Ю. Несбё – Безтурботний (страница 15)

— Мені видається абсолютно неприпустимим розпоряджатися часом і засобами, виходячи виключно з особистісних міркувань.

Десь наполегливо продовжував дзвонити телефон.

— Ну ж, злякайся! Бійся, чорт забирай, так, як боялася вона!

— Обережно, Харрі, не дозволяй цьому стати твоєю ідеєю фікс. — Харрі відчув, як щелепи безликого плющать ствол гвинтівки.

— Вона ж була моїм партнером, напарницею! Чуєш ти, сво-лото! Моїм кращим… — Маска заліплювала Харрі рот, заважала дихати. А безликий, незважаючи на ствол гвинтівки, що стирчить у роті, як нічого й не сталося, продовжував молоти нісенітницю:

— Узяв і відкосив.

— …другом. — Харрі повністю втиснув спусковий гачок. Нічого не сталося. Він розплющив очі.

Першою думкою Харрі було, що він на мить відключився. Він сидів усе в тому ж зеленому кріслі з високою спинкою, втупившись у згаслий телеекран. Ось тільки одяг. Він був з головою вкритий плащем. Навіть у роті відчувався неприємний присмак мокрої тканини. Та й кімнату тепер заливало яскраве денне світло. Удари молота. З безжальною точністю вони раз по раз влучали в якийсь нерв, розташований за очним яблуком, віддаючись у ньому неправдоподібно гострим і в той же час звичним болем. Він спробував напружитись і пригадати. Завис у «Шрьодера»? Почав пити в Анни? Проте, як він і боявся,у пам’яті зяяв провал. Він іще пам’ятав, як після телефонної розмови з Анною сів тут, у кімнаті. Далі — порожнеча. У цей момент гостро нагадав про себе вміст шлунка. Харрі встиг перегнутися через підлокітник крісла, і виблював просто на паркет. Зі стогоном заплющивши очі, він спробував відігнати від себе наполегливі дзвінки телефону. Коли ввімкнувсь автовідповідач, Харрі вже знову міцно спав.

Час миготів короткими відрізками, неначе хтось розрізав його ножицями на дрібні шматочки й упускав їх із нерівними проміжками. Знову прокинувшись, Харрі не квапився розплющувати очі. Спочатку він спробував прислухатися до свого стану, марно сподіваючись знайти які-небудь зміни на краще. Удари молота розосередилися по дещо більшій площі, в кімнаті смерділо блювотою, він точно знав, що більше заснути йому не вдасться. Ось, мабуть, і всі зміни. Долічивши до трьох, він підвівся, прошкандибав вісім кроків, які відокремлювали крісло від ванної, та знову випорожнив шлунок. Міцно тримаючись за бачок унітаза, він дочекався, поки відновиться дихання, зі здивуванням роздивляючись власну блювоту: у жовтій однорідній масі, що стікала в унітаз, видно були мікроскопічні червоні та зелені грудочки. Зачепивши червону грудочку великим і вказівним пальцями, він промив її під краном і підніс ближче до світла. Потім обережно поклав до рота й розжував. Відчувши пекучий смак японе-чилі, скривився. Ретельно вимив обличчя й випростався. Фізіономію, що дивилася на нього із дзеркала, прикрашав величезних розмірів синяк. Коли він вмикав автовідповідач, світло, що заливало кімнату, неприємно різонуло по очах.

«Це Беате Льонн. Сподіваюся, не перешкодила у заняттях, але Іварссон велів мені негайно всіх обдзвонити. Сталося ще одне пограбування. Відділення Норвезького банку, розташоване між Фрогнер-паркен і Майорстюакрюссет».

9

Туман

Сонце сховалося за низькими сірувато-сталевими хмарами, що наповзали з боку Осло-фіорду під несамовитими поривами південного вітру — явною увертюрою до дощу, що наближався. Кожен шквал супроводжувався диким свистом ринв і оглушливим лясканням маркіз на Кіркевеєн. Дерева стояли зовсім голі; Осло являв собою суцільну чорно-білу картину — неначе хтось висмоктав із міста всі барви. Притримуючи поли плаща руками, засунутими глибоко в кишені, й уперто пригнувши голову, Хар-рі крокував назустріч вітру. Він уже встиг відзначити, що останній ґудзик, який залишався, десь загубився — ймовірно, ще напередодні ввечері або вночі. Причому ця втрата була зовсім не єдиною. Зібравшись зателефонувати Анні, щоб та допомогла відновити картину минулого вечора, він виявив, що зник також і мобільник. Коли ж він урешті додумався передзвонити їй із звичайного апарата, голос у слухавці, що смутно нагадав Харрі голос когось із телеведучих колишніх років, повідав, що абонент, який викликається ним, саме зараз недоступний, проте він може залишити свій номер або ж повідомлення. Та від останнього він утримався.

Він відносно швидко опам’ятався і на подив легко поборов бажання продовжити де-небудь у «Вінмонополе» або у «Шрьодера». Замість цього він прийняв душ, переодягнувся і попрямував по Софієс-гате повз стадіон «Бішлет», проминув Пілестреде, Стенспаркен і вийшов на Майорстюа. На ходу він намагався зрозуміти, що ж таке він пив напередодні. Замість хворобливих спазмів шлунка — явних ознак вживання «Джима Біма» — всі органи чуття, здавалося, вкутала густа пелена липкого туману, розвіяти який, як з’ясувалося, не могли навіть най-різкіші пориви свіжого вітру.

