Ахмед Рушди – Золотий дім (страница 23)
Скільки часу він там провів? П’ять хвилин чи п’ять годин? Він не мав уявлення, стільки емоцій скупчилося в ньому, його єство перетворилося на вир сум’яття, але який же приємний дотик, яка ніжна тканина при щоці, яке дивовижне відчуття, відчуття
У дверях стояла Василіса й спостерігала за ним.
— Чи я можу чимось допомогти? — запитала вона.
— Погляньмо, що ми можемо для тебе зробити.
Василіса почала витягувати одяг і приміряти до цього:
— У нас із тобою схожі фігури. Гінкі, так це називається?
Так, кивнув він, так це називається.
— Гінкі, мов тополі, — продовжила вона, втішена підтвердженням. — Твоя мати, певно, була висока й тоненька, наче фотомодель.
Він напружився.
— Моя мати була курвою, — відповів він. Його тіло тремтіло. — Вона продала мене батьку й змилася в свій Курвистан.
— Тсс, — заспокоїла вона. — Тепер не треба. Пізніше. Зараз час для тебе. Поміряй ось цю.
— Не можу. Не хочу порозтягувати тобі вбрання.
— Нічого. В мене його купа. Давай, зніми сорочку, натягни через голову. Бачиш — тільки трішки тіснувата. Як тобі?
— А можна цю поміряти?
— Так, певно.
(Я хочу відійти від них на хвилину, залишити цю двійцю на самоті, сором’язливо відводячи погляд і вимикаючи своє «тепер-я-камера-мобільного-телефону» чи радше розвернути її: ось сходовий майданчик, ось сходи ведуть униз, до вестибюлю при вході, де тепер, після ремонту, стоїть на сторожі пес із повітряних кульок, зі стіни шкірить зуби маринована піранья, а над проймою дверей сяють кислотним неоном рожево-зелені слова кохання, а ось і головні двері, вони відкриваються. Входить Нерон Ґолден. Король повернувся до свого палацу. Я дивлюся на його лице. Він невдоволено роззирається. Він хоче, щоб вона стояла тут і його зустрічала, де ж вона, чи вона не отримала повідомлення? Вішає капелюх і тростину на вішак у вестибюлі й гукає.)
— Василісо!
(Уявіть, що моє «тепер-я-стедикам» уже мчиться вгору сходами, прямо в кімнату, де вона й молодий чоловік у її одязі стоять, пришпилені до місця цим голосом, і вона, Василіса, дивиться на Д й розуміє, що він досі боїться свого батька.)
— Він мене вб’є. Він мене точно вб’є. О, Господи.
— Ні, нічого він тобі не зробить.
Вона протягує йому його звичайний одяг.
— Вдягни назад. Я його відволічу.
— Як?
— Приведу його нагору…
— Ні!
— … у спальню й зачиню двері. Коли я почну галасувати, це тобі сигнал, що можна безпечно вийти.
— Як галасувати?
— Не кажи, що не здогадуєшся. Я не мушу вдаватися тут у подробиці.
— А-а-а.
Перш ніж рушити вниз до Нерона, вона затримується у дверях.
— Знаєш що, Д?
—
— Може, я не така вже й кінчена зла сучка.
— Так. Так. Звичайно. Я хотів сказати: ні. Певно, що ні.
— Та нічого.
— Дякую.
Вона змовницьки усміхається. Мені варто закінчити сцену в цьому місці наїздом камери на цю сфінксоподібну усмішку Мони Лізи.
