Юрий Винничук – Вілла Деккера (страница 57)

— А що з моїм помешканням? Там, мабуть, уже когось заселили?

Він глянув на мене спідлоба.

— Звісно заселили. Буквально днями. Совєтські госслужащі повинні десь жити. Правда, їх попередили, щоб не чіпали ваших речей. Але гарантії нема. Зате є гарна новина: там у сусідстві сьогодні звільняється жилплоща… Так що вони з вашої квартири переселяться туди.

Назви вулиць, проспектів і площ довоєнного Львова

Баторія — вул. князя Романа.

Вали (Гетьманські Вали) — проспект Свободи.

Длуґоша — вул. Кирила і Мефодія.

Жулкєвського — вул. Хмельницького.

Зиблікевича — вул. Івана Франка.

Зиморовича — вул. Джохара Дудаєва.

Кісельки — вул. Опришківська.

Легіонів — проспект Свободи.

Коритна — вул. Липинського.

Корсо — прогулянкова зона вздовж проспектів Т. Шевченка та Свободи.

Костюшка парк — парк ім. Івана Франка.

Кохановського — вул. Левицького.

Кракідали — торгова площа за Оперним театром.

Крута — вул. Вороного.

Набєляка — вул. Котляревського.

Пєрацького — вул. Залізнична.

Полтвяна — проспект В’ячеслава Чорновола.

Рейтана — вул. Курбаса.

Романовича — вул. Саксаганського.

Огородницька — вул. Городнича (тут «город» у значенні «сад»).

Святого Марка — вул. Кобилянської.

Смольки площа — площа Григоренка.

Сольська площа — площа Зернова.

Театинська — вул. Кривоноса.

Третього Мая — вул. Січових Стрільців.

Хорунщина — вул. Чайковського.

Чарнецького — вул. Винниченка.

Ягеллонська — вул. Гнатюка.

Про автора

Юрій Винничук (1952) — відомий український письменник, журналіст, перекладач і редактор. Свій творчий шлях він розпочав ще в 1970-х роках як автор непересічних поетичних творів, а згодом і літературних містифікацій, серед яких читачам особливо запам’яталося «Житіє гаремноє» — вигадані щоденники Роксолани. На початку 1990-х років письменник був режисером естрадного театру «Не журись» та засновником «Кабарету Юрця і Стефця».

Але справжній успіх принесло Юрію Винничуку звернення до великої прози. Його романи «Діви ночі» (1991), «Танґо смерті» (2012), «Аптекар» (2015), «Цензор снів» (2016), «Лютеція» (2017) та «Нічний репортер» (2019), захопливі та драматичні, позначені неабиякою майстерністю і глибоким знанням матеріалу, мають величезну популярність і любов читачів. На рахунку письменника також ціла низка творів для дітей і краєзнавчі видання «Легенди Львова» (1999), «Кнайпи Львова» (2000), «Таємниці львівської кави» (2001) і «Таємниці львівської горілки» (2006). Лише побіжний перелік створеного письменником у різноманітних жанрах за останні десятиріччя мав би займати кілька сторінок.

Твори Юрія Винничука перекладено англійською, німецькою, французькою, хорватською, польською, болгарською, сербською, білоруською, японською, китайською мовами і навіть мовою есперанто, чимало з них відзначені престижними літературними нагородами.

Із особливим задоволенням вітаємо пана Юрія з блискучим дебютом із новим романом у видавництві «Фабула»!

...Раніше він ще не мав такого нестримного тваринного потягу душити. Були випадки, що робив це жартома, переконуючись, що насолода тоді була неймовірна. Але ніколи не завершував справи. При перших звуках хрипоти забирав руки, терпляче витримував обурену лайку і ляпаси, звісно, доплачував, вибачався... А згодом уже не міг без цього жити.

Дівчина, яку побачив з нічним репортером, захопила насамперед тому, що була з цим шибайголовою, який лізе в усі темні діри, нехтуючи небезпекою. Щось їх обох єднало. Зокрема маніякальна нестриманість і цілеспрямована відданість своєму захопленню. «Невже він і цього разу нічого про мене не напише? Ні, мусить написати. Він знає про мене найбільше від усіх інших репортерів. Він крутиться з комісаром. Певно, відвідує і трупарню і слухає висновки після розтину. Це буде моє чергове послання для нього».