Жан-Кристоф Гранже – Ліс духів (страница 6)

— А далі?

— А далі дітлахи пішли до своєї кімнати, а Наталі зайшла до квартири, зиркаючи в усі кутки. Пояснила мені якісь штуки стосовно дитячого одягу, а тоді щось про гроші на їжу. Як завжди. Я вже був розслабився. Аж поки не помітив сонячних окулярів Одрі на книжковій шафі в прихожій.

— Вона їх побачила?

— Ні. Я скористався моментом, коли вона дивилася на годинник, і засунув їх до кишені.

— То якщо вона нічого не помітила, у чому сіль?

— Я провів її до дверей. Уже збирався зачинити двері, як вона питає: «Ти не бачив моїх сонячних окулярів? Я їх десь тут поклала».

Жанна всміхнулася.

— Ну в тебе і пригоди. І як ти викрутився?

— П’ять добрих хвилин ми шукали окуляри, які лежали в мене в кишені. Тоді я нишком витягнув їх і вдав, що знайшов на етажерці.

Принесли закуски. Салат із латуку для Жанни. Суші з червоним тунцем для Тена. На кілька секунд вони замовкли, пробуючи їжу й клацаючи виделками. Гамір бізнесменів довкола них був такий же, як і їхні костюми, — нейтральний, прилизаний, безликий.

— Над чим зараз працюєш? — запитав Тен.

— Нічого особливого. А ти?

— А в мене жесть.

— Якого роду?

— Вбивство. Тіло знайшли три дні тому. Кров і кишки. На парковці в Ґарші. Жертву розчленували. Є ознаки канібалізму. Усі стіни в кривавих розводах. Ніхто нічого не розуміє.

Жанна поклала виделку. Склала руки в замок, сперши лікті на стіл.

— Розповідай.

— Мені подзвонив прокурор. Я був на місці. Попросив негайно приїхати. Мені тут же передали справу.

— Хіба так можна?

— Стаття 74 Карного кодексу. «Розслідування причин смерті». Із такою різаниною прокуратура хотіла одразу залучити суддю, щоб скоординувати зусилля.

Жанну все більше цікавила ця справа.

— Опиши мені обставини.

— Труп знайшли на найнижчому ярусі підземної парковки. Медсестра.

— Скільки років?

— Двадцять два.

— Медсестра де?

— У центрі для психічно хворих. Це парковка закладу.

— Опитування очевидців?

— Жодних свідків. Ні перехожих, ні працівників.

— Камери спостереження?

— Жодної камери. Принаймні на тому поверсі.

— Оточення дівчини?

— Хрін там.

— Ти казав про центр для психічно хворих. Може, вона стала жертвою одного з пацієнтів?

— Це заклад для дітей.

— Інші зачіпки?

— По нулях. Слідча група перевіряє її комп’ютер. Дивляться, чи не сиділа вона на сайтах знайомств. Але все це ні до чого нас не приведе. Я думаю, це серійний убивця. Вочевидь, її обрав якийсь маніяк. Заскочив зненацька.

— У неї були якісь особливі риси зовнішності?

Тен завагався.

— Досить симпатична. Повненька. Може, це просто певний тип. Який приваблює вбивцю. Як зазвичай буває в таких випадках, дізнаємося більше, коли з’явиться ще одна жертва.

— Розкажи ще якісь подробиці.

Жанна аж забула про свій салат. Про гамір у ресторані. Про холодок від кондиціонера.

— Поки що це все. Я чекаю на результати розтину і криміналістичної експертизи. Але без особливих надій. Місце злочину — щось середнє між страшним дикунством і дбайливо підготовленою сценою. Я впевнений, що наш клієнт перестрахувався. Що дивно, то це відбитки ніг.

— У черевиках?

— Ні. Босих. Фліки[6] думають, що він роздягнувся. Щоби провести ритуал.

— Чому «ритуал»?

— На стінах є якісь знаки. Типу доісторичні. Та й ця тема з канібалізмом...

— Ти впевнений щодо цього?

— Кінцівки вирвали й обгризли до кісток. Підлогою розкидані залишки нутрощів. По всьому тілу сліди людських зубів. Просто гаплик: я навіть не впевнений, що в нашому законодавстві є такий злочин, як людоїдство.

Жанна дивилася вглиб зали, але нічого не бачила. Опис місця злочину збурив у ній спогади. Фрагменти її особистості, які вона похоронила, дбайливо заховала за презентабельним образом судді.

— А що за знаки на стінах?

— Дивні фігури, примітивні силуети. Убивця змішав кров із вохрою.

— Із вохрою?

— Ага. Мабуть, приніс фарбу із собою. Це справжній псих. Якщо хочеш, покажу тобі фото.

— Ви покажете ці малюнки антропологам?

— Так, цим уже займаються фліки.

— Хто керує розслідуванням?

— Немає жодного сенсу їм телефонувати, я...

— Ім’я.

— Патрік Райшенбах.

Жанна знала його. Один із найбільших профі в кримінальній поліції. Жорсткий. Енергійний. Небагатослівний. А ще бонвіван. Жінка пригадала одну деталь: у слідчого, вічно погано виголеного, волосся було постійно прилизане гелем. Їй це здавалося гидотним.

— Чому в ЗМІ ніхто про це не казав?

— Бо ми зробили свою роботу.

— Таємниця слідства, — всміхнулася Жанна. — Важлива цінність...

— А то. У такій справі потрібен спокій. Маємо працювати в тиші. Розглянути кожну деталь. Я навіть залучив кримінального психолога.