Юрий Бедзик – Любов, Президент і парадигма космосу (страница 9)

— А хто вас в цьому звинувачує?

— Ви, товаришу адмірал!

— Та не бузи, каплей! — вибухає гнівом командувач. І погляд в бік контр-адмірала: мовляв, знаємо, хто наплів.

— Але ж ви арештували мене! — вигукує запально Серж. — Я не чекав, що нас так зустрінуть в рідному Севастополі. Ми були невідомо де, ми не знаємо нічого, як це сталося, куди нас закинуло, як пронісся час, цілі роки, десятки літ…

— Стривай, каплей. Скажи мені відверто, звідки у вас така суперсучасна зброя? Лазерна гармата, лазерний меч… Ви ж просто зупинили наш корабель.

— Не знаю… — розгубився Серж. — Ніякого лазерного променя у нас не було… може, впав з неба. Може, це інопланетяни, пришельці чи що? Скажу відверто, учора у нас був контакт з ними. Власне, з одним дивним типом. З’явився в каюті капранга Севастьянова, командира корабля…

— Це мій батько, Григорію Юхимовичу, — вкинув контр-адмірал.

— Чудеса в решеті! — вигукнув командувач. — А правда, що ви жили у них, на цьому самому Сиріусі?

— Сиріус — тисячі парсеків. Дуже далеко… Важко навіть уявити, товаришу командувач, як далеко! І ми там буть не могли.

— Але ж десь ви таки пересиділи ці 55 років… Ну, чого ж ти мовчиш? Заплутався? В особвідділі кажуть, що вас чекає погана стаття.

— Статтю пришивати у нас завжди уміли, товаришу командувач. Ви не дозволили «Салюту» війти в базу і цим образили екіпаж.

Обличчя командувача береться смутком. Про яку образу може бути мова за такої беззаконної обстановки? Чи шановний капітан-лейтенант може собі уявити моральний стан гарнізону, де терористи захоплюють кораблі і погрожують розправою над закладниками?

Його перебиває Севастьянов:

— Дозвольте, Григорію Юхимовичу… Мені щойно подзвонили, що закладники відпущені.

— Слава Богу, хоч обійдеться без жертв. Але лінійний крейсер лишається в їхніх руках. З усіма ракетами. Біда! Ти розумієш, каплей, яка це біда!

Озивається один з телефонів. Командувач нервово хапає трубку. Слухає напружено, киваючи головою, і враз, повернувшись до Сержа, знаком руки велить йому вийти з кабінету.

— Хто прилетів, не розумію? — гукає в слухавку. — Американець? Ось він, міжнародний резонанс.

І погляд в бік контр-адмірала Севастьянова.

— Ти уявляєш, Севастьянов, який гість прибув до нас? Сам барон Пауль Реттіган! Прямо з Вашингтону.

— Урядовий візит чи що? — насторожується Севастьянов, і його моложава струнка постать стає ще стрункішою. — Наскільки я знаю, він голова правління «Мажестік-12».

— Так, — нервово потирає руки командувач.

Цього всевладного, похмуро відомого типа знає весь світ. Він по суті є володарем Америки, його вплив на заході не має меж. Мільярдер, в минулому затятий антирадянщик, до голосу якого прислухається вся еліта Сполучений Штатів. Тут тільки й чекай від нього якоїсь каверзи.

— Звідки він прилетів? — уточнює Севастьянов. — 3 Вашингтону чи з Каліфорнії? Там у них штаб-квартира.

— Радіоповідомлення вказує: з Москви.

— Тоді ясно: хоче прискорити наш вступ до САБу або як він повністю називається «Світовий Атлантичний Блок». Негідники, пхають нас на шлях конфронтації зі Сходом, — одразу вловлює суть подій контр-адмірал Севастьянов. — Щоб ми порвали наші дружні зв’язки з Іраном, Китаєм, Індією. Мабуть, Кремль піддався його політичному шантажу.

— Боюся не просто шантажу, а й запаху мільярдних позичок, — зітхає скрушно командувач. — Що ж, доведеться приймати короля його банківської величності.

І раптом дзвінок з Москви. Цього разу говорить командувач російським ВМФ: «Треба бути готовим до розмови з бароном Реттіганом і зустріти його якомога тепліше»!

— Себто вклонитися йому в ніжки! — вибухає командувач.

— Знайдіть такт для сердечних перетрактацій, — радить командувач ВМФ Росії. — Сам Президент прийняв його в Кремлі. Врахуйте це, Григорію Юхимовичу. Ми, росіяни, на порозі укладення важливого союзу з Заходом. Особливо після варварського нападу терористів на Нью-Йорк. Не підведіть нас, Григорію Юхимовичу. Дійте, як мудрий політик і дипломат.

У командувача посіріло обличчя. Упав на стілець і кивнув Севастьянову, щоб теж сідав. Нічого не вдієш, високий гість буде правити бал. Знаємо таких «друзів»! Буде нишпорити по базі, сувати скрізь свого носа!

