Александр Бердник – Шляхи титанiв (страница 36)
Гігант почув, схвально кивнув головою.
— Вірно! Бачите — руїни антени? її знищили наші сміливці!
Внизу промайнули руді горби. Вони вже заростали блідо-зеленими кущами. Ось з-за горбів показалося велетенське прозоре накриття. Літальні майданчики влетіли через широкий отвір всередину і спустилися на широкій чорній площі серед тисяч непорушних напівсфер, що виблискували потемнілими тілами навколо. Прямо перед враженими космонавтами височів прозорий горб мертвого Диктатора — колись грізної механічної потвори. Він тепер був безсилим… Джон-Ей метнув погляд ліворуч. Там, як і раніше, під прозорим куполом стояло дві постаті.
— Георгій, — прошепотів Джон-Ей.
— Де? Де Георгій? — безтямно крикнула Маріанна. Сльози застилали їй очі.
— Ми не знали, що з ними робити, — тихо обізвався гігант. — Ми їх залишили так, як вони стояли. Це — жінка-інженер, творець Диктатора, і один з тих героїв!..
Маріанна не дослухала. Вона вистрибнула з майданчика і метнулася до прозорого накриття. Джон-Ей кинувся за нею. Вони першими знайшли вхід і проникли в нього. Перед ними на чорному п’єдесталі стояли дві непорушні постаті — Георгій і прекрасна жінка цього світу. На їх обличчях, як і раніше, завмерло нерозуміння і болісне запитання — коли ж закінчиться ця пантоміма і над світом прекрасної зорі загориться вогонь живого, а не примарного Розуму?..
Джон-Ея випередила Маріанна. Вона легко вибігла по хвилястих сходах до п’єдесталу і кинулася, ридаючи, до ніг Георгія. її підхопив Аеровел, який теж піднявся сюди, поставив на ноги.
— Спокійно, дівчино, — сказав він. — Ми воскресимо їх…
Він говорив це, а сам схвильовано дивився на обличчя вогненноволосої красуні — творця страшної машини.
— Пробач мені, Осінній Лист, далека зоре моя! — прошепотів він. — Я пішов назустріч долі своїй. Ось вона — переді мною. Я поверну їй життя і розум. Ми разом з нею створимо прекрасний світ. Ми поєднаємо зусилля двох галактик — і це буде трампліном у Безкінечність…
По знаку Аеровела прозорі саркофаги з тілами Георгія і жінки-інженера перенесли на майданчики.
— Вони в стані глибокого анабіозу, — сказав Аеровел. — Через дві години ми будемо говорити з ними…
Впало накриття над операційними столами. Люди схвильовано завмерли. І ось… Сталося!..
Спочатку заворушився Георгій, потім застогнала Сіой — огненноволоса жінка. Вони поверталися до життя, вирвані всемогутньою рукою людини з лабет вічного сну.
Георгій поволі підводився, намацував руками опору. Повільно розплющив очі. Туманним поглядом ковзнув по присутніх і раптом… побачив Маріанну.
Неясні спогади тінями пролетіли в мозку, яснішали, сповнювалися змістом.
— Маріанно! Який чудесний сон, — прошепотів він.
Маріанна не витримала. Вона не бачила, як Аеровел допомагає Сіой вставати з ложа, як на широкому плато народи планети вітають братів з далекої системи Плачучи від щастя, вона невідривно дивилася на обличчя свого коханого — змарніле, худе Серце и билось так сильно, що здавалося, воно вискочить з грудей А може, то не серце билося, а рвалася в простір, народжувалась доля нового світу — безсмертна, прекрасна, щаслива…
ПІСЛЯМОВА
Роман Олеся Бердника «Шляхи титанів» є мрією про досягнення людства через багато тисячоліть. Автор описує космічні подорожі, які тривають віками, але учасники яких повертаються назад майже такими ж, як при вильоті, життя на інших планетах, в інших галактиках, продовження життя людини аж до нескінченності і багато іншого.
Справжній науково-фантастичний (а не просто фантастичний) твір мусить бути не тільки розвагою, а й виконувати певну виховну роль, розвивати фантазію читача в напрямі творчої думки, допомагати зрозуміти смисл нововідкритих законів природи.
