Юрий Дольд-Михайлик – Над Шпрее клубочаться хмари (страница 54)

— Бідолаха ледве язиком ворочав. Мова його складалася з самих вигуків… розрізнених слів. Як це буває з людиною, яка добре впилася.

— Нікчема! По-дурному завалитися, втягти нас в таку авантюру і після цього… — Гелен узяв пляшку мінеральної води, наповнив келих, надпив його і, скривившись, відставив убік.

— Дозвольте звернутись? — нерішуче запитав Григорій.

— Говоріть!

— У мене виникла одна думка. Ви щойно сказали, що росіяни вимагають видачі Больмана як воєнного злочинця. Чи не міг хтось з персоналу лікарні, звідки ми його викрали, впізнати в ньому людину, причетну, скажімо, до якоїсь акції у концтаборі чи деінде? Може, саме звідси росіяни черпали свою інформацію?

— Можливо й таке. Втім, не вам сушити над цим голову. І я наказав викликати вас сюди з іншого приводу. Ваш послужний список, чудова характеристика, яку дав вам Нунке, навели мене на думку… — Гелен витримав паузу. Серце Григорія закалатало. — … На думку про те, що ваші знання, підготовка, особисті якості використовують неправильно — в інтересах справи вам слід було б доручити ширший обсяг роботи, особливо зваживши на ваше чудове знання російської мови і обізнаність з вдачею і звичаями росіян.

— Ви дуже ласкаві до мене, екселенц! Хочу вас запевнити: на яку б ділянку мене не поставили, малу чи велику, всюди я працюватиму з повною віддачею.

— Треба сподіватись. Я маю вас на меті для здійснення одного плану, але не хочу квапитись, дещо слід перевірити і ще раз уточнити. Приблизно за тиждень вас повідомить про це Нунке. Він керуватиме нашим представництвом у Берліні й триматиме зі мною безпосередній зв’язок.

— Отже, я можу використати цей тиждень для ліквідації свого берлінського бюро?

— Ні в якому разі! Бюро розшуків — то ваше офіційне обличчя. До того ж — найліпша форма нашого зв’язку з широкими колами населення всіх без винятку зон. У справах розшуків вам доведеться мандрувати в усіх напрямках і по усіх секторах. А для нас, для роботи, яку ми збираємось вам доручити, це має першочергове значення.

Фред Шульц вислуховував розмірковування керівника розвідки з стриманою гідністю, серце ж Григорія Гончаренка лунко калатало, ніби розтулилась рука, що досі його стискувала.

— Пробачте, екселенц, перспективи, які ви переді мною відкрили, так мене схвилювали, що я на хвилину забув про небезпеку, що постійно висить над моєю головою… — Григорій затнувся, кожна риса його обличчя виказувала вагання й сум’яття, руки нервово стиснулись.

Гелен насторожено подався вперед.

— Говоріть! — кинув він владно, гіпнотизуючи поглядом свого візаві.

Григорій більш-менш докладно розповів про історію свого знайомства з Хейєндопфом і про зустріч з ним в Італії, потім глибоко перевів подих, як це робить людина, стрімголов кидаючись у крижану воду.

— Далі!

— Він запропонував мені паралельно працювати на американську розвідку.

— І що ви йому відповіли?

— Обіцяв подумати й під час зустрічі в Німеччині дати відповідь.

— Чому ви не доповіли про це Нунке?

— Нунке на той час у Римі ще не було, а коли він приїхав, історія з загибеллю Вайса забила нам обом памороки. Так я прогаяв час, вирішив — скажу після першої ж зустрічі з Хейєндопфом у Німеччині. На щастя, він досі не озвався.

— Ви мали на увазі цю загрозу? Нову зустріч з ним?

— Її наслідки. Моя відмова, немає сумніву, примусить їх вдатися до шантажування. ЦРУ, треба гадати, відоме моє справжнє прізвище, і на світ з’явиться ухвала військового трибуналу американських окупаційних військ присудити барона Генріха фон Гольдрінга до страти. Присуд ще не втратив чинності.

— Я міг би владнати цю справу, але вважаю краще прийняти пропозицію Хейєндопфа.

— Екселенц!

— Цього вимагають інтереси Німеччини, гауптман! Офіційно ми працюємо в щільній співдружності з американською розвідкою, насправді ж… — Обличчя Гелена спохмурніло, губи стиснулись, злилися в одну тонку рисочку, повіки примружились, — … насправді ж вони й досі вважають нас філією ЦРУ, його виконавчим органом. Рано чи пізно це становище зміниться, не може не змінитися. І чим скоріше це станеться, тим краще. В наших силах, наш прямий обов’язок якомога прискорити процес відокремлення. Ось чому нам так важливо мати серед них своїх людей. Ви будете одним з них. Постачаючи їх інформацією, яку ми для вас добиратимемо, — о, цілком вірогідну! — ви натомість інформуватимете нас про їхню німецьку агентуру, той чи той захід. У процесі роботи ви будете одержувати відповідні завдання. Випадок сам біжить нам у руки, не можна цим нехтувати!

«Може, це перевірка, пастка?» — Григорій сидів непорушно, весь його вигляд промовляв про те, наскільки він приголомшений такою пропозицією.

— Боюся, екселенц… боюся не впоратись… Я німецький офіцер і виступати в ролі запроданця… Не знаю… не знаю, чи вистачить у мене сил і вміння…

Мета виправдовує засоби, Шульц! А мета наша велика: відродити честь і міць нації! Невже я помилився і ви належите до категорії тих, хто воліє прийти па готовеньке?