Він помирився з терплячою, здатною все зрозуміти Рією, і ось вони разом із Айві Мануель у ямайському ресторанчику на розі Г’юстон-стріт і Салліван-стріт попивають пізно ввечері небезпечні коктейлі. Або, якщо уявити це інакше: троє людей сидять навколо простого круглого столика в абсолютно чорній студії, цідять свої напої (небезпечні коктейлі прийнятні навіть у лімбі), а світу не існує, окрім них, коли вони обговорюють складні питання мови й філософії. (Нарочита алюзія: фільм Жана-Люка Ґодара «Радість пізнання», 1969, із Жаном-П’єром Лео й Жульєт Берто в головних ролях. Багато хто вважає його занадто дидактичним, але іноді дидактизм просто необхідний.) Спершу Д пригнічений і цитує Ніцше (автора «Веселої науки»), котрий ставив «шопенгаверівське питання: чи існування взагалі має сенс? — питання, яке потребуватиме навіть пари століть, аби бути цілком і в повній глибині почутим». Але поступово обидві жінки піднімають йому настрій, підбадьорюють його, підтримують, задобрюють, а тоді, після того, як він легенько киває головою на знак згоди й обережно всміхається, помалу-малу знайомлять його зі словником його майбутнього, майбутнього, в якому займенник «його» перестане бути його. Найпершим і найважливішим словом є «перехід». У музиці — моментальна модуляція, перехід із однієї тональності до іншої. У фізиці — перехід атома, атомного ядра, електрона тощо з одного квантового стану в інший, із випусканням або поглинанням випромінювання. У літературі — уривок, що органічно з’єднує між собою дві різні теми або два різні розділи. У нашому випадку… у нашому випадку це процес, у ході якого людина набуває зовнішніх чи фізичних властивостей статі, з якою себе ототожнює, на противагу статі, до якої була приписана при народженні. Цей процес може, але не мусить включати такі елементи, як гормональна терапія чи хірургічна операція для зміни статі.
— Про операцію навіть не думай, — кажуть жінки. — Просто викинь це з голови. Нам до цього ще ой як далеко. (
— Ти маєш розібратися в тому, хто ти. Можна скористатися з фахової допомоги.
— Прямо тепер ти можеш бути ТГ, ТС, ТВ, КД. Тим, що тобі найбільше пасує. — Трансгендер, транссексуал, трансвестит, кросдресер. — Не мусиш відступати ані на крок від того, що тобі пасує.
— Для цього існує фахова допомога.
— Колись людям ставили ярлики перед іменами. Наприклад, ТС Айві чи КД Рія. Або говорили, що хтось змінив стать: «Дивіться, а ось і Саллі, що стать змінила». Тепер увесь транс-світ подорослішав. Тепер це просто Саллі чи хто там. Жодної категоризації.
— Але мусиш подумати про займенники. Слова мають значення. Якщо ти відмовляєшся від займенника «він», хто займає його місце? Можеш, наприклад, обрати «вони». Якщо вирішиш, що не ідентифікуєш себе ні з жінками, ні з чоловіками. «Вони» означає невідому статеву ідентичність. Дуже конфіденційно.
— А ще є «зі».
— І «ей».
— А ще — «гір», «ксі», «ген», «ві», «ні», «пер», «тесь» i «мікс».
— Бачиш — є з чого вибирати.
— Наприклад, «тесь» — це поєднання «те» і «хтось».
— А «мікс» заміняє собою одночасно «містер», «міс» і «місіс». Особисто мені дуже подобається.
— Звичайно, це щось більше, ніж просто займенники. Про деякі я розповіла тобі в ту першу зустріч у Музеї. Слова мають значення. Тобі треба набути певності щодо своєї ідентичності, бо інакше певна буде лише твоя невпевненість, а це означало б, що в твоєму випадку маємо справу з плинною ідентичністю.
— Або, можливо, трансфемінною, бо за народженням ти чоловік, ідентифікуєш себе з багатьма вимірами жіночності, але не відчуваєш, що
— Слово «жінка» тепер відокремлюється від біології. Так само, як і «чоловік».
— Або, якщо ти не ідентифікуєш себе ні з жіночністю, ні з чоловічістю, твоєю категорією може бути
— Ну, але нема чого спішити. Багато над чим треба поміркувати.
— І багато чого навчитися.
— Перехід нагадує переклад. Ти переходиш із однієї мови в іншу.
— Дехто дуже легко опановує іноземні мови. А декому це важко дається. Але для цього існує фахова допомога.
— Подумай про індіанців навахо. Вони розрізняють чотири статі. Крім чоловічої й жіночої, є ще «надлігі», дводушні, що народжені чоловіками, але функціонують у жіночій ролі, і, звичайно, навпаки.
— Можеш бути тим, ким захочеш.
— Статева ідентичність не є чимось даним. Вона обирається.
Д досі не озвався й словом. Нарешті він озивається:
— А хіба аргументація була не протилежна? Що бути геєм — це не справа вибору, а біологічна необхідність? А тепер ми говоримо, що це все-таки вибір?