Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 64)

(Він сам відчинив Рії двері. Вони пройшли до його затемненого кабінету й сіли в мороці. Вона нічого, чи майже нічого не сказала. Він мав розповісти довгу історію.)

Він познайомився з чоловіком, якого почав називати Доном Корлеоне приблизно тоді, коли до кінотеатрів потрапив «Хрещений батько» й коли він почав намацувати для себе ґрунт у світі кіновиробництва. У ті часи всі знали дона під іменем Султана Аміра. Його злочинний клан називався «С-Компанія» — «С означає Султан, Супер і Стиль», як нахвалявся сам дон. Це був крутий злочинець, майстер контрабанди, але люди його любили, бо він не дозволяв нікого вбивати, а в душі був кимось на зразок соціального працівника. Він допомагав бідоті в нетрях і дрібним крамарям. Проституції він не цурався, це правда; борделі в Каматіпурі — так, він ними заправляв. Пограбування банків — теж. Кожен має свої недоліки. Отож, дійсно, плюс-мінус тип Робіна Гуда, можна й так сказати. Не насправді, не до кінця, бо такої масштабної діяльності не можна ставити на одну дошку зі зграйкою дрібних розбійників із луками й стрілами в Шервудському лісі в Сполученому Королівстві, але люди вважали його за порядного хлопця — більшою мірою порядного, ніж негідника. Він був першим гангстером-знаменитістю. Усіх знав, усюди з’являвся. Поліція, судді, політики — він усіх тримав на повідці. Вільно розгулював містом, нічого не боячись. А без таких гангстерів, як він, не з’явилося б і половини фільмів, які обожнювала публіка. Мафіозі — найбільші інвестори. Запитайте кого хочете з великих кінематографістів. Раніше чи пізніше мафія з’являється з мішками грошей у руках.

Він вишколив наступне покоління, вигодував усіх місцевих хлопців. Що знав би Замзама Аланкар про контрабанду, якби не пройшов вишкіл у Султана Аміра? Був його учнем і Замзама (на прізвисько КД, що означало «Кімове Дуло», або просто Гармата), і Дрібноногий, і Короткопалий, і Довбешка — уся верхівка мафії. Усі п’ятеро обожнювали кіно, а Султан Амір мав коханку-кінозірку на ім’я Ґолді й помпував гроші в безнадійні фільми, щоб зробити з неї ікону кіно — тож, природним чином, вони увійшли в кінобізнес. Ніхто тоді ще не називав його Боллівудом, це вигадали набагато пізніше. Бомбейська кінопромисловість. Бомбейське кіно. Так це тоді звалося.

(«Бомбейське кіно», якщо мені можна вставити коротеньку ремарку, був і залишається моїм улюбленим фільмом дуету Мерчанта й Айворі, особливо пісенно-танцювальний номер «Друкарська машинка цок-цок-цок», у якому танцівниці крутять піруети на клавішах велетенської «машинки долі», а режисер пояснює: «Коли ми, люди, танцюємо на них, ми натискаємо на клавіші, й так пишеться історія нашої долі». Так, ми всі витанцьовуємо свої історії на Друкарській машинці життя.)

Так отож. У бомбейському кіно Дон Корлеоне допоміг відновити свій статус деяким зіркам, що закочувалися, — наприклад, Парвін Бабі, а також Гелен. Він товаришував із Раджем Капуром і Діліпом Кумаром. Його контрабандисти перевозили контрабанду, його крадії крали, його проститутки проституювали, а його судді, політикани й копи робили так, як їм велено, зате його фільм «Куч нагін, кагін нагін, кабгі нагін, коі нагін» («Ніщо, ніде, ніколи, ніхто») утримував рекорд як фільм, що найдовше не сходив з екрана кінотеатру «Маратха Мандір», — звісно, доки не вийшов той інший триклятий фільм «Наречена, роздягнута догола своїми парубками, одначе» і не побив усі холерні рекорди в зоні видимості. Але «4 Н», як прозвали в народі його найуспішніший фільм, був предметом гордощів Султана Аміра/Дона Корлеоне, його найвищим досягненням, як він любив повторювати, і він навіть дав стрічці власну назву: «Все, всюди, вічно, всім», або ж «4 В», бо саме цим вона й була: усім для всіх. І це правда, що його кохана Ґолді ніколи не вибилася на саму верхівку, не вилізла вище назви на афішах, як говорять типи з Голівуду, але вона була щасливою, він купив їй просторий будинок у Джугу по сусідству з великим Девом Анандом, і вона мала змогу запрошувати живого небожителя на самоси й чашку чаю.

А Нерон: він був просто підприємцем, що вкладав більшість своїх зусиль у будівельний бізнес, що ріс угору так само, як його будинки, і, як кожна жива душа в цьому мрійливому місті, був одержимий фільмами. Він зустрівся з доном у такому-от будинку на пляжі в Джугу, а може, в іншому — неважливо. В однієї з двох чи трьох найзнаменитіших господинь, що заправляли іскристим нічним життям міста, скажімо так. Вони відразу ж запали один на одного, і під кінець вечора Султан Амір запропонував:

— Завтра я вибираюся до Сміти, щоб розповісти про свою нову картину, хочеш піти зі мною?

