Ю. Несбё – Безтурботний (страница 18)

— Звуки.

— А так, звуки! Ні, звуків, мабуть, не було. Навпаки, тихо, як у могилі. Ну тобто… кхе, кхе… я ж тоді не знав, що…

— Гаразд, Єнсен, усе гаразд. А раніше ви покійну зустрічали?

— Ніколи, до того самого дня, як вона з’явилась у мене в майстерні. Така весела, енергійна пані.

— І що їй треба було?

— Полагодити термостат нагрівача у ванній.

— Будьте ласкаві, гляньте, він і справді не працює? Якщо там узагалі є нагрівач, звичайно.

— Тобто як це? А-а, розумію, вона спеціально все підстроїла, щоб її так знайшли, еге ж?

— Щось на зразок цього.

— Так, але термостат дійсно був того…

— Того?

— Зламаний.

— Звідки ви знаєте?

Пауза.

— Вам же сказано було, Єнсен, нічого тут не чіпати.

— Авжеж, але поки ви приїхали, минуло стільки часу, а я так нервувався, що мені просто потрібно було якось відволіктися.

— Отже, тепер термостат у покійної у повному порядку?

— Еге ж, типу того… кхе, кхе.

Харрі хотілося відійти від ліжка, але ноги відмовлялися коритися. Лікар закрив очі Анні, і тепер здавалося, що вона просто спить. Том Волер відпустив електрика, наприкінці взявши з нього обіцянку бути в найближчий день у межах досяжності. Відпустив він і чергову бригаду з Управління, що прибула сюди за сигналом про подію. Раніше Харрі ні за що не повірив би, що таке можливо, проте зараз він навіть радів присутності Тома Волера. Що не кажи, а досвід у Волера був. Харрі відчував, що сам, без нього, не зумів би зараз поставити жодного виразного запитання і вже поготів не в змозі був ужити якихось розумних заходів.

Волер попросив лікаря зробити попередні виводи.

— Куля, мабуть, пройшла наскрізь через усю черепну коробку, пошкодивши мозок і порушивши тим самим усі життєво важливі функції. Якщо припустити, що температура в кімнаті не мінялася, то, судячи з температури тіла, вона мертва вже мінімум шістнадцять годин. На тілі відсутні будь-які інші сліди насильства. Немає ніяких відмітин від ін’єкцій або інших ознак медикаментозного втручання. Одначе… — Тут лікар зробив театральну паузу: — Стан вен на зап’ястях указує на те, що це не перша її спроба суїциду. Чисто з царини припущень, але навскидку я б кваліфікував її стан як маніакальну депресію або просто депресію із суїцидальним синдромом. Готовий побитись об заклад, ми зможемо знайти її медичну карту в якого-небудь психіатра.

Харрі спробував щось сказати, але язик, подібно до ніг, не бажав його слухатися.

— Точніше зможу сказати, коли погляну на неї ближче.

— Спасибі, лікарю. А ти що повідаєш, Вебер?

— Зброя звичайнісінька — «Беретта-М92Б». Відбитки на рукояті належать одній людині — скоріше за все, їй самій. Куля, що застрягла в дерев’яній частині ліжка, підходить до цього типу зброї, так що балістична експертиза напевно підтвердить, що вона випущена саме з цього пістолета. Повний звіт буде готовий завтра.

— Добре, Вебер. Так, іще дещо. Коли електрик прийшов, двері були замкнуті. Я звернув увагу, що там — ригельний замок, а не клямка. Отже, виключено, що хтось сторонній побував тут і вийшов, зачинивши двері. Певна річ, якщо він не прихопив із собою ключі покійної. Іншими словами, якщо знайдемо її ключі, то внесемо ясність до цього питання.

Вебер кивнув і виставив на загальний огляд жовтий олівець із зв’язкою ключів, що висіла на нім.

— Лежали на комоді в коридорі. Це універсальний ключ — підходить і до під’їзду, і до всіх спільних приміщень у будинку. Двері в квартиру ним також можна відімкнути — я перевіряв.

— Чудово. По суті, нам бракує тільки власноручно написаного прощального послання. У кого-небудь є заперечення проти того, щоб вважати цей випадок цілком очевидним?

Волер по черзі обвів очима Вебера, лікаря і Харрі.

— О’кей.тоді нам залишилося тільки повідомити сумну звістку близьким родичам і провести офіційне упізнання.

Він вийшов у коридор; Харрі, як і раніше, продовжував стояти біля ліжка. Трохи згодом Волер знову заглянув до спальні.

— Все ж таки здорово, коли пасьянс сходиться з першого разу. Вірно, Холе?

Харрі відчув, як мозок його віддав команду кивнути, проте зовсім не був упевнений, що голова послухається.