— За свою вітчизну я ладен накласти життям.

— Ми вимагаємо від вас меншого.

Шульц підвівся і виструнчився:

— Готовий виконати будь-яку вашу вимогу, — промовив він урочисто.

— Давно б так. Ви казали, Хейєндопф служить під началом полковника Гордона? Гордон… Гордон, знайоме прізвище. Ага, він очолює тут, у Мюнхені, Технічне бюро. Тоді ось що. Ми дамо вам координати. Зробіть так, ніби ви з Хейєндопфом зустрілися випадково. Не порушуйте першим мови про його пропозицію. Хай він нагадає про неї сам. Ну, а тоді…

Гелен урвав мову і натиснув на кнопку селектора. Двері нечутно прочинилися, і на порозі з’явилася постать секретаря. Високо звівши брови, він застиг у позі поштивого чекання.

— Йдеться про одного з підлеглих полковника Гордона — Девіда Хейєпдонфа. Вручите геру Шульцу його адресу, всі інші координати, де з ним можна зустрітися. Зробіть це негайно, Готгард!

— Буде виконано, екселенц!

Секретар вийшов, Фред Шульц запитливо глянув на генерал-лейтенанта.

— Чи маю я повідомити про нашу розмову Нунке?

— Я зроблю це сам. Ми з ним ще не покінчили справи. Для Думбрайта ж — нашої з вами розмови не було. Вас викликали сюди в справі Больмана.

— Смію запитати: будуть ще якісь вказівки?

— Приступайте до виконання завдання!

Шульц підвівся:

— Тоді дозвольте відкланятись! Докладу всіх зусиль, щоб виконати ваше доручення якнайліпше.

— Бажаю успіху, Шульц! — Гелен злегка кивнув головою.

Ніч Гончаренко провів у якійсь приватній квартирі, де завбачливий Готгард загодя замовив йому й Нунке по кімнаті. Можна було б увечері потинятись по барах, ресторанах, кабаре, де звичайно збираються американські офіцери, та менш за все на світі хотілося Григорію зустрітися сьогодні з Хейєндопфом. Надто напруженим був день, щоб пройти крізь ще одне випробування. Обмежений и хвалькуватий, колишній заступник коменданта табору для переміщених осіб, який дбає лише про свій бізнес, викликав у Григорія непереборну відразу. Не таку, як Гелен, Думбрайт і Нунке — ті принаймні були сильними супротивниками, і кожна перемога над котримсь із них приносила почуття внутрішнього задоволення. З Хейєндопфом же не треба довго мудрувати, відшукуючи до нього якийсь підхід. Усі його інтереси зосереджувалися навколо одного — збагатитися, за всяку ціну збагатитися, використавши сприятливу ситуацію. Примітивна амеба, що викидає псевдоніжки в напрямі поживи… Ні, хай йому грець, Хейєндопфу! Краще раніше покластися спати.

І Григорій міцно заснув, ледве торкнувшись головою подушки: розмова з Геленом добре вимучила його.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Дівчина з кабаре

Ранок був таким же похмурим, як і вчора. До того ж знявся ще й вітер. Він гнав по небу кучугури хмар, а по затужавілій землі зчорніле листя, клапті газетного паперу, використані білети в кіно, зібгані пачки від сигарет — все те сміття, яке назбирується протягом ночі у великому місті, багатому на кабаре, вар’єте, казино й інші місця розваг, де життя точиться мало не до ранку.

Піднявши комір пальта і глибше насунувши капелюх, Григорій попрямував по Леопольдштрассе, потім близько міського парку звернув у якусь бічну вулицю, шукаючи найближчої дороги до набережної. У пам’яті Мюнхен зберігся таким, яким він його бачив під час двох своїх приїздів у дні війни. Сучасне добре розплановане місто з багатоповерховими гарними будинками, бульварами і скверами, великими парками розташувалося широко і привільно, як і належало столиці землі Баварської. Нові квартали поглинали старе місто на лівому березі Ізара з його кривулястими, вузькими вуличками і тупичками, затискували його з обох боків, залишаючи, проте, незайманим, як данину старовині.

Бертгольди жили десь у північній частині Мюнхена, в аристократичному районі Швабінга. Цікаво, чи зберігся їхній будинок? Союзні війська наприкінці війни піддали Мюнхен особливо інтенсивному бомбардуванню. Сліди його помітні куди не глянь. Мов вирвані з щелепи зуби, зяють отвори в місцях суцільних забудов.

Подекуди вони замасковані величезними щитами реклам, там же, де прогалини особливо великі, руїни закривають високі паркани, над якими іноді височать нові будинки. Але їх мало, надто мало, якщо порівняти з тим, що змів шквал війни.

Нарешті попереду блиснула сіра стрічка Ізара. Григорій виріс близько Дніпра, і в кожному місці, куди закидала доля, його насамперед тягнуло до річки, як до чогось спорідненого з тим, що він залишив удома. В бурхливому або спокійному плинові води йому вбачалися обриси улюблених куточків милих серцю берегів, то пологих, порослих верболозом, то крутих, з поодинокими красенями-дубами, з височини яких ще, може, запорожці озирали далекі луки й заплави, пильнуючи, чи не скрадається десь підступний і лукавий ворог.