Ю. Несбё – Безтурботний (страница 12)

— Проїхав двадцять четвертий. Лишилося ще шість. А ти?

—- Двадцять другий. Певно, скоро тебе дістану.

— Тільки не цього разу. — Халворсен запрацював педалями з подвійним завзяттям.

— Зараз почнуться підйоми — отут я тебе й упораю. Ти, як завжди, психологічно зламаєшся і зупинишся.

— Не сьогодні, — пообіцяв Халворсен і ще наліг на педалі. Біля коріння його густої шевелюри блиснула краплина поту. Харрі посміхнувся й також припав до руля.

Бярне Мьоллер дивився поперемінно то на список, яким забезпечила його дружина, то на магазинну полицю, де, як йому здавалося, лежав коріандр. Після їхньої поїздки на Пхукет минулої зими Маґрете закохалася в тайську кухню, одначе сам начальник убивчого відділу все ще плутався при виборі різних овочів, які щодня доправляли літаком із Бангкока до продовольчого магазинчика на Грьонланнслейрет.

— Це зелений чилі, шеф, —пролунав просто в нього над вухом чийсь голос. Б’ярне Мьоллер різко обернувся й ледве не вткнувся носом у мокру багрово-червону фізіономію Харрі. — Дві ці штуки, кілька скибочок імбиру — й можна приготувати непоганий супчик «том ям». Щоправда, після нього з вух дим валить, зате піт виводить із організму всяку гидоту.

— Судячи з твого вигляду, Харрі, ти щойно його скуштував.

— Просто невеликий велопробіг із Халворсеном.

— Он як? А що це там у тебе в руці?

— Японе. Дрібний червоний ЧИЛІ.

— От уже не знав, що ти вмієш готувати.

Харрі з легким подивом, нібито бачив його вперше, глянув на пакетик із чилі.

— Між іншим, шеф, добре, що я тебе зустрів. У нас проблема.

Мьоллер відчув знайомий свербіж біля коріння волосся.

— Не знаю, хто там ухвалював рішення про те, щоб Іварссон очолив слідство по вбивству на Бугстадвеєн, але так продовжуватися не може.

Мьоллер запхав список у корзину з продуктами.

— Скільки ви вже пропрацювали з ним разом? Аж два дні?

— Не в тому річ, шеф.

— Слухай, Харрі, можеш ти хоч раз вряди-годи зайнятися виключно розслідуванням? А як усе організувати — дозволь вирішувати іншим. Знаєш, нічого страшного не станеться, якщо ти хоча б спробуєш не ставати в опозицію.

— Та я просто хочу скоріше розкрутити цю справу, шеф. Аби знову зайнятися тією, іншою, ну, ти знаєш.

— Знаю. Але ти вовтузишся з нею вже понад обіцяні мною шість місяців, а я не можу й надалі заплющувати очі на використання часу й ресурсів, виходячи з особистих почуттів і відносин, Харрі.

— Але ж ідеться про нашу колегу, співробітницю поліції.

— Я знаю! — гаркнув Мьоллер. Трохи помовчавши, він роззирнувся на всі боки і, злегка понизивши тон, вів далі:

— Так у чому проблема, Харрі?

— Вони звикли працювати вйключно з пограбуваннями, й Іварссона не цікавлять ніякі конструктивні пропозиції.

Б’ярне Мьоллер злегка посміхнувся при думці про «конструктивні пропозиції» Харрі. А той, ледь нахилившись до нього, заговорив швидко й гаряче:

— Коли відбувається вбивство, про що ми насамперед думаємо, га, шеф? Чому, який мотив, адже так? У Відділі пограбувань і розбійних нападів сприймають як даність, що мотивом були гроші, тож таких запитань узагалі не виникає.

— Ну а сам ти що вважаєш? Який тут мотив?

— Нічого я не вважаю, справа вся в тому, що вони використовують в корені невірну методику.

— Іншу методику, Харрі, іншу. Ну гаразд, мені давно вже слід було купити ці овочі й бути вдома. Тож говори скоріше, чого ти хочеш.

— Хочу, щоб ти з ними домовився — нехай дадуть мені можливість з ким-небудь іще відокремитись і працювати в автономному режимі.

— Вийти зі складу слідчої групи?

—- Провадити розслідування паралельно.

— Харрі…

— Так уже було, коли ми брали Червоногрудку, пам’ятаєш?

— Харрі, я не можу втручатися…

— Я хочу взяти Беате Льонн і разом із нею почати все з нуля. Іварссон уже встиг зайти в глухий кут і…

— Харрі!

— Ну?