11

Ілюзія

Я проглядаю перший відеозапис. Якщо розбити його на кадри, стає виразно видно спалах пострілу. Порохові частинки, що ще не перетворилися на чисту енергію, схожі на рій астероїдів, які супроводжують комету в її мандрах крізь атмосферу і згоряють у цій атмосфері у міру того, як сама комета безперешкодно рухається все далі й далі вглиб. І ніхто не в змозі їй перешкодити, бо шлях її визначений наперед мільйони років тому, ще до появи людства, до того, як виникли відчуття, до народження ненависті й милосердя. Куля входить у голову, обриваючи думку, повертаючи назад мрії. І в самій глибині свідомості імпульсом нервових закінчень, що народився в центрі болю, виникає остання думка — SOS, суперечливе благання про допомогу, звернене до себе самого, — блискавкою пронизує мозок і тут же гасне. Натискаю на клавішу миші, вибираючи другий відеозапис. Поки мій комп’ютер перемелює інформацію, продираючись крізь морок їнтернету, я дивлюсь у вікно на зірки, що обсипали небо, і думаю, що кожна з них — свідчення невідворотності долі. У них немає ніякого сенсу, вони вищі за потребу людей в усьому знаходити логіку та взаємозв’язок. Через те вони такі прекрасні, розумію я.

Нарешті другий відеозапис готовий. Я натискаю на «ріау». Play a play[13]. Все той самий спектакль бродячого театру, щоправда, тепер він поставлений на новому місці. Ті ж репліки, рухи, все той самий костюм, та ж сценографія. Змінені лише статисти. І завершальна сцена. Сьогодні ввечері граємо не трагедію.

Я цілком задоволений собою. Я Зумів передати суть виконуваної мною ролі — холодного професіонала, антагоніста, яким точно знає, чого хоче, і якщо треба, то вбиває. Ніхто навіть не намагається тягнути час — після Бугстадвеєн вони просто не сміють. І тому на ті дві хвилини —- сто двадцять секунд, які я сам собі відпустив, я — Бог. Ілюзія спрацьовує. Мільйон одежин під комбінезоном, подвійні устілки, кольорові контактні лінзи, завчені рухи.

Я вимикаю комп’ютер, і в кімнаті робиться темно. Зовні доноситься лише звичайний міський шум. Сьогодні я зустрічався з Принцом. Дивний тип. При спілкуванні з ним виникає подвійне відчуття, як тоді, коли бачиш єгипетського бігунка — крихітну пташку, що клює залишки їжі, застряглі в зубах у крокодила. Він сказав, що в нього все під контролем, у Відділу пограбувань і розбійних нападів, як і раніше, немає ніяких доказів. Він отримав свою частку, а я — той єврейський пістолет, який він обіцяв мені дістати.

Імовірно, мені б слід було радіти, проте ніщо вже не може зробити мене колишнім.

Потім я подзвонив із телефону-автомата в Управління поліції, проте вони не хотіли нічого говорити, поки я не відрекомендувався родичем. Тоді вони сказали, що це було самогубство, Анна сама в себе вистрілила. Справу припинено. Ледве встигнувши повісити слухавку, я розреготався.

ЧАСТИНА

II

12

Смерть за власним бажанням

— Альбер Камю називав самогубство єдиною по-справжньо- му серйозною філософською проблемою, — сказав Еуне, насторожено поглядаючи на сіре небо над Бугстадвеєн. Оскільки рішення, чи гідне життя того, щоб його прожити, чи ні, піднімає основне питання філософії. Всі інші — про три світові виміри, про девять чи дванадцять категорій духу — виникли набагато пізніше.

Харрі невизначено гмукнув.

— Багато хто з моїх колег займається вивченням причин, із яких люди здійснюють самогубства. Знаєш, якого висновку вони дійшли, що вважають найбільш типовою причиною?

— Я якраз і сподівався, що ти допоможеш мені знайти від ¬ повідь на це запитання. — Харрі доводилося відчайдушно лавірувати на вузькому тротуарі, ухиляючись від перехожих, аби триматися поряд із товстуном психологом.

— Просто вони не бажають жити далі, — урочисто прорік Еуне.

—- Звучить так, ніби за це можна Нобелівську премію давати. — Харрі здзвонився з Еуне напередодні ввечері й домовився зайти за ним до його кабінету на Спурвейс-гате о дев’ятій. Коли вони проходили повз злощасну філію банку «Нордеа», Харрі звернув увагу, що на протилежному боці вулиці перед магазинчиком «Севен-елевен» стоїть усе той же зелений сміттєвий контейнер.

— Часто ми забуваємо — рішення про самогубство раз у раз приймають розсудливі люди, які попросту вважають, що їм уже нічого чекати від життя — вів далі Еуне. — Приміром, люди похилого віку, що втратили супутника життя або раптово відчули, що здоров’я їхнє підупало.

— Ця жінка була молода і здорова. Про які ж раціональні причини може йтися в її випадку?

— Перш за все слід визначитися, що саме вважати раціональним. Якщо хто-небудь, повністю зневірившись, вирішує покінчити зі своїм болем, позбавивши себе життя, можна припустити, що він чинить цілком обдумано. З іншого боку, важко вважати самогубство раціональним вчинком, якщо воно здійснене людиною, що помалу виходить із депресії, за рахунок чого у неї і з’являються сили на здійснення якихось активних дій, до яких можна віднести і самогубство.

— А може самогубство відбутися абсолютно спонтанно?

— Певна річ, може. Проте, як правило, йому передують спроби накласти на себе руки, особливо це стосується жінок. У США на одне жіноче самогубство доводиться десять, так би мовити, суїцидальних спроб.