Жоэль Диккер – Зникнення Стефані Мейлер (страница 85)
Того дня, поки ми з Дереком їздили до Массачусетса, Анна зустрілася з Мірандою Бірд, дружиною Майкла Бірда, у дівоцтві Мірандою Девіс, що служила приманкою в Джеремі Фолта і Костіко.
Міранда мала крамницю одягу на центральній вулиці Бріджгемптона, що звалася «Кейт енд Дані» і була розташована біля кав’ярні «Ґолден пір». Вона була в магазині сама, коли туди ввійшла Анна. Відразу впізнала її і всміхнулася, заінтригована візитом.
— Добридень, Анно, ви шукаєте Майкла?
Анна теж лагідно їй всміхнулася.
— Ні, я шукаю вас, Мірандо.
І показала їй ту вирізку, де йшлося про її зникнення. Мірандине обличчя аж перехнябилося.
— Не турбуйтеся, — спробувала заспокоїти її Анна. — Мені потрібно з вами тільки поговорити.
Та Міранда була бліда мов смерть.
— Ходімо надвір, — запропонувала вона. — Погуляємо трохи. Не хочу, щоб покупці бачили мене в такому стані.
Вона замкнула крамницю, й обидві жінки сіли в Аннине авто.
Вони недовго їхали у бік Іст-Гемптона, потім звернули на путівець, аж опинилися коло гаю, де з одного боку виднілися квітучі луки. Міранда вийшла з автівки, наче її почало нудити в дорозі, впала навколішки і заридала. Анна присіла коло неї й спробувала її заспокоїти. Аж за чверть години Міранда насилу змогла розмовляти.
— Ні чоловік, ні діти про це не знають. Не губіть мене, Анно. Благаю вас, не губіть моє життя.
Уявивши, що її таємниця стане відома родині, Міранда знову нестримно заридала.
— Не турбуйтеся, Мірандо, ніхто про це не дізнається. Але мені конче потрібно, щоб ви розповіли мені про Джеремі Фолта.
— Про Джеремі Фолта? О боже, я сподівалася, що вже ніколи не почую цього імені. Чому ви питаєте про нього?
— Бо, здається, він так чи так причетний до вбивства чотирьох людей 1994 року.
— Джеремі?
— Так. Знаю, це звучить дивно, тому що він загинув до цього вбивства, та ім’я його знову спливло.
— Що ви хочете знати? — запитала Міранда.
— Передовсім як ви потрапили в лапи до Джеремі Фолта?
Міранда сумно дивилася на Анну. Після довгого мовчання вона почала:
— Я народилася 3 січня 1975 року. Але жити почала 16 липня 1993 року. Того дня, коли дізналася, що загинув Джеремі Фолт. То був найхаризматичніший і водночас найжорстокіший чоловік, якого я знала в своєму житті. Рідкісний збоченець. Не просто холодний і брутальний негідник, ні, він був набагато гірший. То було справжнісіньке втілення зла. Я запізналася з ним 1992 року, як утекла від батьків. Тоді мені було сімнадцять, і я зла була на весь світ, із причин, які не можу зараз пояснити. Я воювала з батьками і якось увечері втекла з дому. Було літо, стояла гарна погода. Після кількох ночей просто неба випадкові знайомі вмовили мене поселитися з ними в покинутому будинку. Там комуною жили гіпі. Мені сподобалося те безтурботне життя. Крім того, мала з собою трохи грошенят, тож було за що харчуватися. Так тривало до того дня, коли вони зрозуміли, що в мене є гроші. Хотіли видерти їх у мене, почали мене лупцювати. Я втекла, і на автостраді мене мало не збив мотоцикліст. Він був без шолома, досить молодий, дуже гарний, вбраний у добре пошитий костюм, у дорогому взутті. Він побачив, яка я перелякана, і запитав, що зі мною. Потім прибігли ті троє, що за мною гналися, й він усіх їх віддухопелив. Я подумала, що зустріла свого янгола-охоронця. Він посадив мене ззаду на мотоцикл і повіз до себе додому, їхав помалу, бо, мовляв, я була без шолома, і це було небезпечно. То був надзвичайно обачний чоловік.
— Куди тебе відвезти? — запитав Міранду Джеремі.
— Мені нема куди йти, — відказала вона. — Можеш десь мене прихистити?
Джеремі відвіз Міранду до себе додому і влаштував її в кімнаті для друзів. Давненько вже вона не спала в справжньому ліжку. Наступного дня вони довго розмовляли.
— Мірандо, — урешті сказав їй Джеремі, — тобі лише сімнадцять. Я повинен відвезти тебе до батьків.
— Ох, благаю, дозволь мені лишитися на трохи. Я зроблюся така маленька, обіцяю.
Урешті Джеремі погодився лишити її. Дозволив перепочити два дні, що видалися дуже довгими. Вона супроводжувала його до клубу, який він тримав, але він не частував її алкоголем. Потім попросила, щоб він узяв її на роботу, і він улаштував її в клуб зустрічати відвідувачів. Міранда воліла б працювати в залі, прислуговувати, та Джеремі й слухати про це не хотів. «Мірандо, згідно з законом, ти не маєш права подавати алкоголь». Той чоловік її чарував. Якось увечері вона хотіла поцілувати його, та він зупинив те поривання.
