Йон Колфер – Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці (страница 13)

Від самого народження від Опал Кобой не вима­гали нічого особливого. Вона народилася в замож­ній родині піксі на Прінсіпаліті Хілл, і її батьки були б цілком задоволені, якби юна Опал просто за­кінчила приватну школу, отримала диплом якогось мистецького ВУЗу й одружилася з підходящим віце- президентом.

Власне, її батько, Феролл Кобой, уважав, що іде­альна дочка має бути помірно розумною, дуже при­вабливою і, звісно, люб’язною. Але характер в Опал був зовсім не таким, як того бажав Феролл. У десять місяців вона вже ходила без допомоги, в півтора роки мала словарний запас у п’ятсот слів. На свій другий день народження дівчина викрутила свій перший дисковод.

Опал розвивалася швидко, була впертою і гар­ною. Небезпечна комбінація. Феролл уже й забув, скільки разів він усаджував доньку, наказуючи лишити справи дрібним піксі. Урешті-решт, Опал узагалі відмовилася їх бачити. Така ворожість дуже непокоїла.

Феролл мав повне право непокоїтись. Перше, що зробила Опал у коледжі, — кинула факультет історії мистецтва і приєдналася до лав суто чоловічого бра­терства інженерів. Не встигла вона отримати сувій диплома, одразу ж відкрила майстерню, аби лише досадити батькові. Швидко почала отримувати па­тенти. Глушник, що перетворював звичайнісінький мопед на швидкісне авто, розважальна система ЗD і, звісно, фірмова розробка — крила «Дабл-Декс».

Після того як Опал зруйнувала батьків бізнес, вона скупила всі його акції за смішною ціною і за­брала бізнес під своє крильце, назвавши лабора­торіями «Кобой». Через п’ять років у лабораторій «Кобой» було більше оборонних контактів, ніж у будь-якої іншої компанії. А через десять років у Опал Кобой було більше патентів, аніж у будь- якого ельфа. Окрім кентавра Фоулі.

Але цього їй було недостатньо. Опал Кобой заба­жала влади, якої не мав ніхто, хіба що монархи в давні часи. На щастя, вона знала, хто допоможе їй отримати таку владу. Розчарований офіцер ЛЕП, одногрупник із коледжу. Такий собі Брайар Каджон...

Брайар міг із повним правом ненавидіти ЛЕП, після всіх тих публічних принижень, які він зазнав від Джуліуса Рута. Той, до .речі, лишився непокара­ним. І не лише це. Він утратив командирські жолуді після тієї катастрофічної історії з Артемісом Фаулом...

Опал лишилося тільки підкинути пігулку правди в Каджонів напій у модному ресторані Небесного міста. Вона з радістю зрозуміла, що Каджон уже мав план, як помститися ЛЕП. Досить винахідливий план, як виявилося. Йому був потрібен тільки парт­нер. Такий, у якого було багато золота і гарна охоро­на. У Опал і того, й іншого було на двох.

Опал, немов кішка, скрутилася на стільці, прослуховуючи, що відбувається в Поліцейській Плазі. Увійшов Каджон. Камери в ЛЕП вона встановила, коли обновлювала всі системи. Пристрої прослуховування працювали на тій самій частоті, що і камери спостереження в Поліцейській Плазі, а на енергію для живлення перетворювали тепло, що випроміню­вали фіброволокна оптичних приладів. Ніхто нічого не запідозрить.

— Ну? — як завжди грубо запитав Каджон.

Кобой навіть не повернулася. Вона знала, що це Брайар. Лише в нього був чіп доступу до внутріш­нього святилища, імплантований у суглоб пальця.

— Ми втратили вантаж батарейок. Рутинна пере­вірка ЛЕП. Не пощастило.

— Дарвіт! — вилаявся Каджон. — І біс із ним. У нас є іще. А ЛЕП уважатиме, що то прості батарейки.

Опал зітхнула.

— Гобліни були озброєні...

— Не кажи мені.

— «Софтнозами».

Каджон гримнув кулаком по столу.

— От дурні! Я їх попереджав, щоб не користува­лися тією зброєю. Тепер Джуліус зрозуміє, що щось відбувається.

— Може і зрозуміє, — заспокоїла його Опал. — Та зупинити він нас не зможе. Коли вони второпають, що до чого, буде запізно.

Каджон не посміхнувся. Він уже рік не посміхав­ся. Навпаки, його погляд став іще похмурішим.

— Добре. Час на нашому боці... Може, ми просто виготовлятимемо батарейки власноруч, — пробур­мотів він.

— Ні. Лише на те, щоб збудувати завод, знадо­биться два роки. І ніяких гарантій, що Фоулі не пронюхає. Вибору у нас немає.

Кобой розвернулася до партнера.

— Жахливо виглядаєш. Спробував мазь, яку я тобі давала?

