Абир Мукерджи – Людина. що підводиться (страница 62)

— Тому я його вбив? Дайте мені відповідь, капітане. Припустимо, Мак-Олі дійсно хотів припинити привозити тих жінок, що це доводить? Мені не бракує таких помічників. Я міг би замінити його одним помахом руки. До того ж він був моїм другом. Навіщо мені його вбивати?

— Вважаю, він намагався вас шантажувати. Пригрозив, що розповість, якщо ви не заплатите.

Бучан розреготався.

— Оце і все, капітане? Така ваша славетна теорія? Я боюся, що дізнаються, що я користався послугами повій? Та для багатьох у Калькутті це не новина, а тим, хто не знає, байдуже. Ще щось?

Я не відповів. Бо відповідати було нічого.

— У такому разі...— Бучан підвівся зі стільця.— Приїхавши сюди, ви змарнували свій час і мій, капітане. Враховуючи, що відбувається в Калькутті останніми днями, можу припустити, що комісарові більше сподобається, якщо його люди витрачатимуть час продуктивніше. Навіть не сумнівайтеся, що я проінформую його про нашу милу розмову. А тепер мушу вибачитись, маю справи. Фрейзер проведе вас, коли будете готові.

Із цими словами він повернувся і вийшов з кімнати. На мить запанувала тиша. Я стояв і дивився крізь скляні двері.

— Могло б бути і краще,— процідив я.

— Так,— погодився Не Здавайся.— Сподівався позичити у нього кілька книжок. Тепер він не дасть.

Я повернувся і підійшов до нього.

— І де ж ви їх читатимете? Ви ж бездомний, забули? Може, попроситеся до нього переночувати? Не схоже, щоб у нього не вистачило для вас місця.

Раптом я відчув себе виснаженим. Ну і яму я викопав для себе! Треба ж бути настільки дурником, щоб заявитися до такої владної людини, як Бучан, і розмахувати перед ним сумнівними звинуваченнями у прихильності до проституток. То, мабуть, із відчаю. Я опустився на шкіряний стілець.

— Що це для нас означає? — запитав Не Здавайся.

— Хто знає...— Я втомлено зітхнув.— Я переконаний, що тут замішаний Бучан. Нам просто невідомий справжній мотив. Якби ми тільки знали, що робив у борделі Мак-Олі тієї ночі. Деві рішуче заперечувала, що розказувала комусь із дівчат, хоча місіс Боуз наполягає на іншому.

— А що, на вашу думку, він там робив?

— Не знаю, але це мусить бути пов’язане з таємницею, яку він приховував від преподобного О’Ґунна. Вона і є ключем до всього. Але без Деві нам нічого не дізнатися.

— Хіба що знайдемо чоловіка, про якого вона згадувала. Якому довірилася. Чи ми здалися?

Я знизав плечима.

— Ми всіх допитали. Там більше нікого не було.

Я відкинувся на спинку, закинув руки за голову, але негайно опустив, бо череп мало не розколовся від болю. Зітхнув. Глухий кут. На зворотному шляху можу купляти собі квиток назад до Саутгемптона. Виходу немає. Перед нами мур мовчання. Ті, хто знає правду, або нічого не скажуть — як Бучан чи місіс Боуз, або померли — як Деві. І всіх улаштовує визнання винним Сена. З-поза книжки на одній із полиць виповзла маленька брунатна ящірка. Вона швидко здерлася по стіні до стелі. Там вона стрімко побігла вперед, дісталася до пунки, почекала, доки між лопатями утвориться щілинка, і шмигнула туди.

І тут мене немов обпекло.

Лунка.

Я підскочив і витріщився на нього. Він пов’язаний із блоком, який змушує його обертатися. Простежив за шнуром на стелі до маленької дірочки у стіні, що вела в коридор. Я вибіг і пішов уздовж шнура, спочатку коридором, тоді завернув за ріг. Там сидів маленький індієць, його нога ритмічно піднімалася й опускалася, натискаючи на педаль, прилаштовану до кінця шнура. Якщо він і здивувався, побачивши мене, то я мало не втратив голову від радості.

Побіг назад до бібліотеки і мало не збив із ніг Не Здавайся, який ішов назустріч.

— Пунка валла! — вигукнув я.

Не Здавайся подивився на мене як на божевільного.

— І що з ним?

— У перший день,— видихнув я.— У борделі. Коли ми допитували місіс Боуз і дівчат. Пунка! Вона хиталася!

Нарешті Не Здавайся второпав.

— Хай Рам! Там, мабуть, був пунка валла! Працював у дворі. Ось чому ми його не бачили.

— Мусимо повертатися до міста,— сказав я. — Їду в Коссіпор. А ви — на Лал-базар. Дізнайтеся про розтин Деві. І знайдіть Дігбі.

— Що йому сказати?

— Скажіть, що ми поговорили з Бучаном, і все. Зателефоную йому пізніше з коссіпорської дільниці.

Тридцять чотири

и повернулися на баркасі до Калькутти, а там наші шляхи з Не Здавайся розійшлися. Він узяв кеб до Лал-базара, а я поїхав на автомобілі до Коссіпора.

