Ю. Несбё – Безтурботний (страница 25)

Хлопчина відпускав якійсь дівиці молоко, презервативи та журнал «Новина».

— Це знято о п’ятнадцятій нуль п’ять — за п’ятнадцять хвилин до пограбування. Ось, дивися.

Дівиця забрала свої покупки і відійшла, черга просунулася вперед, і в кадрі з’явився чоловік у чорному комбінезоні та в кашкеті з великим козирком і навушниками, низько насуненому на лоб. Він показав на щось на прилавку. Голова його була опущена, так що розглянути обличчя було неможливо. Під пахвою він тримав складену чорну сумку.

— Чорт забирай, — прошепотів Харрі.

— Це Забійник, — сказала Беате.

— Ти упевнена? Багато хто ходить у чорних комбінезонах, а у нашого нальотчика не було ніякого кашкета.

— Коли він трохи відійде від прилавка, буде видно, що на ньому ті ж черевики, що на зйомці самого пограбування. І зверни увагу: з лівого боку комбінезон злегка відстовбурчується. Це АЄ-З.

— Він примотав гвинтівку до тіла. Але що, чорт забирай, він робить у «Севен-елевен»?

— Очікує інкасаторської машини. Йому потрібний був який-небудь наглядовий пункт, де б він міг перебувати, не привертаючи до себе уваги. Він уже побував тут раніше і встановив, що інкасатори приїжджають від п’ятнадцятої п’ятнадцяти до п’ятнадцятої двадцяти. Не міг же він чекати їх, розгулюючи у всіх на очах у лижному шоломі, — це однаково що відкрито заявити про підготовлюване пограбування. А кашкет прикриває велику частину обличчя — ось він його й надів. Якщо як слід придивитися, то, коли він підходить до каси, видно, як по прилавку вслід за ним рухається маленький світлий прямокутник. Це відблиск, відбитий склом. Попався, пан Забійник! Та ти у нас, виявляється, ще і сонцезахисні окуляри носиш. — Вона говорила тихо, але швидко, і при цьому була в такому збудженні, в якому Харрі не доводилося бачити її раніше. — Напевно він знає про те, що в «Севен-елевен» також є камера спостереження, через те і стежить за тим, щоб ми не бачили його обличчя. Дивися, під якими кутами він стає! Ні, все ж таки він фантастично спритний тип, цього в нього не відняти.

Хлопець за прилавком простягнув чоловікові в комбінезоні булочку і спритним рухом змахнув десятикронову монету, яку той поклав на стойку.

— Опля! — вигукнув Харрі.

— Саме так, — підтвердила Беате. — На ньому немає рукавичок. Ось тільки він начебто нічого в магазинчику не чіпав. А онде, бачиш, той світлий прямокутник, про який я тобі говорила?

Харрі нічого не бачив.

Чоловік у комбінезоні вийшов із магазинчика, якраз коли настала черга останнього покупця.

— Гм. Схоже, нам знову доведеться шукати свідків, — зауважив Харрі, підводячись.

— Я б із цього приводу особливих ілюзій не плекала, — сказала Беате, не відриваючись від екрана. — Пригадай, адже до нас звернулася всього одна-єдина людина, яка заявила, що бачила Забійника, що пробирався крізь п’ятничний натовп. Так, усе ж таки немає кращого укриття для бандитів, аніж велике скупчення людей.

— Усе це добре, але які в тебе конкретні пропозиції?

— Щоб ти сів. Інакше пропустиш найважливіше.

Харрі з легким подивом поглянув на неї і знову обернувся до екрана. На ньому молодик за прилавком втупився прямо в камеру, задумливо колупаючи в носі.

— Найважливіше, найважливіше, — з легкою досадою пробурчав Харрі.

— Поглянь на контейнер під вікном.

Незважаючи на відблиск скла, обом виразно було видно чоловіка в чорному комбінезоні. Він стояв спиною до камери на краю тротуару між сміттєвим контейнером і припаркованим автомобілем. Одну руку він поклав на край контейнера, в іншій тримав булочку, від якої час від часу відкушував. Схоже, він спостерігав за банком. Сумку він поставив перед собою на асфальт.

— Це його спостережний пункт, — сказала Беате. — Він замовив контейнер і попросив встановити його саме тут. Просто і геніально. Він може стежити, коли приїжджає інкасація, одночасно залишаючись поза зоною дії камер спостереження банку. І ще, зверни увагу, як він стоїть. Половині з тих, хто йде мимо по тротуару, його просто не видно із-за контейнера. А для тих, кому його видно, він — чоловік у робочому комбінезоні та кашкеті, що стоїть біля сміттєвого контейнера: будівельний робітник, вантажник, ремонтник. Коротше кажучи, той, на кого ніхто не звертає уваги. Отже зовсім не дивно, що в нас немає свідків.

— Він мав би залишити прекрасні пальчики на контейнері, — зауважив Харрі. — Шкода тільки, що весь останній тиждень лив дощ.