Підходячи з вказаними вимогами до даного романа, можна загалом оцінити його позитивно.
Багато уваги приділяється в романі явищам зміни перебігу часу в пристроях, які швидко рухаються. Ці зміни уявляються неймовірними, може, навіть абсурдними, але наявність цих змін була твердо встановлена на початку нашого сторіччя Альбертом Ейнштейном Фізики спостерігали уповільнення перебігу процесів, що відбуваються в мікрочастках, які рухаються з світловою швидкістю, тобто 300 000 км. на секунду. Отже, є всі підстави припустити, що в майбутніх космічних кораблях, які рухаються з такими швидкостями, дійсно спостерігатимуться дивні процеси уповільнення часу, про які говорить автор романа.
В романі описується, як перебіг часу і властивості простору змінюються при зміні руху тіл. Таким чином проводиться сучасна думка на простір і час як на форми буття матерії (після видалення з якоїсь частини простору не тільки тіл, а й гравітаційних та інших полів сам простір зникає). Раз властивості простору і перебіг часу залежать від руху матерії, то людина може, змінюючи цей рух, впливати на простір і час, панувати над ними.
Проблему одержання величезних запасів енергії майбутні вчені, за романом, розв’язують, сполучаючи речовину з «антиречовиною», перетворюючи внутрішню енергію сполучених об’єктів в випромінювання, яке потім використовується для рушійної сили ракети.
Речовина дійсно містить в собі велетенські запаси енергії, а саме, в одному грамі її міститься близько 25 мільйонів кіловат-годин енергії. Але поки що вдається використати незначну частину цієї енергії, навіть при ядерних реакціях. Тільки при процесах, не зовсім вдало названих «анігіляцією», які полягають у сполученні електрона і позитрона, маса і енергія цих часток повністю переходять в енергію випромінювання.
Фантазія автора переносить читача в такі часи, коли подібні реакції будуть виконуватися в великих масштабах і використовуватися практично.
Антиречовина, або навіть ціла антипланета, безумовно, є домислом автора. Але такі домисли спрямовують думку, розвивають ініціативу молодого читача на винахід нових способів використання енергії.
Іншим домислом є те, що кораблі, які описує автор, рухаються з швидкістю, більшою від швидкості світла. В світлі сучасної науки важко припустити, що космольоти будуть літати з такою швидкістю, бо, згідно теорії відносності, жодне тіло не може перевищити цю швидкість.
Але було б неправильним вважати, що дане положення сучасної науки обмежує можливості людства в оволодінні космосом. Прогрес науки неможливе робить можливим, відкриває нові засоби досягнення поставленої мети.
Роман правильно орієнтує читача на те, що найскладніші проблеми будуть так чи інакше розв’язані, що не існує принципово нездоланних перешкод для необмеженого прогресу науки і техніки.
В цьому полягає основна позитивна риса романа «Шляхи титанів».
ОЛЕСЬ БЕРДНИК
(біографічна довідка)
Олександр Павлович Бердник народився в 1927 році в селі Вавилове на Херсонщині. Жив і навчався в Херсоні, Києві, Кагарлицькому і Бориспільському районах на Київщині. В 1943-45 рр. брав участь у Великій Вітчизняній війні.
Після закінчення Київської театральної студії в 1949 році працював актором, а також журналістом у різних міських та обласних газетах України. Перші дитячі вірші були надруковані в піонерській газеті «На зміну» в 1939 році.
З друку вийшли такі фантастичні твори: «Поза часом і простором» (1957), «Людина без серця» (1958), (в співавторстві з Ю. Бедзиком) та «За чарівною квіткою» (1958).
ДАННI КНИГИ
ЗМІСТ
Від автора… 5
Частина перша. Гість з минулого… 13
Частина друга. Подорож у безвість… 73
Частина третя. Царство Залізного Диктатора… 143
Частина четверта. Один серед зірок… 181
Частина п’ята. Шляхи титанів… 215
Примітки автора до тексту… 257
Післямова (професор А. Л. Наумов)… 261
Олесь Бердник (біографічна довідка)… 264