Ю. Несбё – Безтурботний (страница 40)

— Ну і що там? Знову мене за ніс водиш?

Харрі вказав на підлогу в себе за спиною, продовжуючи перегортати альбом. Халворсен випростався, подивився в той бік і все зрозумів. Сирі відбитки взуття вели по прямій від дверей до полиць, де стояв зараз Харрі.

Харрі поставив альбом на місце, дістав інший і почав проглядати сторінку за сторінкою.

— Ось воно! — раптово вигукнув він і підніс альбом до самого обличчя. — Точно!

— Щось знайшов?

Харрі розклав альбом на столі перед Халворсеном і вказав на одну з шести фотографій, розклеєних на чорному аркуші. З неї всміхалися жінка і троє дітей, які лежали на пляжі.

— Той самий знімок, що я знайшов у туфлі в Анни, — сказав Харрі. — Тепер понюхай його.

— Навіщо мені нюхати, коли і так усе ясно — скрізь смердить клеєм.

— Правильно. Він уклеїв знімок щойно — злегка потягни і відчуєш, що клей іще не застиг. Ні, ти саму фотографію понюхай.

— О’кей. — Халворсен майже торкнувся носом знімка. — Пахне… хімікатами.

— Так, але якими?

— Ну так, як пахнуть щойно проявлені фотографії.

— Знову правильно. І якого висновку можна дійти?

— Що він… е-е, любить уклеювати фотографії?

Харрі поглянув на годинник. Якщо Албу вирушив прямо додому, він буде там через годину.

— Усе поясню в машині, — сказав він. — Вважай, у нас з’явився доказ, якого нам так бракувало.

Коли вони дісталися шосе Е-6, знову пішов дощ. Вогні зустрічних машин відбивалися від мокрого асфальту.

— Тепер ми знаємо, звідки взялася фотографія, що була в Анни в туфлі, — сказав Харрі. — Гадаю, Анна знайшла момент і вирвала її з альбому, коли вони востаннє були в заміському будинку.

— Але навіщо їй знадобилася ця фотографія?

— Бог його знає. Може, аби весь час бачити, що стоїть між нею й Арне Албу. Щоб краще розуміти його. Або для того, щоб проколювати їх голками.

— І коли ти показав йому фотографію, він здогадався, звідки вона її узяла?

— Зрозуміло. Відбитки шин «Черокі» на під’їзді до будинку ті ж, що і залишені раніше. Це доводить, що він уже приїздив сюди максимум кілька днів тому, може, навіть учора.

— Щоб вимити все в будинку і стерти відбитки пальців?

— І щоб перевірити те, про що здогадувався, — що в альбомі не вистачає однієї фотографії. Повернувшись додому, він відшукав негатив знімка і вирушив прямо у фотоательє.

— Напевно в таке, де фотографії бувають готові протягом години. А сьогодні приїхав і вклеїв її на місце старої.

— Угу.

З-під коліс трейлера, що йшов попереду, вирвався фонтан масних бризок, що враз залили все вітрове скло; гарячково запрацювали двірники.

— Так, Албу далеко зайшов, прагнучи приховати сліди своїх любовних пригод, — сказав Халворсен. — Але невже ти серйозно думаєш, що він міг убити Анну Бетсен?

Харрі вдивлявся в логотип на задніх дверцях трейлера. «AMOROMА — вічно твій».

Чом би й ні?

— Мені він видався несхожим на вбивцю. Добре освічений, порядний, солідний батько сімейства з незаплямованою репутацією, створив власну справу.

— Але дружину-то він зраджував.

— А хто не зраджує?

— Саме так, хто не зраджує, — повільно повторив Харрі. І раптово вибухнув: — Ми що, так і волоктимемося за цим трейлером до самого Осло і ловитимемо його лайно?

Халворсен поглянув у дзеркало заднього огляду і перешикувався в лівий ряд:

— І який же у нього був мотив?

— Ось давай і поцікавимося, — запропонував Харрі.

— Як ти собі все це уявляєш? Приїдемо до нього додому і запитаємо? Зізнаємося, що добули докази незаконно і взагалі ми з ним одного поля ягоди?

— Ти можеш не їздити, я все зроблю сам.

— І чого ти цим доб’єшся? Якщо з’ясується, що ми проникли до його будинку, не маючи ордера на обшук, будь-який суддя в цій країні відразу ж закриє справу.

— Саме тому.

— Саме… Вибач, Харрі, але я вже починаю втомлюватися від усіх цих загадок.

— Позаяк у нас немає нічого, що можна використовувати як доказ у цій справі, треба його спровокувати і добути те, що нам потрібно.

— Тоді вже правильніше було б відвести його в кімнату для допитів, усадити в зручне крісло, пригостити нашим еспресо і ввімкнути запис.

— Ні. Нам ні до чого записувати всю ту брехню, що він наговорить нам на плівку, — адже ми не можемо використовувати те, що знаємо зараз, аби його викрити. Нам потрібний союзник. Той, хто міг би викрити його замість нас.

— І хто цей союзник?

— Вігдіс Албу.

— Ага. А яким чином…

— Якщо Арне Албу дійсно її зраджував, то шанси, що вона досконально розбереться в цій справі, досить великі. Так само як і що вона неодмінно добуде необхідну нам інформацію. Адже ми знаємо ще дещо, щоб їй допомогти.

Халворсен вивернув дзеркало заднього огляду так, аби фари трейлера, який тепер повис у них на хвості, не сліпили його:

— Харрі, ти і справді вважаєш, що це гідний спосіб?

— Ні. Знаєш, що таке анаграма?

— Уявлення не маю.

— Гра в літери та склади. Наприклад, слово, яке з початку і з кінця читається однаково. Подивися в бічне дзеркальце на трейлер, який їде за нами. АМСЖОМА. Хоч би з якого кінця ти це прочитав, вийде одне і те ж.

Халворсен хотів було щось сказати, проте передумав і лише докірливо похитав головою.

— Відвези мене до «Шрьодера», — попросив Харрі.

У задушливій атмосфері залу витали запахи поту, тютюнового диму, промоклого одягу та гучні голоси відвідувачів, які вимагали принести ще пива.

Беате Льонн уподобала собі той же столик, що й Еуне. Помітити її тут було так само важко, як зебру в корівнику.

— Довго чекаєш? — запитав Харрі.

— Не дуже, — збрехала вона.

Перед нею стояв, очевидно, незайманий півлітровий кухоль пива з піною, що вже давно встигла осісти. Прослідкувавши за поглядом Харрі, дівчина підняла пиво з таким виглядом, ніби виконувала обов’язок.

— Пити тут зовсім не обов’язково, — зауважив Харрі та звично перезирнувся з Майєю. — Враження буває оманливим.

— Загалом, не така вже це й гидота, — сказала Беате, пригубивши пиво. — Батько зазвичай говорив, що не довіряє людям, які не п’ють пива.

На столику перед Харрі виникли кавник і чашка. Беате густо почервоніла.

— Раніше я зазвичай пив пиво, — сказав Харрі. — Але вимушений був зав’язати.