— А ось після булочки…

— Він змив усі відбитки, — закінчив свою думку Харрі.

— …йому захотілося пити. Ось, дивися.

Чоловік у комбінезоні нагнувся, відкрив блискавку сумки, що лежала на асфальті, й вивудив звідти білий пластиковий пакет, із якого витяг пляшку.

— Кока-кола, — прошепотіла Беате. — Перед твоїм приходом я якраз збільшувала кадр. Скляна пляшка, заткнута винною пробкою.

Притримуючи пляшку за шийку, чоловік витягнув пробку, закинув голову, високо підняв пляшку і почав пити. Вони бачили, як по шийці стікають останні краплі, проте козирок кашкета надійно приховував і розкритий рот, і обличчя чоловіка. Він знову прибрав пляшку в пакет, зав’язав його і хотів було знову покласти до сумки, проте зупинився.

— Дивися, він замислився, — шепнула Беате і тихенько свиснула: — Скільки місця займуть гроші?

Головний герой фільму продовжував споглядати сумку. Потім перевів погляд на контейнер і нарешті, мабуть, зважившись, різким помахом відправив по високій дузі пакет із пляшкою просто у відкриту пащу сміттєвого бака.

— Троє очок! — заревів Харрі.

— Перемога! — вторячи йому, захоплено вискнула Беате.

— Чорт! — заволав Харрі.

— О ні! — застогнала Беате, від відчаю уткнувшись обличчям у кермо.

— Він має бути десь тут, — сказав Харрі. — Почекай!

Трохи не збивши дверцятами велосипедиста, що перелякано

відсахнувся убік, він бігцем перетнув вулицю,увірвався до «Се-, вен-елевен» і зробив крок до прилавка.

— Коли забрали контейнер? — звернувся він до продавця, поглиненого процесом приготування хот-доґів для двох дівиць із м’ясистими стегнами.

— Якого біса, чекай, своєї черги, — буркнув хлопець, не підводячи голови.

Одна з дівчат обурено заверещала, коли Харрі перегнувся через прилавок і, перегороджуючи шлях молодикові в зеленій сорочці до бутля з кетчупом, схопив його за барки.

— Привіт, це знову я, — сказав Харрі. — А зараз слухай мене дуже уважно, або я засуну цю сосиску тобі…

Жах, що відбився на обличчі молодика, змусив Харрі схаменутися. Він відпустив хлопця і вказав на вікно, через яке тепер було чудово видно відділення банку «Нордеа» на протилежному боці вулиці, яке раніше затуляв зелений контейнер для сміття.

— Коли забрали контейнер? Ну, швидко!

Хлопець глитнув, не сміючи відірвати від Харрі переляканих очей:

— Щойно. Прямо зараз.

— Що означає «зараз»?

— Ну-у… хвилини дві тому. — Очі у нього затягнулися плівкою, як у курки.

— Куди?

— Та я-то тут до чого? Звідки мені знати про ці їхні контейнери?

— Знати.

— Що?

Харрі вже був за дверима.

Харрі притиснув до вуха червоний мобільник Беате:

— Служба прибирання Осло? Харрі Холе, поліція. Де ви розвантажуєте сміттєві контейнери? Так, замовлені приватними особами. «Методика»? А де це? Верксайер Фурулундс-вей в Алнабрю? Дякую. Що? Або в Грьонму? А як мені дізнатися, який…

— Дивися, — перервала його Беате. — Пробка.

Машини утворили нездоланний заслін, починаючи від

Т-подібного перехрестя біля ресторану «Лоррі» на Хегдехаугс-веєн.

— Треба було їхати по Уранієнборгвеєн, — сказав Харрі, — або по Кіркевеєн.

— Який жаль, що не ти за кермом, — парирувала Беате, вивернула кермо праворуч, забралася на тротуар і, нестямно сигналячи, вдарила по газах. Народ ледве встигав одскакувати.

— Алло? — продовжував телефонні консультації Харрі. — Ви щойно забрали зелений контейнер, який стояв біля перехрестя Бугстадвеєн із Індастрі-гате. Куди його повезли? Так, я чекаю.

— Пробуватимемо щастя в Алнабрю, — сказала Беате, відважно закладаючи віраж просто перед носом трамвая. Колеса декілька секунд ковзали по рейках, перш ніж знову знайшли надійне зчеплення з асфальтом. У Харрі з’явилося смутне відчуття дежавю.

Вони вже виїхали на Пілестреде, коли співробітник Служби прибирання знову взяв слухавку і повідомив, що їм так і не вдалося зв’язатися з водієм по мобільному зв’язку, проте, скоріше за все, він прямує в Алнабрю.

— Гаразд, — сказав Харрі. — Можете ви, принаймні, передзвонити в «Методику» і попросити, щоб вони почекали із спорожненням контейнера доти, поки ми… Що? їхній офіс не працює з пів на дванадцяту до дванадцятої? Обережно! Ні, я не вам, я водієві. Ні, моєму водієві!