Зігмунд Фройд – Психологія сексуальності (страница 2)

Для пояснення можливостей сексуальної інверсії з часів Франка Лідстона, К’єрнана й Шевальє наводять висловлювання, які містять нові суперечності із загальноприйнятою думкою. Відповідно до цієї думки, людина може бути або чоловіком, або жінкою. Проте в науці відомі випадки, в яких статеві ознаки видаються стертими, і через це важко визначити стать спочатку в області анатомії. Геніталії цих осіб поєднують в собі чоловічі й жіночі риси (гермафродитизм). У рідкісних випадках обидва статеві апарати розвинені (істинний гермафродитизм); здебільшого має місце подвійна потворність.

Насправді значення цих ненормальностей полягає в тому, що вони несподіваним чином полегшують розуміння норми. До певної міри анатомічний гермафродитизм насправді є нормою: у кожного нормально влаштованого чоловічого і жіночого індивіда наявні зачатки апарату іншої статі, які збереглися як рудиментарні органи без функції або як такі, що перетворилися та взяли на себе інші функції.

Гіпотеза, яка випливає з цих давно відомих анатомічних фактів, полягає в допущенні початкової бісексуальної схильності, яка перетворюється протягом розвитку в моносексуальність з незначними залишками іншої статі.

Досить природним було перенести цю думку в психічну царину і розуміти інверсію в різних її видах як вираз психічного гермафродитизму. Щоб вирішити питання, бракувало тільки постійного збігу інверсії з душевними і соматичними ознакми гермафродитизму.

Однак це очікування не справдилося. Залежність між передбачуваним психічним і легко доказовим анатомічним гермафродитизмом не є такою тісною. Часто в інвертованих спостерігається і зниження статевого потягу, і незначна анатомічна потворність органів. Це трапляється часто, але ні в якому разі не завжди або хоча б у більшості випадків. Таким чином, доводиться визнавати, що інверсія і соматичний гермафродитизм загалом не залежать один від одного.

Велике значення також надавалося так званим вторинним і третинним ознакам і підкреслювалось, що вони зустрічаються в інвертованих (Г. Елліс). І в цьому є значна частка правди, але не можна забувати, що вторинні й третинні статеві ознаки загалом зустрічаються досить часто в іншої статі та утворюють, таким чином, натяки на двостатевість, хоча сексуальний об’єкт не проявляє при цьому змін в плані інверсії.

Психічний гермафродитизм набув би тілесних форм, якби паралельно до інверсії сексуального об’єкта відбувалися принаймні зміни інших душевних властивостей, потягів та рис характеру в значенні типових для іншої статі. Однак детальну інверсію характеру можна зустріти з деякою регулярністю тільки в інвертованих жінок. У чоловіків з інверсією поєднується повна душевна мужність. Якщо наполягати на існуванні душевного гермафродитизму, то необхідно додати, що в його проявах в різних сферах помічається лише незначна протилежна обумовленість.

Те ж стосується і соматичної двостатевості: за Хальбаном, часткова потворність органів та вторинні статеві ознаки зустрічаються майже незалежно одне від одного.

Вчення про бісексуальність у примітивній формі сформульовано одним із захисників інвертованих чоловіків таким чином: жіночий мозок в чоловічому тілі. Однак нам невідомо риси «жіночого мозку». Заміна психологічної проблеми анатомічною рівною мірою нерозумна й невиправдана.

Крафт-Ебінг вважає, що бісексуальна схильність нагороджує індивіда як чоловічими і жіночими мозковими центрами, так і соматичними статевими органами. Ці центри розвиваються тільки в період настання статевої зрілості, більшою мірою під впливом незалежних від них за своєю будовою статевих залоз. Але до чоловічих і жіночих «центрів» можна застосувати те саме, що й до чоловічого і жіночого мозку, та, зокрема, навіть невідомо, чи варто нам припускати існування обмежених частин мозку («центрів») для статевих функцій, як, наприклад, для мовлення.

Дві версії все ж залишаються актуальними після всіх цих роздумів: перша – для пояснення інверсії необхідно брати до уваги бісексуальну схильність, але нам лише невідомо, у чому, окрім її анатомічної форми, полягає цей нахил, і друга – йдеться тут про порушення, які стосуються розвитку статевого потягу.[5]

Теорія психічного гермафродитизму передбачає, що сексуальний об’єкт інвертованих є протилежним до об’єкта нормального. Інвертований чоловік не може встояти перед чарівністю чоловічих тілесних і душевних принад, він відчуває себе жінкою і шукає чоловіка.

