Жоэль Диккер – Зникнення Стефані Мейлер (страница 115)

— Мені дуже шкода, Майкле. На жаль, тут нічого не вдієш. Кріпіться. У вас дітки.

Я вийшов надвір, щоб сісти разом із Дереком в авто. За нами вибіг Майкл.

— Відпустіть її! — крикнув він. — Відпустіть мою дружину, я в усьому зізнаюся.

— У чому ви зізнаєтеся? — запитав я.

— Я скажу вам, якщо пообіцяєте дати спокій моїй дружині.

— Домовилися, — сказав я.

Дерек зняв наручники з Мірандиних рук.

— Мені потрібна письмова угода з прокурором, — уточнив Бірд. — Запорука, що Міранді ніщо не загрожує.

— Гаразд, я це влаштую, — запевнив я його.

За годину Майкл Бірд прочитав у кімнаті для допитів крайової поліції штату лист із підписом прокурора, який звільняв його дружину від будь-якого переслідування за навмисне перешкоджання розслідуванню шляхом введення його в оману. Він підписав його і майже полегшено заявив:

— Я убив Меґан Падалін. І родину Ґордонів. І Стефані. І Костіко. І Коді. Усіх їх убив.

Запало тривале мовчання. Минуло двадцять років, та ми все ж таки домоглися зізнання. Я спробував заохотити Майкла, щоб він розповів більше.

— Чому ви зробили це? — запитав я.

Він звів плечима.

— Я зізнався, хіба вам не все одно?

— Ми повинні зрозуміти все. Ви не належите до психотипу вбивці, Майкле. Ви хороший батько родини. Як сталося, що такий чоловік, як ви, убив семеро людей?

Він подумав.

— Навіть не знаю, з чого почати, — пробурмотів він.

— Розпочніть від самого початку, — порадив я.

Він поринув у спогади і сказав:

— Усе почалося ввечері наприкінці 1993-го.

Початок грудня 1993 року

Того вечора Майкл Бірд уперше подався в Ріджс-клубу. Не любив він таких закладів, та один із його друзів знай наполягав, щоб він пішов туди з ним. «Там є співачка з унікальним голосом», — запевнив він його. Та коли вони туди прийшли, не співачка привабила Майкла, а дівчина, що зустрічала гостей біля входу. То була Міранда. Він був приголомшений.

Вона зачарувала його. Майкл почав учащати у Ріджс-клуб, щоб побачити дівчину. Він закохався.

Міранда спершу не відповідала на його залицяння. Вона наче показувала, що з нею не можна мати ніяких стосунків. Бірд подумав, що вона його зваблює. Він і не здогадувався, що йому загрожує.

Урешті це помітив Костіко, який змусив Міранду заманити його у пастку в готелі. Дівчина почала відмовлятися. Та її кілька разів занурили головою у воду і вона врешті погодилася. Одного січневого вечора вона призначила Майклові побачення в мотелі. Вони зустрілися там наступного дня пополудні. Роздягнулись обоє, і Міранда вже в ліжку сказала йому: «Я неповнолітня, навчаюся в ліцеї, тебе це збуджує?». Майкл обурився. «Ти ж сказала, що тобі дев’ятнадцять років. Ти що, з глузду з’їхала, так збрехати мені? Я не можу перебувати в цій кімнаті з тобою». Він підвівся й хотів було вбратися, аж помітив здорованя, що стояв за шторою. То був Костіко. Почалася бійка, Майкл голий вибіг із кімнати, але встиг прихопити ключі від автомобіля. Костіко побіг за ним на паркувальний майданчик, та Майкл устиг відімкнути автомобіль і дістати газовий балончик. Він засліпив Костіко і втік. Але Костіко легко знайшов його і дав добрячої прочуханки, а потім силоміць завіз посеред ночі у Ріджс-клуб, що був натоді вже замкнений. Майкл опинився у кабінети Там був Джеремі. Міранда теж там була. Джеремі пояснив Майклові, що він повинен відтепер працювати на нього. Що тепер він його прислужник. Він сказав: «Поки ти робитимеш те, що тобі скажуть, твоя подруга не потерпатиме». Після тих слів Костіко згріб Міранду за коси і занурив її голову на кілька секунд у воду, а потім повторював це, аж поки Майкл погодився працювати на Джеремі.

— І ви стали одним із прислужників Джеремі Фолта? — запитав я.

— Так, Джессе, — відказав Майкл. — Навіть його улюбленим прислужником. Я ні в чому не міг йому відмовити. Коли я ухилявся, він карав за те Міранду.

— І ви не намагалися заявити в поліцію?

— Це було занадто ризиковано. Джеремі мав фото моєї родини. Якось я прийшов до батьків, а Джеремі сидів у них у вітальні й пив чай. Та й за Міранду я боявся. Я просто шаленів від неї. І вона від мене теж. Уночі я прийшов до неї у кімнату в мотелі. Умовляв утекти зі мною, та вона боялася. Казала, Джеремі знайде нас. «Якщо Джеремі дізнається, що ми розмовляли про це, він уб’є нас обох. І ми зникнемо, ніхто не зайде наших тіл». Я пообіцяв витягти її з тієї халепи. Та ситуація ускладнилася. Джеремі узявся до кафе «Афіна».

— Він шантажував Теда Тенненбаума.