— А тут ще скандал з лінійним крейсером, — докинув важко Севастьянов. — Як ми пояснимо Заходу всю цю дурну історію? Схоже на чеченський тероризм.

Стали міркувати разом. Коли прибуде гість? Мабуть, години за дві, не більше. Від Бельбеку тут недалеко. Отже домовитися з терористами на крейсері так скоро не вдасться. Весь букет неприємностей! Найгірше те, що крейсер «Звитяжний» має ракети дальньої дії.

— І ви знаєте, які саме, Григорію Юхимовичу.

— Так, знаю. Три ядерні. То страшна зброя. В цьому весь кошмар ситуації. Навіть якщо ми завдамо по них превентивний удар, вони в останню мить можуть натиснути на червону кнопку.

— І знищать Севастополь!

— Якщо не гірше… Звідси недалеко й до Москви! Може бути абсолютне повторення нью-йорксь-кої трагедії.

Севастьянов заперечив:

— Не думаю. У терористів нема спеціалістів, які б зуміли перенацілити ракети на Москву. А от вдарити по Севастополю в їхній змозі.

— Що ж ти пропонуєш? — напрямки запитав командувач.

— Саме міркую над цим, товаришу командувач.

— Без «товаришу»!

— Гаразд, Григорію Юхимовичу. — Севастьянов став нервово ходити по кабінету. Від напруги мислі в нього аж взялося плямами обличчя. — Скільки у нас часу?

— Зажадали до завтрашнього дня відповіді.

— Знову Чечня?

— Авжеж. Згода Кремля на повну незалежність Ічкерії. Себто Чечні. Якщо до завтра Москва не зробить офіційної заяви про свободу Ічкерії, вони завдають ракетний удар по місту і самі підривають себе разом з лінійним крейсером.

У командувача опали руки, сіре обличчя зробилося ще сірішим. Не бачив виходу. Тільки чудо могло врятувати флот і захистити древній Севастополь. Так, тільки чудо! Його думка враз зробила крутий поворот на 180 градусів. Досі висміював «пришельців»… Зараз зненацька почав мислити про них, як про можливих…

— Годі ходити! — рявкнув голосом утопельника. — Де той каплей? Сюди його! Негайно сюди!

Серж, увійшовши до кабінету, самим нутром відчув переміну атмосфери…

— Слухаю вас, товаришу адмірал! — Клацнув він закаблуками, і очі його засяяли дикуватим блиском.

— Слухай, каплей… — підвівся з-за столу командувач. Подумав коротку хвилю, пожував сухими губами. — Ти справді пам’ятаєш, що з вами скоїлося… як ти кажеш: сьогодні… ні, вчора вранці?

— Абсолютно все!

— Викладуй. Точно, строго і не бійся мене, — змусив себе до кволої посмішки командувач. — Я можу повірити тобі. Хочу повірити.

В цих словах Сержеві вчулася надія. Він описав пережите ним попереднього дня. Отой човен з чорною обшивкою, що пронісся по лівому борту, потім другий човен по правому борту, і оту велетенську чорну хмару на півнеба, і отой провал пам’яті, шалене падіння в якусь наче прірву, і затим — ясне ранкове сонце над морем.

Командувач вийшов з-за столу, встав біля Сержа, глянув йому в лице.

— Мені здається, що за вами стежили. Могло це бути? Могло… Отже хтось вистежив вас, хтось атакував, хтось пожбурив у страхітливу пустку чи, як тепер модно казати: в часову дірку.

— Так точно, хтось нас пожбурив.

— І ці ж сили через півстоліття повернули вас назад, на те саме місце. — Командувач потер собі долонею чоло. — Так, це ми з’ясували. Тоді запитаємо себе далі, каплей: це могли бути тільки великі сили. Вірно?

— Абсолютно, товаришу командувач.

— Даю тобі завдання: ти повинен ті сили — хочу вірити, що це благородні, добрі сили! — покликати нам на допомогу. Вони нам потрібні, каплей! За всяку ціну шукай вихід на них. Я певен, що вони й далі стежать за тобою і за твоїм кораблем. Хто твій командир?

— Капітан 2 рангу Віктор Степанович Севастьянов.

— Чи не твій родич? — швидко повернувся командувач до свого заступника.

— Батько, — Я ж сказав: усміхнене контр-адмі-рал.

— Поздоровляю! — сказав коротко командувач. — Наказую: негайно зв’язатися з ним! І нехай «Салют» входить у гавань. До четвертої площадки.

Щоб ніяких формальностей. Це наші люди, наш корабель. Дійте!

До будинку штабу під’їздить кортеж машин. Це з аеродрому Бельбек. Привезено містера Реттігана, голову могутнього американського синдикату «Мажестік-12», фактичного володаря Америки, та, власне, й усього західного світу. У нього непросте завдання, з яким він навіть не криється. У Вашингтоні занепокоєні активністю чеченських терористів, які захопили лінійний крейсер «Звитяжний».