Юрий Ячейкин – Блакитна лінія (страница 9)
— Хто він?
— Член «грузинського національного комітету». Прізвище — Целебадзе. Його особиста справа зі мною.
— Облишмо справу. Врахуйте, всі оті «національні комітети» тісно пов’язують свою роботу з діяльністю у концтаборах для військовополонених, де виявляють і вербують нам придатні для агентурної роботи кадри, переважно з карним або злочинним минулим. Тому підтримуйте з «національними діячами» найтісніші і безперервні контакти.
— Слухаюсь!
— Із мовленого раніше випливає те завдання, яке ми ставимо перед очоленим вами підрозділом «Цепеліна». Ваша служба мусить максимально забезпечувати успіхи в наступальних операціях вермахту на Кавказі. Яким чином? У відповідний момент ваші агенти повинні будуть висадити в повітря не дуже численні, а тому такі цінні для ворога мости, всі до єдиного, щоб зірвати постачання російських військ під час бойових дій. Далі: руйнувати всі комунікації, вивести з ладу всі лінії зв’язку, знищувати склади боєприпасів та продовольства. Необхідно буде запровадити нещадний терор серед мирного населення і втікачів, щоб посіяти паніку. До того часу ваші агенти мусять обмежуватися лише ретельним збиранням військової та промислово-економічної інформації Підкреслюю: діяти слід обачно й розумно. З огляду на події, що розгорнуться влітку, передчасні провали нам дуже небажані. На порядку денному — тотальна війна в тилу ворога в органічному поєднанні з наступальними операціями на фронті. За виконання ви, пане штандартенфюрер, несете особисту відповідальність. Бажаю вам успіху! Ці папки, — Кальтенбруннер вказав на стіл, — ваші. Тут люди, яких ви готуватимете насамперед. Перевірені.
Хейніш виструнчився:
— Я виправдаю вашу високу довіру, пане обергрупенфюрер. Велич задумів фюрера надихає!
Розділ п’ятий
ДВА ТРИКУТНИКИ — РОМБ
Фрейлейн Крістіна Бергер могла бути задоволена — «дах» у самісінькому «лігві» їй було забезпечено надійний і зручний. Бездоганний з усіх боків. Навіть зважаючи на її вагітність, яка вже відчутно давалася взнаки. Влаштовувало її також, що Хейніш надав їй відпустку, бо службовий режим почав було виснажувати. Насторожувало, правда, що штандартенфюрер занепокоївся станом її здоров’я навіть без натяку з її боку, а не було на Хейніша несхоже — не така вдача у шефа, щоб рахуватися з турботами і клопотами підлеглих. А надто турбувало, що не визначив строк повернення на службу, мовив тільки:
— Бажаю, щоб ви народили і виховали фюрерові солдата. Якщо виникне потреба, я вас викличу. Проте й зараз можу запевнити: це станеться не скоро. Отже, вам, як молодій матері, піклуванням СД забезпечені ідеальні умови.
Довелося дякувати й славословити «істинно арійську людяність СД».
Але що за цим криється? Відповіді фрейлейн Крістіна Бергер не знаходила. Добре, що становище Ніки міцне. Зараз без нього вона була б як без рук.
По суті, безлюдна, ізольована садиба Шеєрів, відгороджена од чужого ока високою — в два метри з лишком — стіною грубої, фортечної кладки з дикого декоративного каменю, надійно ховала від усяких випадкових і небажаних знайомств. Верх був щедро всіяний осколками битих пляшок.
За цією фортечною спорудою здіймався триповерховий будинок Шеєрів, за тутешніми мірками — двоповерховий.
Нижню частину будинку займали чималий хол-вітальня і дуже простора, викладена білосніжними кахлями кухня, що в повсякденні відігравала також роль їдальні. Поверхом вище містилося безпосередньо житло господарів, де кожен мав свою кімнату. Найбільшу з них було віддано під кабінет, заставлений аж до стелі височезними, по-готичному вузькими книжковими шафами з похмурого темно-брунатного дерева. За склом на цьому понурому фоні виблискували золотом берлінські й лейпцігські видання антиків, середньовічних хронік, новітні багатотомні дослідження фальсифікованого родоводу «священної імперії німецької нації» — свідчення фахових захоплень Шеєра-молодшого.
Останній поверх був занедбаний — ним ось уже два роки ніхто не користувався. Колись тут мешкала нечисленна прислуга — покоївка й садівник, утримання яких з початку війни зробилося обтяжливим для родинного бюджету. Там же містилися дві кімнати для гостей, яким з тих чи інших причин траплялося залишатися на ніч. Та з часу загибелі Шеєра-батька в цьому будинку вже ніхто не гостював: німці не люблять даремно витрачатися й до будь-яких гостювань ставляться лише як до специфічного способу залагодження найрозмаїтіших справ — від службових до особистих.