Цими словами він назавжди спокусив Нерона, і життя бізнесмена покотилося новою стежкою.

Суперзірки — мегазірки! — не читали сценаріїв. До них приходили, переказували картину, розповідали сюжет і слідкували за тим, щоб роль суперзірки викликала враження невіддільного центрального елементу проєкту. Сміта належала до найбільш обожнюваних кінозірок свого часу й була не лише красунею чи секс-символом, але й чудовою, яскравою акторкою. Вона жила скандальним за місцевими мірками життям, не приховуючи своїх стосунків зі знаменитим кіноактором, який перебував у шлюбі. Урешті-решт пуританські погляди й злі язики витіснили її з кіногалузі, і вона перетворилася на зранену самітницю — але це буде пізніше, а тепер вона перебуває в апогеї своєї слави, на вершині гори Кайлас, богиня богинь, на самій горі. Для Нерона зустріч із нею була однією з найвизначніших подій у житті, хоч розповідь про фільм і не вдалася, бо, згідно своєї ролі, Сміта мала постарішати упродовж фільму з сімнадцяти десь до п’ятдесяти п’яти років.

— Бачите, — звернулася ця безсмертна постать до дона, — я така вдячна, що ви мені це пропонуєте, бо більшість ролей не вимагають еластичності, правда ж, а я як акторка хочу стати більш еластичною, хочу розвиватися, тому ця картина — я в неї просто закохалася. Є тільки одне-два питання — добре, відразу викладу все по щирості, як на духу, бо поки ми не почали знімати, треба узгодити все на сто відсотків, правда ж, на майданчику ми маємо рухатися абсолютно в тому самому напрямку, то що, можу я щось сказати?

Звісно ж, відповів Султан Амір, для цього ми й прийшли, слухаємо вас. Вона нахмурилася й перевела погляд у бік Нерона.

— А це хто? — запитала.

Султан Амір клацнув язиком і зневажливо махнув рукою.

— А, не звертайте уваги, — пояснив. — Це хтось такий собі зі мною.

Це роз’яснило її чоло. Після чого небесна істота повернулася до дона й промовила:

— Бачте, як ви розповіли, героїня стає матір’ю дев’ятнадцятирічної дівчини. А я ж ніколи — ніколи в житті! — не грала матір підлітка. Ось що для мене складно. Ви розумієте, що ті рішення, які я приймаю, фільми, що я обираю, великою мірою впливають на щорічні показники касових зборів нашої коханої кінопромисловості, тож я мушу бути дуже обережною, правда? Я чую голос публіки, яка мене любить! голос зірки всередині себе! і цей голос говорить…

Султан Амір перебив її:

— Сюжетну лінію можна змінити. Скажіть вашому голосу, хай замовкне.

Але було вже пізно.

— «Ні, — каже мій голос, — ви зобов’язані перед світом відмовитися».

Нерон, що сидів мовчки в кутку, «хтось такий собі», був як зачарований. Коли вони забралися з-перед божественних очей, він сказав:

— Шкода, що їй не сподобалося.

Султан Амір клацнув пальцями.

— Сподобається. Сюжет можна легко підправити. А якби ще «мерседес», а на задньому сидінні повна валіза брудної готівки, тоді — тадам! Справа в кишені.

Він сплеснув у долоні. Щойно Нерон почав із розумінням кивати головою, як дон додав:

— Це може бути твоя інвестиція в цей проєкт.

— «Мерседес»?

— І валіза. Валіза дуже важлива.

Ось так це почалося. Упродовж кількох наступних років Нерон розвинув прибуткову побічну діяльність, відмиваючи гроші для дона й виконуючи роль його касира. Як це трапилося? Він просто скотився в цю роль, одержимий світом кіно. Зірковий пил в очах, голова йшла обертом від чарівного блиску, а гроші там крутилися просто шалені. Або ж, якщо бути більш точним, у його натурі завжди була якась беззаконна сторона — зрештою, будівельний бізнес не належав до дуже законослухняних, він був покручений, мов штопор, як сказав би В. Г. Оден. У ту пору розпочався будівельний бум і по всьому місту виростали багатоповерхівки, «сірникові коробки», а Нерон перебував у самому серці цієї трансформації. Скільки ж законів було обійдено й порушено в цьому захоплюванні неба, скільки рук нагрілося на усуванні перешкод! Будинки гналися вгору й не переставали рости, виходячи поза дозволену муніципалітетом кількість поверхів. Після того постачальники могли погрожувати перекрити електроенергію, воду й газ для поверхів, яких узагалі мало не існувати, але були способи залагодити й це питання. Валіза грошей для кінозірки була в Нерона далеко не першою. Склалося так, що чимало новобудов були в принципі нелегальні, зведені без належно затверджених планів і невідповідні чинним нормам. Нерон був замішаний у цьому так само, як кожен інший, — ніхто не був без вини, і оскільки він, як і всі інші, мав друзів у різних високих кабінетах, йому так само все це сходило з рук. «Будівельник сам собі закон, — полюбляв говорити він. — А закон такий: будуй і не спиняйся». Етика? Транспарентність? Це були чужоземні слова, слова для людей, що не розуміли культури цього міста й укладу життя його мешканців.