Юрий Дольд-Михайлик – І один у полі воїн (страница 28)

— Звичайні явища перехідного віку! Вийде заміж, народить дитину, і все буде гаразд!

Бертгольд вже давно мріяв про те, як його Лорхен вийде заміж, народить сина і цим продовжить рід Бертгольдів, коріння якого губилося десь у сутінках XVII сторіччя і який міг так несподівано закінчитися на ньому, Вільгельмові Бертгольді. Треба бути справедливим: люблячий батько зробив усе можливе, щоб майбутній чоловік його доньки не докоряв їй нікчемним посагом, як доводилось докоряти йому самому фрау Ельзі.

Ні, посаг у його доньки буде чималий! В 1933 році, після гітлерівського путчу, Бертгольду було подаровано велику віллу в Мюнхені, що належала раніш якомусь єврею — професору музики, а згодом, завдяки зв'язкам з Гіммлером, Вільгельм одержав ще й два хлібних заводи. Та й своє перебування на Східному фронті Бертгольд розглядав як рідкісну можливість забезпечити і майбутнє Лори, і самого себе на старість. О, він не кидався, як інші, на дрібниці — одяг, меблі чи продовольчі посилки. Усі підлеглі офіцери знали, що найкращим подарунком для їх шефа було срібло, старовинне російське срібло. Його розшукували спеціально для начальника відділу І-Ц, і він, одержавши якийсь сервіз, любив довго і старанно розлядати його на самоті, перше ніж відправити фрау Ельзі додому. Вважаючи себе тонким знавцем мистецтва, Бертгольд замолоду купував дешевенькі копії з відомих скульптур і завішував усі стіни своєї квартири такими ж дешевенькими, фабричного виробу килимами. Тепер він міг задовольнити свою пристрасть і до скульптури, і до килимів, компенсувати себе за те, що йому такий тривалий час доводилося задовольнятися підробками, замість справжніх мистецьких витворів. Так, його апетити з часом збільшувались, а художні смаки вдосконалювались. Тепер він брав і скульптури, і килими лише з музеїв. Адже так маєш гарантію, що не потрапить до твоєї колекції якась копія чи другорядна річ. І, з властивою йому акуратністю, Бертгольд, перед відправкою кожної нової «знахідки», власноручно приклеював до скульптури чи пристібав до килима маленьку картку, де позначав все, що міг позначити: назву скульптури, ім'я її автора, час, коли було вироблено той або той килим, і навіть адресу музею, звідки цю річ було взято. Всі ці картки фрау Ельза за наказом чоловіка зберігала, як зберігають ощадні люди все, що може стати під старість джерелом їхнього існування.

Фрау Ельза акуратно, двічі на тиждень, сповіщала Бертгольдові всі сімейні новини. Звичайно, головною темою цього листування була Лора — її здоров'я, поведінка, настрої. Мати уникала скаржитися на дочку, щоб не хвилювати чоловіка, обтяженого зараз такою величезною роботою, але в її листах все частіше стали прориватися тривожні натяки на те, що з Лорою не все гаразд. На категоричну вимогу Бертгольда написати врешті-решт у чому справа, фрау Ельза відповіла довгим листом, де змалювала Лору з зовсім несподіваного боку.

Виявилось, що несподіване захоплення Лори фермою, яку рік тому придбав Бертгольд недалеко від Мюнхена, пояснюється не звичайним потягом до господарства, а причинами зовсім іншими і навіть дивними.

Цю ферму Бертгольд придбав майже за дурничку і покладав на неї великі надії. І не тільки тому, що відправив туди чудових породистих голландських корів. Головний зиск мала дати безплатна робоча сила, бо під час свого перебування на Східному фронті Бертгольд послав на свою ферму дев'ять білоруських дівчат, що нібито мали зв'язок з партизанами.

Лора спочатку байдуже поставилася до нового надбання батька, але останнім часом почала вчащати на ферму, навіть купила собі довгого нагая, буцімто від собак, яких тримали як охорону.

Ні, фрау Ельза не турбувалася спочатку, бачачи, що її донька збирається в дорогу. Вона навіть вихвалялася перед знайомими, яка то добра господиня вийде з Лори. Але одного разу вона випадково змушена була поїхати на ферму слідом за дочкою, і те, що побачила там, страшенно вразило і налякало її. О, справа, звісно, була не в отих білоруських дівчатах, яких Лора шмагала нагаєм! Для фрау Ельзи це була звичайна робоча худоба, а худобу завжди треба поганяти. Отже, не сльози дівчат і їх зойки приголомшили фрау. Вона спинилася, мов уражена блискавкою, побачивши обличчя своєї дочки: воно палало якоюсь нелюдською насолодою, а мрійні очі Лори з розширеними зіницями скидалися на очі божевільної. Як дізналася фрау Ельза, це не був випадковий вибух люті. Дівчина їздила на ферму саме за тим, щоб катувати дівчат.

Бертгольд мусив відпроситися у вищого начальства і примчати до Мюнхена, щоб самому переконатися у вірогідності повідомлень дружини і, в разі потреби, скликати консиліум лікарів, які б обстежили стан здоров'я Лори всебічно.

