Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 23)

Скільки часу він там провів? П’ять хвилин чи п’ять годин? Він не мав уявлення, стільки емоцій скупчилося в ньому, його єство перетворилося на вир сум’яття, але який же приємний дотик, яка ніжна тканина при щоці, яке дивовижне відчуття, відчуття гламуру, як він міг це заперечувати, і те, що з цього виникало, було наступним кроком.

У дверях стояла Василіса й спостерігала за ним.

— Чи я можу чимось допомогти? — запитала вона.

Чи я можу чимось допомогти, справді? — начебто вони були в торговому центрі й вона звинувачувала його в магазинній крадіжці — така пасивно-агресивна, стоячи спокійно в дверях і навіть легко всміхаючись, тільки не треба до мене так зверхньо, моя пані, чи я можу чимось допомогти, ні, певно, не можеш. Гаразд, він у її гардеробі, він обнюхує її сукні, це правда, але все одно це несправедливо. А може, це всього лише питання мови, може, це фраза, яку вона вивчила з розмовника, але сама не розбирається у відтінках інтонації, постав питання ось так — і воно зазвучить вороже, тим часом вона, може ж таке бути, просто мала на увазі дослівне значення, вона дослівно хоче мені допомогти й запитує як, вона не засуджує мене й не сердиться й насправді протягує руку допомоги, я не хочу її в цьому неправильно зрозуміти, ситуація вже доволі ніякова, але так, вона підходить прямо до мене й тепер обіймає мене й ось наступна фраза з розмовника:

— Погляньмо, що ми можемо для тебе зробити.

Василіса почала витягувати одяг і приміряти до цього: ось це? може, це? — запитала вона, а потім підбадьорливо ствердила:

— У нас із тобою схожі фігури. Гінкі, так це називається?

Так, кивнув він, так це називається.

— Гінкі, мов тополі, — продовжила вона, втішена підтвердженням. — Твоя мати, певно, була висока й тоненька, наче фотомодель.

Він напружився.

— Моя мати була курвою, — відповів він. Його тіло тремтіло. — Вона продала мене батьку й змилася в свій Курвистан.

— Тсс, — заспокоїла вона. — Тепер не треба. Пізніше. Зараз час для тебе. Поміряй ось цю.

— Не можу. Не хочу порозтягувати тобі вбрання.

— Нічого. В мене його купа. Давай, зніми сорочку, натягни через голову. Бачиш — тільки трішки тіснувата. Як тобі?

— А можна цю поміряти?

— Так, певно.

(Я хочу відійти від них на хвилину, залишити цю двійцю на самоті, сором’язливо відводячи погляд і вимикаючи своє «тепер-я-камера-мобільного-телефону» чи радше розвернути її: ось сходовий майданчик, ось сходи ведуть униз, до вестибюлю при вході, де тепер, після ремонту, стоїть на сторожі пес із повітряних кульок, зі стіни шкірить зуби маринована піранья, а над проймою дверей сяють кислотним неоном рожево-зелені слова кохання, а ось і головні двері, вони відкриваються. Входить Нерон Ґолден. Король повернувся до свого палацу. Я дивлюся на його лице. Він невдоволено роззирається. Він хоче, щоб вона стояла тут і його зустрічала, де ж вона, чи вона не отримала повідомлення? Вішає капелюх і тростину на вішак у вестибюлі й гукає.)

— Василісо!

(Уявіть, що моє «тепер-я-стедикам» уже мчиться вгору сходами, прямо в кімнату, де вона й молодий чоловік у її одязі стоять, пришпилені до місця цим голосом, і вона, Василіса, дивиться на Д й розуміє, що він досі боїться свого батька.)

— Він мене вб’є. Він мене точно вб’є. О, Господи.

— Ні, нічого він тобі не зробить.

Вона протягує йому його звичайний одяг.

— Вдягни назад. Я його відволічу.

— Як?

— Приведу його нагору…

— Ні!

— … у спальню й зачиню двері. Коли я почну галасувати, це тобі сигнал, що можна безпечно вийти.

— Як галасувати?

— Не кажи, що не здогадуєшся. Я не мушу вдаватися тут у подробиці.

— А-а-а.

Перш ніж рушити вниз до Нерона, вона затримується у дверях.

— Знаєш що, Д?

— Що? Ні, вибач, я хотів сказати: говори, я слухаю.

— Може, я не така вже й кінчена зла сучка.

— Так. Так. Звичайно. Я хотів сказати: ні. Певно, що ні.

— Та нічого.

— Дякую.

Вона змовницьки усміхається. Мені варто закінчити сцену в цьому місці наїздом камери на цю сфінксоподібну усмішку Мони Лізи.

Пізніше.