Відвідини для них — це передусім витрати, оскільки тут панує правило матеріально відшкодовувати хазяям усе, що з’їдено і випито. Порядок є порядок! Навіть найближчий друг, якщо ви почастуєте його цигаркою, без зайвих нагадувань почне длубатися в гамані, виловлювати пфеніг — вартість однієї цигарки. Звісно, якщо ви не скажете йому, що ваша цигарка — подарунок. А за дарунок готівкою не розраховуються — відплачують послугою в межах вартості подарованого. Либонь, Хейнішеві дорого коштувало його нове звання штандартенфюрера…
Крістіні ця побутова копійчана дріб’язковість, жадібна меркантильність в усіх сферах життя «тисячолітнього рейху» була огидною. Та що поробиш? З вовками жити — по-вовчому вити. Тут навіть жінка з панелі не вважається повією, а нормальним «трудовим елементом» у сфері приватного обслуговування населення, отже, й не пов’язується з уявленнями про аморальність. Поведінка жінки вважається аморальною, такою, що заслуговує всілякої зневаги та ганьби, коли вона «занепадає» в любощах без грошових розрахунків і тим самим непристойно й марнотратно збезцінює джерело надійного прибутку, бо оте джерело користується масовим, стабільним попитом серед хвацьких, хоробрих, забезпечених твердою державною «пайкою на любов» вояків фюрера, який «дбає за всіх нас». Нацистська мораль, чітко розцінена в буханцях хліба, кавалках ковбаси, пляшках шнапсу, рейхсмарках і пфенігах…
І до всього цього ганебно ницого, духовно зубожілого, грубо тваринного фрейлейн Крістіні Бергер слід звикати…
І засвоювати ці «етичні норми», щоб не виділятися власною поведінкою.
її досі рятувало від зазіхань фашистських жеребчиків лише те, що вона мала біля себе постійного «опікуна». Раніше це був «Шеєр»…
І ось тепер тут, у Берліні, при фрейлейн Бергер такі поважні функції виконував в очах сусідів дуже показний гауптштурмфюрер СД Віллі Майєр.
Не менш одного разу на тиждень він приїздив на службовій машині зі знаком «СД» на вітровому склі з тугенькими пакунками — білі паляниці, масло, ковбаси, борошно, консерви з тушкованим м’ясом і разками тоненьких, мов дівочі пальчики, рожевих сосисок.
На трафаретні жіночі зойки типу: «Віллі, ну навіщо ви завдаєте собі зайвого клопоту?» — він бадьоро відповідав, щоб назавжди покласти край цим нещирим з боку не вельми забезпечених жінок відмовам «для порядку»:
— Любі дами, я не маю сумніву: фрейлейн Крістіна неодмінно народить сина. І я піклуюся зовсім не про вас, а про здоров’я пана Шеєра-спадкоємця. Із камрадської, чоловічої солідарності!
На самоті фрау Шеєр заохочувала Крістіну:
— Це дуже похвально, моя мила, що ви прихильні й лагідні до пана добродія Майєра. Він чудовий і приязний чоловік, вихований і делікатний. Життя є життя! Хто зна, чи повернеться Адольф…
Від цих слів Крістіну, попри її симпатію до Патриції Шеєр, перевертало. Певно, фрау сама не відчувала межі між німецьким практицизмом і тим, що у справді порядних людей зветься цинізмом. Але що з неї візьмеш, якщо вона, як і всі тут, з пелюшок уражена мораллю, що вимірюється в матеріальних реаліях? Адже іншої моралі вона ніколи не знала.
На цю «харчову» тему побалакав з Крістіною і Майєр. І теж віч-на-віч. Пояснив:
— Мила Крістіно, я мушу мати вагомий привід для систематичних відвідин вашої приватної фортеці. З метою конспірації.
— Облиште вигадки, Віллі, ви просто добра людина.
— Ні, не зовсім просто, фрейлейн. У нас як ведеться? Людина, з якою не мають спільних справ — службових або ділових, для інших ніби припиняє своє існування. А ви — у тривалій відпустці, з якої на нашу службу переважно не повертаються.
— То, може, нам обмежити зустрічі? — стурбувалася Крістіна.
Вона злякалася за долю дорученої їй справи. Поки що Віллі лишався єдиним джерелом для збирання розвідувальної інформації.
На її запитання Майєр відповів лише поблажливим усміхом, мовляв, усе буде гаразд.
— Не слід легковажити, Віллі, — з докором мовила Крістіна. — В нашій з вами справі нема дрібниць.
— Так, — раптом погодився Майєр, — і ось одна з них. Хейніш наказав мені не спускати з вас ока, використовуючи для цього товариські стосунки, що склалися між нами. Він цілком схвалює й підтримує мої «харчові акції» як конспіративні заходи. Тому я не блазнював, коли сказав вам, що навідуюсь до вас із пакунками з метою конспірації: приховую свої дії від вас, аби ви, фрейлейн, не запідозрили про встановлений за вами нагляд. Оскільки цю місію покладено на мене, вам нічого не загрожує. Потрібне мінімальне: терпляче поставитись до моїх візитів. Домовились?
Почав серйозно, закінчив напівжартома. Однак те, про що він її проінформував, уже насторожувало.
— Якась підозра?
— Жодної.
— Тоді чому ж?..
— Хіба не ясно? Ви причетні до багатьох справ СД, кожна з яких становить службову таємницю. Подекуди — вагому. А пам’ять людини не здаси до спецархіву і не замкнеш до службового сейфа. Пам’ять людини завжди з її власником, де б той не перебував. А ще людина має надто рухливий орган — язик.