Александр Бердник – Шляхи титанiв (страница 34)
— Маріанна. Двадцяти трьох років. У стані штучної клінічної смерті. Воскресити після повернення першої позагалактичної експедиції у Велику Магелланову Хмару. Час вильоту — дві тисячі п’ятдесят восьмий рік. Керівник експедиції — Георгій. Експеримент проводиться згідно з бажанням самої піддослідної…
— Так ось чому ви розшукували цей Інститут, — тихо промовив Джон-Ей. — Але звідки ви взнали про Маріанну, про те, що вона тут?.. Адже я теж не знав цього…
— Маріанна — ваша кохана? — неприродно жваво перебила Іскорка. Аеровел засміявся, пильно дивлячись на дівчину, яка почервоніла по самі вуха. Джон-Ей кинув на Іскорку уважний і дружній погляд.
— Ні, ― відповів він. — Це наречена Георгія…
— Я дізнався про це, — перебив Аеровел, — з матеріалів Світового Фонду, і ви розумієте, що я не міг залишити все так. Ось хто натрапив на ці матеріали, — показав він на Світозара.
Джон-Ей гаряче стиснув хлопцю руку. Той почервонів від похвали, зніяковів. Джон-Ей тривожно повернувся до Аеровела.
— Що ж ви думаєте зробити з нею?..
— Воскресити!
— А потім?
— Ви почуєте про це на засіданні Космічної Ради…
По знаку найстарішого вченого резервуар був відкритий. Всі побачили в його глибині за прозорим накриттям молоду вродливу жінку. Довгі вії відкидали на бліді щоки скорботні тіні, ще більше підкреслюючи красу лиця.
— Це вона, — прошепотів Джон-Ей. Він раптово і несподівано для інших заплакав сльозами радості і щастя.
Маріанна через десять тисяч років поверталась до життя в новий казковий світ…
ПОДОЛАННЯ ПРОСТОРУ
Розповідь Аеровела про подолання простору без апаратів так вразила Джон-Ея, що він не витримав і попросив Іскорку продемонструвати це. Дівчина перемовилася з Ліахімом. Інститут Галактичних Експедицій дав дозвіл.
…Перед світанком вони вилетіли на гравільоті до космодрому. Теплий вітер віяв прямо в обличчя. Невисоко над горизонтом сяяв туманний Місяць. Джон-Ей поглянув на нього і зрозумів, що супутник Землі тепер не такий, як був колись. Що з ним сталося? Не видно відомих звичних плям. Навколо диска з’явилася туманна корона…
― Іскорко! — озвався вражений Джон-Ей. — Поясніть мені, що це значить?..
Іскорка засміялася. Вона зрозуміла його.
— Зараз ви про все узнаєте. Кілька хвилин терпіння…
На космодромі їх чекали. Гравільот приземлився в сліпучо освітленому колі.
Іскорка взяла Джон-Ея за руку і потягла до якогось отвору.
Вони зайшли в сферичну кабіну з маленьким круглим матовим екраном і мініатюрним пультом, сіли в глибокі крісла з прозорого, майже невидимого матеріалу.
На екрані Джон-Ей побачив диск Місяця. Він був далекий, як і тисячоліття тому. Здавалося неймовірним те, що мало статися.
Іскорка гордо поклала руку на пульт.
— Можна? — Блиснула вона очима.
Джон-Ей мовчки хитнув головою, не зводячи погляду з Місяця. Він, мов у сні, чув голос дівчини, який говорив:
— Спеціальні локатори фокусують напрям, визначають відстань з точністю до міліметра. Тепер в конденсаторах накопичується необхідна енергія, щоб створити антиподе. Потужні потоки квантів ізолюють цю лінію, не допускають, щоб якийсь мікрометеор ліквідував смугу антипростору… Увага! Включаю установку! Простір зникає!
Колихнулося небо, диск Місяця в якусь нікчемну долю секунди виріс до неймовірних розмірів і зник. За ілюмінаторами видно було синє небо, хмарки і віти зелених пальм, які злегка колихалися.
Джон-Ей вражено поглянув на Іскорку.
— Чому надворі день? Де ми?..
— На Місяці! — засміялася дівчина. — Не дивуйтеся, виходьте і переконуйтесь.
Джон-Ей, зачудований, безмовний, ступив у відкритий люк надвір. Навколо розстилалися ряди плодових дерев, апарат стояв на невеликій площі. Недалеко височіли антени і якісь енергетичні споруди. Високо в небі сяяло сонце, трохи нижче видно було туманний серп Землі.