І хоча це вірно стосовно цілої низки інвертованих, однак далеко не загальна ознака інверсії. Не підлягає ніяким сумнівам, що більша частина інвертованих чоловіків зберігає психічний характер мужності, має відносно небагато вторинних ознак іншої статі і в своєму сексуальному об’єкті шукає, по суті, жіночі психічні риси. Якби було інакше, то залишилось би незрозумілим, для чого існує чоловіча проституція, яка пропонує себе інвертованим, – тепер, як і в давнину, – копіює у всіх зовнішніх формах одяг і манери жіноцтва; адже таке наслідування мало б ображати ідеал інвертованих. Для греків, у яких серед інвертованих зустрічаються наймужніші чоловіки, було очевидним, що не мужній характер хлопчика, а тілесне наближення його до жіночого типу, так само як і його жіночі душевні властивості – скромність, стриманість, потреба в сторонній допомозі й порадах – розпалювали в чоловіка кохання. Як тільки хлопчик дорослішав, він переставав бути сексуальним об’єктом для чоловіка і сам починав цікавитися хлопчиками. Відповідно, сексуальним об’єктом в цьому, як і в багатьох інших випадках, виявляється не належність до однієї статі, а поєднання різних статевих ознак, компроміс між душевним прагненням до чоловіка і жінки при збереженні умови мужності тіла (геніталій), так би мовити, відображення власної бісексуальної природи.[6]

Більш визначеними є відносини у жінок, де активно інвертовані особливо часто мають соматичні й душевні ознаки чоловіка і вимагають жіночності від своїх сексуальних об’єктів, хоч і тут, при ближчому знайомстві, може виявитися більша розмаїтість стосунків.

Важливий факт, про який не можна забувати, полягає в тому, що сексуальні прагнення (цілі) при інверсіях ні в якому разі не можна називати однорідними. У чоловіків статеве спілкування per anum[7] далеко не завжди співпадає з інверсією; мастурбація також часто являє собою єдину мету, і обмеження сексуальної мети – аж до самих тільки виявів почуттів – зустрічаються тут навіть частіше, ніж в гетеросексуальному коханні. І в жінок сексуальні цілі інвертованих різнорідні; особлива перевага, як видно, надається дотикам слизової оболонки рота.

Хоч ми поки не можемо дати задовільного пояснення утворенню інверсії, однак, аналізуючи наявний матеріал, помічаємо, що в результаті дослідження доходимо до думки, яка може стати для нас більш значущою, ніж вирішення поставленого вище завдання. Зазначимо, що ми уявляли собі зв’язок сексуального потягу із сексуальним об’єктом занадто тісним. Досвід із випадками, які вважаються ненормальними, доводить, що між сексуальним потягом і сексуальним об’єктом існує спайка, яку можливо, і це становить небезпеку, не помітити через одноманітність нормальних форм, в яких потяг неначе приносить із собою від народження й об’єкт. Це заставляє нас послабити в наших судженнях зв’язок між потягом і об’єктом. Виникнення статевого потягу спочатку, імовірно, не залежить від об’єкта і від його принад.

У той час як особи, сексуальний об’єкт яких не належить до відповідної норми (протилежної) статі, тобто інвертовані, сприймаються спостерігачем як група індивідів, що знаходиться в інших відносинах, можливо, навіть в повноцінних. Випадки, коли сексуальними об’єктами обираються незрілі в статевому плані особи (діти), видаються одиничними відхиленнями. Тільки зрідка сексуальними об’єктами стають виключно діти; частіше вони виконують цю роль, коли індивід став лінивим та імпотентом і не може певної миті під час імпульсивного (невідкладного) потягу оволодіти бажаним об’єктом. Усе ж той факт, що статевий потяг допускає стільки відхилень і таке приниження свого об’єкта, проливає світло на його природу; голод, набагато сильніше прив’язаний до свого об’єкта, допустив би таке лише у виняткових обставинах. Така ж заувага стосується і статевого акту з тваринами, який зовсім нерідко відбувається серед сільського населення, причому сексуальна привабливість долає межі виду.

З естетичних міркувань з’являється бажання приписати це душевнохворим, як і інші важкі випадки збоченого статевого потягу, але це неправильно. Досвід демонструє, що в останніх не спостерігається якихось особливих сексуальних відхилень у порівнянні зі здоровими людьми. Так, сексуальні зловживання дітьми з моторошною частотою зустрічаються серед вчителів і няньок просто тому, що для них створено для цього найбільш сприятливі умови. У душевнохворих зустрічаються відповідні відхилення тільки в посиленій формі, або, що має особливе значення, воно стало домінуючим і зайняло місце нормального сексуального задоволення.

Це співвіднесення сексуальних змін, вдало виставлене за шкалою «здоров’я – душевна хвороба», змушує замислитись. Мені здається, подібний факт вказує на те, що прагнення статевого життя відноситься до таких, які в межах норми гірше за все коряться вищим проявам духовної діяльності. Хто у будь-якому відношенні є психічно нестабільним в соціальному і психічному сенсі, той, що випливає з мого досвіду, завжди є таким самим в своєму сексуальному житті. Однак є багато ненормальних в сексуальному житті, але які за усіма іншими критеріями відповідають звичайній людині, що не відстає в інтелектуальному розвитку, проте їх слабким місцем є сексуальність. Як на загальному результаті роздумів, зупинимося на тому, що під впливом численних умов у величезної кількості індивідів рід і цінність сексуального об’єкта відступають на другий план. Істотним і постійним в статевому потягу є щось інше.[8]