— Так і було. І кому ж доручив він щотижня брати з нього гроші? Мені. Я трохи знав Теда. В Орфеї всі знають одне одного. Коли я прийшов і сказав, що мене прислав Джеремі, він дістав пістолет і притулив цівку мені до чола. Я думав, що він мене зараз і вб’є. Все йому пояснив. Сказав, що від моєї співпраці залежить життя дівчини, яку я кохаю. То була єдина помилка, яку вчинив Джеремі Фолт. Він такий був ретельний, такий уважний до подробиць, а не зміг передбачити, що ми з Тедом можемо проти нього об’єднатися.

— Ви вирішили вбити його, — сказав Дерек.

— Так, але це було непросто. Ми не знали, як узятися до цього. Тед був добрячий забіяка, але не вбивця. Крім того, треба було, щоб Джеремі залишився сам. Ми не могли вбити його у присутності Костіко чи когось іншого. Тоді ми вирішили вивчити його звички: чи гуляв він на самоті? Чи полюбляв ходити пішки лісом? Треба було вилучити слушну нагоду, щоб його закатрупити і заховати тіло. Та ми виявили, що його неможливо запопасти. Він був набагато могутніший, ніж ми з Тедом собі гадали. Його прислужники шпигували один за одним, він мав зв’язки в поліції, в нього була ціла мережа інформаторів. Він усе знав.

Майкл уже два дні сидів у засаді коло будинку Джеремі, заховавшись у своєму автомобілі, аж раптом дверцята відчинилися й, перш ніж він устиг отямитися, його вгатили кулаком в лице. То був Костіко. Він витяг його з автомобіля й попровадив у клуб.

Джеремі чекав на нього в кабінети там була і Міранда. Джеремі був розлючений. «Ти шпигуєш за мною, — сказав він Майклові. — Хочеш піти у поліцію, так?» Майкл присягався, що ні, але Джеремі й слухати не хотів. Він звелів Костіко відлупцювати його. Побивши його, вони взялися до Міранди.

Вони довго її катували. Так її побили, що дівчина кілька тижнів на люди не могла вийти.

Після того випадку Майкл із Тедом Тенненбаумом, остерігаючись, що їх побачать разом, зустрічалися й далі, але далеко від Орфеї, в недоступній місцині, щоб їх не побачили. Тед сказав Майклові:

— Ми не вб’ємо Джеремі. Треба знайти когось, хто нічого про нього не знає й переконати, щоб він його вбив.

— А хто погодиться на таке?

— Той, кому потрібна така сама послуга. Ми вб’ємо когось і для нього. Когось незнайомого. Поліція ніколи не докопається до нас.

— Треба буде вбити когось такого, хто нам не зробив нічого поганого?

— Повір, — сказав Тед Тенненбаум, — мені теж це не подобається, але виходу нема.

Подумавши, Майкл розважив, що це буде єдина нагода, щоб порятувати Міранду. Він ладен був на все задля неї.

Проблема полягала в тому, щоб знайти партнера, який був би не пов’язаний із ними. А як це зробити? Не могли ж вони дати оголошення.

Минуло півтора місяця. Коли вони вже втратили надію знайти когось, у середині червня Тед сказав:

— Здається, я знайшов такого чоловіка.

— Хто він?

— Тобі ліпше цього не знати.

— То ви не знали, хто був тим партнером, якого знайшов Тенненбаум? — запитав Дерек.

— Авжеж, не знав, — відказав Майкл. — Тед Тенненбаум був посередником, тільки він знав, хто були виконавці. Отак ми заплутали обидва сліди. Поліція не могла вийти на нас, бо ми не знали один одного. Крім Тенненбаума, але він не розколовся б. Щоб бути певним, що ми не матимемо ніяких контактів, Тенненбаум домовився з партнером про спосіб обміну іменами жертв. Він сказав йому приблизно так: «Не треба нам розмовляти, не треба зустрічатися. Першого липня підіть до книгарні. Там є відділ, куди ніхто не заглядає, з книжками місцевих авторів. Оберіть одну й напишіть усередині ім’я особи, яку ви замовили. Але не відкритим текстом. Підкресліть слова, де перша літера відповідає літері імені й прізвища тієї особи. Це буде сигналом».

— І ви вписали ім’я Джеремі Фолта, — сказала Анна.

— Так, у п’єсі Кірка Гарві. Наш партнер обрав книжку про театральний фестиваль. Він позначив там Меґан Падалін. Отож ми мали вбити її, оту гарненьку продавчиню з книгарні. Ми почали стежити за нею. Вона щодня бігала в парку Пенфілд-Крісчент. Ми вирішили наїхати на неї автомобілем. Залишалося тільки визначити, коли це вчинити. Вочевидь нашому партнерові спало на думку те саме: шістнадцятого червня Джеремі Фолт загинув у автокатастрофі. Але при цьому сталося непередбачене: він довго конав, і його могли врятувати. Цього не можна було допустити. Ми з Тедом були вдатні стрільці. Мене батько навчив стріляти з карабіна ще змалку. Казав, що я справжній талант. Ми вирішили вбити Меґан з вогнепальної зброї. Так було надійніше.

20 липня 1994 року

Тед знайшов Майкла на паркувальному майданчику, де не було більше нікого.

— Треба зробити це, старий. Треба вбити цю дівчину.

— А не можна якось відмовитися від цього? — скривився Майкл. Аж тепер він усвідомив, що від нього хочуть.

— Та і мені хотілося б відмовитися, але треба виконувати умови угоди. Якщо партнер подумає, що ми його пошили в дурні, то може відплатити нам. Я чув, що казала Меґан у книгарні. Вона не піде на відкриття фестивалю. Вийде побігати, як ото робить щовечора, і на вулиці о тій порі нікого не буде. Цієї нагоди не можна проґавити.