Біля відділення Норвезького банку стояли дві поліцейські машини з увімкненими синіми мигалками. Харрі продемонстрував своє посвідчення одному з одягнених у форму патрульних в оточенні, пірнув під натягнуту стрічку і попрямував до входу в банк, де Вебер розмовляв із кимось зі своїх співробітників із криміналістичної лабораторії.

— А, старший інспектор, добрий вечір, — привітався Вебер, роблячи особливий наголос на слові «вечір». Побачивши синяк, який прикрашав фізіономію Харрі, він звів брову. — Що, дружина б’ється?

Не знайшовши відразу, що відповісти, Харрі клацанням витяг із пачки сигарету:

— Ну і що у нас тут?

— Хлопець у масці з гвинтівкою Ав-З.

— Природно, пташка відлетіла?

— Спокійнісінько.

— Свідків хто-небудь опитав?

— Лі й Лі в Управлінні якраз зайняті цим.

— Які-небудь деталі самого пограбування?

— Нальотчик дав жінці-управителю двадцять п’ять секунд на те, щоб відкрити банкомат, а сам у цей час приставив гвинтівку до голови однієї із службовок.

— І змусив її говорити замість себе?

— Угу. А коли увірвався в банк, молов усе ту ж нісенітницю по-англійськи.

— This is a robbery, don’t move! — пролунало в них за спиною у супроводі короткого уривчастого смішка. — Справді, вельми люб’язно, що ти все ж таки зумів вибратися, Холе. Ох, невже у ванні посковзнувся?

Харрі однією рукою підніс запальничку до своєї сигарети і припалив, а іншою одночасно простягнув пачку Іварссону. Той похитав головою:

— Погана звичка, Холе.

— Вірно, — озвався Харрі, ховаючи пачку «Кемелу» у внутрішню кишеню. — Ніколи не пропонуй свої сигарети джентльменові — виходь із того, що він палить власні. Бенджамін Франклін.

— Правда? — Іварссон старанно удавав, що не помічає посмішки Вебера. — Встиг нажлуктитися, га, Холе? Ну тепер-то тобі ясно, що наш грабіжник завдав нового удару — точнісінько як ми і припускали?

— І звідки ти взяв, що це саме він?

— Вважаю, ти бачиш, що це точна копія пограбування банку «Нордеа» на Бугстадвеєн?

— Хіба? — Харрі глибоко затягнувся. — У чому ж схожість?

На мить погляди Іварссона і Харрі схрестилися. Блиснув крокодилячий оскал.

— Управителька виявилася розторопною, — втрутився Вебер. — Ухитрилася спорожнити банкомат за двадцять секунд.

— Отже ніяких жертв, ніяких вбивств, — підхопив Іварссон. — Що, розчарований?

— Ні, — відповів Харрі, випускаючи сигаретний дим із ніздрів. Порив вітру тут же розвіяв його, не залишивши і сліду. Туман у голові, проте, розвіюватися не збирався.

Почувши, що хтось увійшов, Халворсен відвернувся від «Сільвії».

— Високооктановий еспресо, пронто, — буркнув Харрі, плю-хаючись у крісло.

— Доброго ранку, бос, — озвався Халворсен. — Кеіїський маєш вигляд.

Харрі уткнувся лицем у долоні:

— Нічого не пам’ятаю, що було вчора ввечері. Не знаю, що саме я пив, але присягаюся, ніколи більше цієї погані в рот не візьму.

Подивившись на колегу в щілину між пальцями, він побачив, що той усерйоз стурбований — лоб прокреслила глибока зморшка.

— Та розслабся ти, Халворсене, — це просто нещасний випадок. Зараз я тверезий як скельце.

—- Так що ж усе-таки трапилося?

— Судячи із вмісту шлунка, я пообідав із старим приятелем. Кілька разів телефонував, аби дістати підтвердження, але вона не озивається.

— Вона?

— Так. Вона.

— Може, жорстокі поліцейські ігри? — обережно поцікавився Халворсен.

— Займися краще кавою, — похмуро порадив Харрі. — Просто стара пасія. Все було абсолютно безневинно.

— Звідки ти знаєш, адже ти нічого не пам’ятаєш?

Харрі помацав неголене підборіддя. Згадалося, як колись Анна говорила, що вміла тільки слугувати каталізатором тих пристрастей, які вже є. Не дуже-то це заспокоювало. У пам’яті помалу почали спливати окремі деталі. Чорне плаття. На Анні було чорне плаття. Він лежить на сходах. Якась жінка допомагає йому підвестися. У неї лише половина обличчя. Як на одному з портретів Анни.

— У мене часто бувають провали в пам’яті, — сказав Харрі. — Це ще не гірший варіант.

— А з оком що?

— Напевно, стукнувся об кухонну полицю, коли повернувся додому, або щось подібне.

— Не хотілось би тебе засмучувати, Харрі, але це має серйозніший вигляд, аніж якась кухонна полиця.

— А що, — сказав Харрі, обома руками беручи чашку кави, — хіба в мене засмучений вигляд? У п’яному стані я б’юся тільки з тими, хто мені й на тверезу голову не подобається.

— До речі, Мьоллер просив тобі передати, що, схоже, все влаштовується, ось тільки не сказав, що саме.