Коли я дістався до Маніктолли-лейн день уже наближався до вечора. Венами протікав чистий адреналін, і я повеселішав, як завжди, коли інтуїція підказує, що я взяв слід. Нетерпляче постукав у двері номера сорок сім. Старий Ратан відчинив набагато швидше, ніж раніше. Виглянув із надією, але побачив мене самого і посумнішав.

— Га, сагибе?

— Я мушу поговорити з чоловіком, що працює з пунка.

Старий старанно прислухався.

— Е? Панкадж? Ні, Панкадж не тут, сагибе. Це будинок місіс Боуз.

— Хочу поговорити з пунка валла! — сказав я, а тоді щосили крикнув: — Пунка валла! — так голосно, що попрокидалися собаки, які спали в алеї.

Обличчя старого розпливлося в беззубій посмішці. —

А! Пунка валла! Так, так! Ходіть, сагибе. Ходіть, ходіть.

Я пішов за ним до вже знайомої вітальні. Будинок здавався порожнім, ані сліду покоївки чи дівчат.

Я залишився чекати, а старий пішов за людиною, яка мені так потрібна, на яку я покладаю останні надії дізнатися правду до того, як повісять Сена. Я підняв голову: пунка нерухомо висіла на стіні. Від неї тягнувся шнур і зникав у маленькому отворі високо на стіні, певне, виходив надвір.

Двері відчинилися. На порозі стояв присадкуватий темношкірий індієць, із-за нього намагався визирнути Ратан. Чоловік був могутнього складу, і запах поту в’ївся в його шкіру, як це буває у людей фізичної праці. Я зрозумів, що вже бачив його раніше: біля будинку, коли виносили тіло Деві.

— Ви розмовляєте англійською?

Чоловік утомлено кивнув.

— Як вас кличуть?

— Дас.

— Дасе, вам нема чого боятися. Просто хочу дещо вас запитати. Зрозуміли?

Він стояв мовчки.

— Дівчина, Деві. Вона була вашою подругою?

— Вона не Деві, сагибе. То ім’я для роботи. Її звали Анджалі.

— Перед смертю вона сказала, що ви можете мені допомогти. Мені потрібно дізнатися про Мак-Олі, того бурра сагиба, якого вбили на алеї минулого тижня. Ви його знали.

— Я знаю Мак-Олі сагиба. Він багато разів приходить.

— Чому він приходив сюди востаннє? Деві... Анджалі казала, що приходив він не спати з дівчатами.

Дас кивнув.

— Сагиб приходить платити гроші. Він щомісяця приходить платити гроші.

— Платити місіс Боуз за дівчат?

Він усміхнувся і похитав головою.

— Ні, сагибе. За це він платить у той день, коли користується. Він платить ці гроші родині іншої дівчини. Дівчини, яка померла. Померла від...— Він підшукав правильне слово: — Операції. Операції, коли витягують дитину.

Невпевнено, ламаною англійською Дас почав розказувати. Якось минулого року одна з дівчат завагітніла. Батьком був якийсь великий сагиб, справжній джентльмен і один із найкращих клієнтів місіс Боуз. Дас ніколи не бачив цього чоловіка. Той був занадто важливим, щоб приходити до борделю. Натомість до нього завжди ходили дівчата. Мак-Олі був посередником, який усе влаштовував. Вагітність стала шоком. Цього не мало бути. Місіс Боуз не дозволяє дівчатам працювати в певний час циклу, але клієнти можуть бути дуже вимогливими, трапляються помилки. Дівчина на ім’я Парваті була особливою, улюбленицею клієнта. Місіс Боуз поділилася новинами з Мак-Олі, і той повернувся, вимагаючи, щоб дівчина зробила аборт. Дас відвіз її до нелегального хірурга, що мешкає біля залізниці в Читпорі. Раніше він уже возив до нього іншу дівчину місіс Боуз. Цього разу операція була невдалою. І дитина, і дівчина померли, і саме Мак-Олі мусив позбутися тіл. Дас не знав, куди він їх відвіз, але відтоді Мак-Олі щомісяця привозив гроші для родини дівчини.

Раптом усе стало на свої місця. Клієнт — Бучан. Мак-Олі двадцять років був його довіреною особою, але смерть матері й дитини викликала спогади про втрату багато років тому. Скоріше за все, зі своїм сумлінням він був не в ладу, а зустріч зі старим другом, преподобним О’Ґунном, тільки посилила душевні муки. Із часом у ньому щось зламалося. Більше він не міг цього робити. Гадаю, тієї ночі він сказав усе Бучану, сказав, що хоче вийти з гри. Запрошувати проституток — це одне, але у Калькутті, одержимій чистотою раси, мати дитину на стороні — зовсім інше. І якщо репутацію це зіпсує, то набагато гірше, якщо світ дізнається про причетність до смерті дитини та її матері. Тож Мак-Олі мусив замовчати. Але Бучан має алібі. У час смерті він був у «Бенгальському клубі»...

— Ви бачили чоловіка, який убив Мак-Олі сагиба?