопці допоможуть.

З і н ч е н к о. Ми готові не вилазити з шахти.

Павло. Що ви пропонуєте?

Макар. Треба вчити молодь.

Хмара. Щоб усі як один грамотно брали вугілля.

Павло. Нам план, вугілля треба давати. Що у мене — академія?

Макар. Треба вчити і працювати.

Павло. Коли ви все так розумієте, а я божевільний, ні чорта не тямлю, то, будь ласка, сідайте на моє місце і командуйте. Хто з вас бажає? Прошу.

Макар. Ти, Павле, не ображайся.

Павло. Я нічого не тямлю...

Макар. Ти розумієш, і добре розумієш, але не робиш те, ‘що можеш зробити. Ми тебе примусимо повертатися так, як треба. Примусимо!

Павло. Хто це — ми?

Макар. Комуністи шахти.

Павло. Все. Бувайте здорові.

Хмара. Сьогодні на партбюро все викладемо. Макар. Подумай.

Павло. Подумаю.

Зінченко. У Тараса Шевченка є хороші слова: «Думи, мої, думи мої, лихо мені з вами».

Шахтарі вийшли. Входить С т е ш а.

С т е ш а. Які сорочки вам покласти в дорогу?

Павло. Що? (Сів за стіл, переглядає папери, пише.) С т е ш а. Які сорочки покласти? Скоро поїзд.

Входить Ольга.

Добре, що прийшли, Ольго Макарівно. Які сорочки класти в дорогу?

Ольга. Ідіть, Стеша, я сама покладу.

С т е ш а (до Ольги, тихо). Бачите (показує на стільці), шахтарі були...

Ольга. Нічого. Ідіть.

Стеша вийшла.

Вибач, Павле. Ніяк не могла вирватись раніше.

Павло. Чому? У тебе ж перерва на з'їзді, здається, з чотирьох, а зараз вже шоста.

Ольга. Так, але група хірургів захотіла оглянути мою поліклініку. Я їм показувала. Ти їдеш, треба тобі все в дорогу зібрати. (Відкрила шухляду, витягнула сорочки.) От Стеша. Завжди забуває гудзик пришити. (Бере голку, гудзик.) Скільки питань мені поставили! Ніколи такого іспиту я не мала. А потім, ні, не скажу... Ось, це для тебе принесла. (Подає журнал.)

Павло. Що це?

Ольга. Журнал поліклініки. Прочитай, що написав професор Торченко. Щоб ти його побачив! Сердитий дідуган. Ось тут читай. Як він оцінює нашу роботу. (Показала, знову взяла сорочку, пришиває гудзик.)

Павло мовчки читає.

Чи буде ще у моєму житті таке свято? Ой ні! (Закрила очі.)

Павло (кинув на стіл журнал.) Добре написав професор, Добре; Вітаю, Олю. У мене: скоро партбюро, а там і поїзд. Збирай чемодан. Ольго, ти що, заснула? Чемодан збирай.

Ольга. Ні. Я не сплю.

Павло. Чого ж закрила очі?

Ольга. Так. Ти щось сказав?

П а в л о. Що з тобою?

О л ь г а. Я зараз, зараз зберу все тобі в дорогу. Ти хочеш щось сказати...

Павло. Не забудь покласти мені нічні туфлі.

Ольга. Добре, покладу. Ще що?

П а в л о. Дивись сама, на місяць їду. Сподіваюсь, ти проведеш мене?

Ольга. На жаль, не можу. На вечірньому засіданні моя доповідь першою стоїть.

Павло. Скажи, щоб перенесли на завтра.

Ольга. Це робити незручно і не можна.