Він помирився з терплячою, здатною все зрозуміти Рією, і ось вони разом із Айві Мануель у ямайському ресторанчику на розі Г’юстон-стріт і Салліван-стріт попивають пізно ввечері небезпечні коктейлі. Або, якщо уявити це інакше: троє людей сидять навколо простого круглого столика в абсолютно чорній студії, цідять свої напої (небезпечні коктейлі прийнятні навіть у лімбі), а світу не існує, окрім них, коли вони обговорюють складні питання мови й філософії. (Нарочита алюзія: фільм Жана-Люка Ґодара «Радість пізнання», 1969, із Жаном-П’єром Лео й Жульєт Берто в головних ролях. Багато хто вважає його занадто дидактичним, але іноді дидактизм просто необхідний.) Спершу Д пригнічений і цитує Ніцше (автора «Веселої науки»), котрий ставив «шопенгаверівське питання: чи існування взагалі має сенс? — питання, яке потребуватиме навіть пари століть, аби бути цілком і в повній глибині почутим». Але поступово обидві жінки піднімають йому настрій, підбадьорюють його, підтримують, задобрюють, а тоді, після того, як він легенько киває головою на знак згоди й обережно всміхається, помалу-малу знайомлять його зі словником його майбутнього, майбутнього, в якому займенник «його» перестане бути його. Найпершим і найважливішим словом є «перехід». У музиці — моментальна модуляція, перехід із однієї тональності до іншої. У фізиці — перехід атома, атомного ядра, електрона тощо з одного квантового стану в інший, із випусканням або поглинанням випромінювання. У літературі — уривок, що органічно з’єднує між собою дві різні теми або два різні розділи. У нашому випадку… у нашому випадку це процес, у ході якого людина набуває зовнішніх чи фізичних властивостей статі, з якою себе ототожнює, на противагу статі, до якої була приписана при народженні. Цей процес може, але не мусить включати такі елементи, як гормональна терапія чи хірургічна операція для зміни статі.

— Про операцію навіть не думай, — кажуть жінки. — Просто викинь це з голови. Нам до цього ще ой як далеко. (Під час зйомок акторки можуть самі вирішити, де буде чия репліка. Поки що можна домовитися, що це говорить Рія, після неї озивається Айві й так далі.)

— Ти маєш розібратися в тому, хто ти. Можна скористатися з фахової допомоги.

— Прямо тепер ти можеш бути ТГ, ТС, ТВ, КД. Тим, що тобі найбільше пасує. — Трансгендер, транссексуал, трансвестит, кросдресер. — Не мусиш відступати ані на крок від того, що тобі пасує.

— Для цього існує фахова допомога.

— Колись людям ставили ярлики перед іменами. Наприклад, ТС Айві чи КД Рія. Або говорили, що хтось змінив стать: «Дивіться, а ось і Саллі, що стать змінила». Тепер увесь транс-світ подорослішав. Тепер це просто Саллі чи хто там. Жодної категоризації.

— Але мусиш подумати про займенники. Слова мають значення. Якщо ти відмовляєшся від займенника «він», хто займає його місце? Можеш, наприклад, обрати «вони». Якщо вирішиш, що не ідентифікуєш себе ні з жінками, ні з чоловіками. «Вони» означає невідому статеву ідентичність. Дуже конфіденційно.

— А ще є «зі».

— І «ей».

— А ще — «гір», «ксі», «ген», «ві», «ні», «пер», «тесь» i «мікс».

— Бачиш — є з чого вибирати.

— Наприклад, «тесь» — це поєднання «те» і «хтось».

— А «мікс» заміняє собою одночасно «містер», «міс» і «місіс». Особисто мені дуже подобається.

— Звичайно, це щось більше, ніж просто займенники. Про деякі я розповіла тобі в ту першу зустріч у Музеї. Слова мають значення. Тобі треба набути певності щодо своєї ідентичності, бо інакше певна буде лише твоя невпевненість, а це означало б, що в твоєму випадку маємо справу з плинною ідентичністю.

— Або, можливо, трансфемінною, бо за народженням ти чоловік, ідентифікуєш себе з багатьма вимірами жіночності, але не відчуваєш, що насправді ти — жінка.

— Слово «жінка» тепер відокремлюється від біології. Так само, як і «чоловік».

— Або, якщо ти не ідентифікуєш себе ні з жіночністю, ні з чоловічістю, твоєю категорією може бути небінарність.

— Ну, але нема чого спішити. Багато над чим треба поміркувати.

— І багато чого навчитися.

— Перехід нагадує переклад. Ти переходиш із однієї мови в іншу.

— Дехто дуже легко опановує іноземні мови. А декому це важко дається. Але для цього існує фахова допомога.

— Подумай про індіанців навахо. Вони розрізняють чотири статі. Крім чоловічої й жіночої, є ще «надлігі», дводушні, що народжені чоловіками, але функціонують у жіночій ролі, і, звичайно, навпаки.

— Можеш бути тим, ким захочеш.

— Статева ідентичність не є чимось даним. Вона обирається.

Д досі не озвався й словом. Нарешті він озивається:

— А хіба аргументація була не протилежна? Що бути геєм — це не справа вибору, а біологічна необхідність? А тепер ми говоримо, що це все-таки вибір?