— Тобі сімнадцять років, — сказав він. — У мене можуть бути неприємності через тебе.
Потім він чомусь почав прозивати її Мілля. Хтозна й чому, але їй подобалося, що він дав їй таке пестливе ім’я. Здавалося, ніби в них виникли особливі стосунки. Потім він попросив її дещо зробити. Вона повинна була носити пакети людям, яких не знала, ходити в ресторани, де їй давали грубі конверти, які вона відносила Джеремі. Аж якось вона збагнула, що робить Джеремі: вона носить йому наркотики, гроші й ще бозна-що. Вона пішла до нього і сказала:
— Я думала, ти добрий чоловік, Джеремі.
— А я і є добрий чоловік!
— Люди кажуть, що ти торгуєш наркотиками. Я відкрила один пакет.
— Ти не повинна була робити цього, Міллю.
— Я не Мілля!
Він сказав їй, що сьогодні вона більше цього не робитиме. Та вже наступного дня почав ганяти її мов собаку. «Міллю! Віднеси цей пакет такому-то!» Вона злякалася. Вирішила втекти. Взяла пакет, але не віднесла його за тією адресою. Викинула в смітник і сіла на поїзд. Їй кортіло повернутися до батьків, у Нью-Йорк. Хотілося родинного затишку. Гроші в неї ще були, й додому вона добралася на таксі. Коли таксі висадило її коло рідної домівки, відчула, як її охопило почуття величезного щастя. Була північ. Стояла чудова осіння пора. Вулиця була затишна, порожня й сонна. І тоді вона побачила його. Джеремі. Він сидів на східцях їхнього будинку. Вона хотіла було закричати, втекти, але помічник, Костіко, за знаком Джеремі змусив її замовкнути. Удвох вони затягнули її в авто й відвезли в Ріджс-клуб. Уперше її запровадили в приміщення, що звалося
— Ти не покинеш мене, Міллю, втямила? Ти моя власність!
Вона плакала, впала навколішки, перелякавшись і розгубившись. Урешті Джеремі сказав:
— Я покараю тебе, але калічити не буду.
Міранда спершу нічого не второпала. А Джеремі згріб її за коси і потягнув до миски з водою. Потім занурив її голову у воду і довго так тримав. Вона думала, що помре. Потім відпустив, вона лежала на долівці, трусилася й плакала, і Костіко жбурнув їй в лице фото її батьків.
— Якщо не будеш слухатися, — сказав він, — якщо впореш іще якусь дурницю, то я їх повбиваю.
Міранда на мить замовкла.
— Мені шкода, що я змусила вас знову все те пережити, — поклавши їй руку на плече, сказала Анна. — Що сталося потім?
— Розпочалося нове життя, на побігеньках у Джеремі. Він поселив мене в номері дешевого мотелю з недоброю славою, біля шістнадцятої автостради. У тому мотелі мешкали переважно повії.
— Оце твій новий дім, — сказав Міранді Джеремі, запровадивши її в номер. — Тут тобі буде ліпше, зможеш заходити і виходити, коли тобі захочеться.
Міранда сіла на ліжку.
— Джеремі, я хочу повернутися додому.
— Хіба тобі тут погано?
Розмовляв він лагідно. У тім і полягала його збоченість: один день він збиткувався з Міранди, другий водив її по крамницях і поводився чемно, як ото напочатку.
— Я хочу поїхати звідси, — повторила Міранда.
— Ти можеш піти собі, куди хочеш. Двері відчинені. Та я не хотів би, щоб сталося якесь лихо з твоїми батьками.
Сказавши те, він пішов. Міранда довго дивилася на двері. Досить було вийти за них і сісти на автобус, що їхав до Нью-Йорка. Та це було неможливо. Вона почувалася так, наче Джеремі тримає її у в’язниці. Він знову змусив її носити пакети. Потім посилив тиск на неї, наказавши ловити
— Мені потрібна нова директорка з людських ресурсів, — сказав він. — Остання перебрала наркотиків.
Міранда відчула, як серце її шалено закалатало. Що ще вигадав Джеремі? А він провадив:
— Треба ловити збоченців, які хочуть трахнути неповнолітню дівчину. А неповнолітня якраз ти. Не бійся, ніхто нічого тобі не зробить.
План був простий: Міранда очікує на паркувальному майданчику мотелю й веде клієнта в номер. Просить його роздягнутися, сама теж роздягається, але перед тим каже, що неповнолітня. Звісно, той відповість, що це нічого, навпаки, йому це подобається, й тоді Костіко вискочить зі схованки і подбає про решту. Так воно і сталося. Міранда погодилася на ту пропозицію ще й тому, що Джеремі пообіцяв її відпустити, коли вона зловить йому трьох
Виконавши ту частину угоди, вона пішла до Джеремі й почала вимагати, щоб він дав їй свободу. Та натомість її затягли до
— Ти вчинила злочин, Міллю, — сказав Джеремі, коли вона хапала ротом повітря. — Ти провокувала людей і потім їх шантажувала. Вони бачили тебе і навіть знають, як тебе звати. Нікуди, Міллю, ти не підеш, будеш у мене.