Цього разу лікарі не були такими оптимістичними в своїх висновках, хоч знову наполягали на тому, що дівчину треба швидше видати заміж. Поїздки на ферму вони порадили заборонити категорично, бо вони можуть розвинути садистичні нахили у Лори, а це може призвести до всіляких ухилів від нормального статевого і психічного життя.

І Бертгольд, і фрау Ельза стали перед проблемою — видати дочку заміж якнайскоріше. Вона повинна мати чоловіка, дітей, жити цілком нормальним життям. Рід Бертгольдів мусить мати нового, здорового нащадка, чорт забирай!

Але легко сказати — видати дочку заміж!

Звісно, Бертгольд міг би обрати серед підлеглих йому офіцерів більш-менш пристойну кандидатуру. Взяти якогось бідного, малопомітного лейтенантика і допомогти йому висунутися, з тим, щоб він потім став його зятем. Але Бертгольд мав переконливий приклад того, що подібна цілковита залежність від майбутнього тестя мало сприяє пробудженню ніжних почуттів до силоміць нав'язаної дружини, — себе самого! Що ж, треба признатися: його Ельза, хоч і не зазнавала великих недостатків, а останні роки навіть могла вважати себе багатою, щасливою все ж ніколи не була. Не зазнав щастя у подружньому житті і сам Вільгельм Бертгольд. Про людське око вони з дружиною були чемні і уважні одне до одного, але, залишившись віч-на-віч, не знали про що говорити, були холодними й чужими, доки справа чи розмова не стосувалася Лори. Так, тільки Лора була його єдиною втіхою!

Будуючи плани про майбутнє дочки, сухий і розсудливий Вільгельм Бертгольд ставав навіть мрійником. Під час своєї першої поїздки до Мюнхена він зробив все від нього залежне, щоб увести Лору у вище мюнхенське товариство. І не його вина, що Ельза не змогла закріпити цих зв'язків. Так чи інакше, а шлях до салонів, де Лора могла знайти свого обранця, лишався закритим, і Бертгольда вже почала непокоїти думка, що йому у своїх планах про одруження дочки доведеться дечим поступитися. Тим більше, що Лора з роками значно погіршала. Обличчя стало занадто кругловидим, а ніс на кінці ще потовщав. Від цього Лорині очі здавалися значно меншими, ніж були насправді. Лише волосся дівчини лишилося незмінно буйним і золотистим.

Появу Генріха фон Гольдрінга в своєму службовому кабінеті Бертгольд, тоді ще оберст, сприйняв як щасливий дарунок долі, і справді, тільки випадковим щасливим збігом обставин можна було пояснити те, що саме до Бертгольда потрапив цей юний барон, син його покійного друга, спадкоємець двох мільйонів! Розчулений зустріччю з сином покійного Зігфріда і листом свого давнього друга, оберст тоді в цілком щирому пориві пообіцяв Генріхові заступити йому батька. Тільки вночі, розмірковуючи про все, оберст зрозумів, який крок він зробив!

Так, кращого нареченого для Лори і не знайти! Генріх має заслуги перед фатерландом, трохи гарячкуватий для розвідника, як показала вся ця історія з Шульцом, але дальша робота в розвідці дисциплінує його, і він має всі підстави розраховувати на блискучу кар'єру… А головне, багатий і до того ж барон! Правда, в нинішні часи титулам не надають великого значення, але не завадить, коли Лора стане баронесою. Та й на вроду Генріх фон Гольдрінг непоганий — високе чоло і тонкий, з горбинкою, ніс, розумні світло-карі очі, струнка постать. Ні, навіть найвибагливіша дівчина на виданні не відмовиться від такого жениха!

Про свої плани і сподівання Бертгольд негайно ж повідомив дружину, наказавши їй виявляти якнайбільше ніжності до свого названого сина. Лору й попереджати було не треба. Вона була просто в захваті, що у неї з'явився брат, доля якого склалася так романтично.

Між Генріхом, фрау Ельзою і Лорою зав'язалося жваве. листування. Отже, все йшло якнайкраще.

У розробленому плані Бертгольд великого значення надавав першій зустрічі Генріха з фрау Ельзою і Лорою. Він зарані продумав всі деталі цієї зустрічі і, як хороший режисер, розподілив усі ролі. Першу, звичайно, він залишив за собою, причому він мав не тільки добре грати, а керувати ходом усіх подій. І от раптом усі його плани завалюються, бо Генріх приїздить до Мюнхена саме тоді, коли його, Бертгольда, не буде!

А що, коли все-таки відпроситися на один день, всього на один день!

Бертгольд пригадує всі термінові справи, які чекають на вирішення завтра й позавтра. Ні, він зробить інакше, — попрацює сьогодні цілу ніч, а завтра — день. Надвечір він відпроситься в одноденну відпустку і ввечері виїде машиною. Траса в чудовому стані, її не пошкоджено бомбардуванням, і до Мюнхена можна буде доїхати за вісім-дев'ять годин. Отже, день, цілий день буде в його розпорядженні. А за день можна гори перевернути! Але про всякий випадок треба дати дружині телеграму, що прибути додому він не може.