— Місяць, — прошепотів Джон-Ей. — Це чари… Значить, ви заселили його, створили атмосферу…
— Так, — підтвердила дівчина. — Місяць тепер — курорт, край для відпочинку… Але це не поодиноке явище. Кілька пустельних раніше планет перетворено на заселені центри. Для сучасної науки це не важко…
Джон-Ей глибоко вдихнув запашне повітря Місяця і гордо поглянув навколо. Це була гордість за людство, за його велич і геній, який не знає перепон. Прогрес йде кроками титанів, темпи його все прискорюються, і хто знає, чи так далеко Земля від того рівня, якого досягли представники далекого світу в чужих галактиках…
Іскорка торкнула його за руку, лагідно посміхнулась.
— Пора! Апарат потрібний для практичних потреб. Вернемось на Землю…
Джон-Ей вдячно схопив її руку, потиснув, заглянув у очі, які випромінювали ніжність і любов.
— Дівчино, мріє моя! Це неймовірно! Це титанічно!..
Іскорка мовчки дивилася на Джон-Ея і з радістю бачила, що Людина Минулого оживає духовно, серце її розтоплюється, звільнюється від шкаралупи суму і готується до великого безсмертного шляху по дорогах Всесвіту. І ще Іскорка зрозуміла, що на тій дорозі поряд з ним неодмінно буде вона, як незамінний друг, товариш і жінка…
ВЕЛИКЕ ЗВЕРШЕННЯ
…Із заплющеними очима вона підвелася на твердому ложі, сіла. Обличчя її усміхнулось, руки простягнулися вперед.
— Георгію… — тихо покликала вона. Присутні мовчали, вражені цим словом, що перше зірвалося з вуст дівчини після цілої вічності. Вона, не почувши відповіді, спохмурніла, повільно відкрила повіки, привчаючи очі до м’якого освітлення.
— Маріанно, — прошепотів Джон-Ей.
Маріанна здригнулась, озирнулася, вражено подивилась на колосальний купол приміщення, потім на групу дивно одягнених людей і ось, нарешті, побачила Джон-Ея. Очі її спалахнули, на блідих щоках заграв рум’янець.
— Це ти?.. — прошепотіла вона. — Значить, експедиція повернулась?
— Так, зореліт повернувся, — обережно відповів Джон-Ей.
— А Георгій… Георгій де?..
— Зачекай, не поспішай, Маріанно… Тобі треба повністю видужати…
Дівчина встала, зупинилась на підвищенні, де відбувалося воскрешення. їй подали плащ з рожевого блискучого матеріалу. Вона, не соромлячись наготи, легко зіскочила вниз, накинула плащ на плечі, загорнулась. Очі Маріанни випромінювали радість і тривогу. Вона, не відриваючись, дивилася на людей нового світу, куди їй пощастило перескочити з допомогою смерті.
— Скільки я пролежала? — нарешті запитала вона.
— Десять тисяч років, — скромно відповів Аеровел.
— Десять тисяч років?.. — Маріанна замовкла, намагаючись усвідомити ці слова. — Тільки тепер повернулась експедиція? Адже ви мене воскресили згідно з заповітом?..
— Так…
— Значить, Георгій повернувся? Джон-Ею, чому його нема? Що все це значить? Чому ти не дивишся мені в очі?
Іскорка, відверто милуючись жінкою минулого, підійшла до неї, ласкаво поклала руку па її плече.
— Люба сестро. Заспокойся. Ти потрапила в такий вік, коли і смерть знищена…
— Значить, він помер? Його нема? — закричала Маріанна у відчаї. — Для чого ви воскресили мене?..
— Він не вмер, — серйозно сказав Джон-Ей. — Він живий, але зараз дуже далеко звідси. Повернувся я один — вірніше, не я, а мій трун. Мене воскресили. Знайшли також тебе в похованому під землею Інституті Анабіозу по старих записах…
Джон-Ей ступив крок уперед.
— Я прошу тебе… Маріанно… будь спокійною… Наберися терпіння. Я сьогодні тобі про все розповім…
— А через місяць, — ласкаво усміхаючись, додав Аеровел, — вирішиться й доля вашого Георгія.
Члени Космічної Ради і гості були приголомшені словами Аеровела, що лунали над залом засідань:
— Настав час великих звершень. Досі ми нагромаджували сили і можливості, а тепер відкриваємо для розумного світу новий шлях до майбутнього, ще прекрасніший і розумніший, ніж будь-коли… Ми допоможемо сусідній системі відродити цивілізацію і, поєднавши зусилля, піднімемо Розум па небувалу височину. Ера Безсмертя — це ера повного підкорення Космосу, це торжество Людини над Безкінечністю!..
Ми готові до експедиції! Енергії Системи досить, щоб здійснити цей подвиг! Що скаже Космічна Рада?..