— Назви істинну причину.

Харрі вирішив трохи змінити тактику:

— Мені не витримати спільної роботи з цим крокодилом.

— З Іварссоном?

— Відчуваю, скоро таких дров наламаю…

Брови Бярне Мьоллера зійшлися на переніссі й зметнулися вгору, утворюючи літеру V.

— Це що, погроза?

Харрі поклав руку Мьоллеру на плече:

— Зроби мені цю послугу, шеф, одну-однісіньку. І я ніколи тебе більше ні про що не попрошу. Ніколи!

Мьоллер незадоволено гмукнув. Скільки разів за останні роки йому доводилося через Харрі класти свою голову ледве не на плаху, замість того щоб послухатися мудрих порад старших колег і будувати власну кар’єру, дистанціювавшись від цього свого непередбачуваного опера! Якщо вже мова зайшла про Харрі Холе, єдине, що можна було б сказати про нього напевно, так це те, що одного прекрасного дня він таки наламає дров. Однак, позаяк вони з Харрі якось дивно примудрялися виходити сухими з води, ніхто стосовно них жорстких заходів не вживав. Дотепер. Тим часом найцікавішим було запитання: навіщо він усе це робить? Мьоллер глянув скоса на Харрі. Алкаш. Скандаліст. Часом нестерпний нахабний упер-тюх. І при цьому — його кращий опер, якщо не брати до уваги Волера.

— Тільки тримай себе в шорах, Харрі. Інакше, присягаюся, знову запхаю тебе за письмовий стіл і замкну. Втямив?

— Так, шеф.

— Завтра в мене зустріч із начальником Управління і з шефом криміналки. Подивимось. Але я тобі нічого не обіцяю, чуєш?

— Бувай, шеф. Привіт дружині.

По дорозі до виходу Харрі обернувся:

—- Коріандр там, ліворуч, у глибині, на нижній полиці.

Після того як Харрі пішов, Б’ярне Мьоллер довго стояв, утупившись у свою корзинку. Він нарешті зрозумів, навіщо йому все це потрібно. Просто цей скандальний і впертий алкаш йому подобався.

7

Білий король

Кивнувши комусь із завсідників, Харрі всівся за столик біля одного з вузьких кривуватих вікон, які виходять на вулицю Валь-демара Тране. У кутку в нього за спиною красувалася велика картина: чоловіки, що прогулюються по площі Янгсторгет, бадьоро помахуючи циліндрами, вітають зустрічних дам, які намагаються сховатися від палючих променів сонця під мереживними парасолями. Неможливо уявити собі великого контрасту з вічною напівтемрявою та благоговійною пообідньою тишею, що панують у залі «Шрьодера».

— Добре, що тобі вдалось вирватися, — сказав Харрі, звертаючись до повнявого чоловіка, що вже сидів за столиком. По ньому відразу було видно, що він не належить до числа завсідників закладу. Причина крилася не в елегантному твідовому піджаці, й навіть не у краватці-метелику в червону крапочку. Просто на пропахлій пивом і вкритій чорними плямами від сигаретних недопалків скатертині перед ним стояла чашка з чаєм. Цим випадковим відвідувачем був психолог Столе Еуне, один із кращих спеціалістів у країні, до послуг якого поліція Осло вдавалася часто й навіть вельми охоче. Щоправда, з деякою часткою побоювання, позаяк Еуне, аж до самих кісток порядна людина, щиро дбаючи про підтримання власного реноме, ніколи не дозволяв собі в суді ніяких висловлювань, якщо вони не були на всі сто відсотків підтверджені науковими доказами. А позаяк у психології взагалі існує не так уже й багато доказів хоч би там чого, нерідко траплялося, що він, як свідок звинувачення, ставав кращим помічником захисту: посіяні його виступом сумніви тлумачилися на користь звинувачуваного. Розслідуючи різні вбивства, Харрі так часто звертався по допомогу до Еуне, що вже вважав його ледве не своїм колегою. Та й у питанні лікування власного алкоголізму Харрі так само сліпо довірявся цьому розумному, душевному, дещо франтуватому впертюху, так що найближчим часом навіть міг почати називати його своїм другом.

— Так ось, значить, де твоя схованка? — сказав Еуне.

— Угу, — підтвердив Харрі й звів брову, подаючи знак Майї, яка тут же вискочила з-за стойки і зникла на кухні.

— А це в тебе що?

— Японе. Чилі.

По переніссю Харрі скотилася крапля поту, на мить затрималася на кінчику носа й упала на скатертину. Еуне з подивом подивився на вологу пляму.