Каджон почухав голову. Вона була вкрита огид­ними ґулями.

— Не допомагає. Вона містить кортизон, а в мене на нього алергія.

Хвороба у Каджона була незвична, можна сказа­ти, унікальна. Минулого року під час блокади маєтку Фаулів командир Рут уколов йому транквілізатор. На жаль, транквілізатор не можна було вживати ра­зом із забороненими енергетиками, з якими експе­риментував колишній командир. Каджон лишився з чорним, як смола, лобом і набряклими очима. По­творний і понижений у посаді — не дуже вдала ком­бінація.

— Проколов би ти свої пухирі. Я навіть дивитися на тебе не можу.

Іноді Опал Кобой забувала, з ким розмовляє. Брайар не був одним із її лакеїв. Він просто дістав моди­фікований бластер «Редбой» і кілька разів вистрілив у ручку стільця. Стілець закрутився по розмальова­ному гумовому покриттю підлоги і зупинився, вики­нувши Опал на купу дисководів.

Опальний офіцер ЛЕП схопив Опал за гостре під­боріддя.

— Доведеться тобі звикнути дивитися на мене, дорогенька Опал. Тому що дуже скоро це обличчя з’явиться на кожному екрані планети, і над екраном також.

Мініатюрна піксі стиснула пальці в кулаки. Вона не звикла до порушення субординації, тим більше до такої жорстокості. Але в такі моменти вона бачила, як у Каджонових очах спалахує божевілля. За нарко­тики він розплатився не лише магією і зовнішністю. Вони коштували йому розуму.

Раптом він знову став самим собою, елегантно до­поміг їй піднятися, немов нічого не сталося.

— Ну, дорогенька, продовжуй розповідати. Б’ва Келл жадають крові.

Опал розправила костюм.

— Капітан Шорт супроводжує людину, Артеміса Фаула, до Е37.

— Фаул тут? — здивувався Каджон. — Звісно! Я мав би здогадатися, що підозра впаде на нього. Іде­ально! Чудова справа для нашого раба-людини — Каррере я замесмеризував. Ця сила в мене лишилася.

Кобой підмалювала губи криваво-червоною по­мадою.

— Матимемо неприємності, коли Каррере спій­мають.

— Не хвилюйся, — заспокоїв її Каджон. — Мон­сеньйора Каррере уже стільки разів месмеризували, що розум у нього чистіший за відформатований диск. Нічого він не розкаже, якби і захотів. А коли він зробить свою справу, французька поліція посе­лить його до прекрасної камери.

Опал хихикнула. Як на ельфа, що ніколи не посмі­хаються, Каджон мав виняткове почуття гумору.

ГЛАВА 6: МОЖЛИВІСТЬ ЗРОБИТИ ФОТО

Підйомник Е37, Небесне місто, ельфи

ЗМУШЕНІ спільники скористалися гоблінський транспортером. Холлі була дуже незадоволена. По-перше, їй нака­зали працювати з ворогом номер один,

Артемісом Фаулом. А по-друге, частини гоблінського транспортера трималися на доброму слові.

Холлі почепила на загострене вушко навушник із мікрофоном.

— Гей, Фоулі? Ти тут?

— Тут, капітане.

— Нагадай мені, чому я лечу в цьому старому брязкальці?

Пілоти ЛЕПРекону часто називали такі підозрілі транспортери брязкальцями, бо ті мали тенденцію битися об стіни тунелю і голосно при цьому брязкати.

— Ти, капітане, летиш у цьому старому брязкаль­ці тому, що гобліни побудували цей транспортер саме для нашого порту. Оригінальні пандуси, що підходили для наших транспортерів, демонтували багато років тому. А щоб збудувати нові, знадобить­ся чимало часу. Тож, маємо лише один варіант.

Холлі пристебнула ремінь безпеки в пілотському кріслі. Перемикач двигуна малої тяги майже сам стрибнув до рук. На якусь мить до капітана Шорт повернувся добрий гумор. Вона була асом, найкра­щим пілотом в академії. Після останнього завдання крилатий командир Вінйайа написала, що «кадет Шорт може провести транспортер навіть крізь дірку в зубі». Такий собі комплімент із натяком. Під час першого польоту Холлі втратила контроль над апа­ратом, і той із гуркотом упав за два метри до носа Вінйайї.

Отже, цілих п’ять секунд Холлі була щаслива. Потім пригадала, які в неї пасажири.

— Цікаво, — сказав Артеміс, улаштовуючись у кріс­лі другого пілота, — як далеко від термінала до Мур­манська?

— Цивільні мають триматися за жовтою стріч­кою, — гримнула Холлі, не звертаючи уваги на питання.

Артеміс не відступав.

— Для мене це дуже важливо. Намагаюся скласти план порятунку.

Холлі ледь усміхнулася:

— Тут стільки іронії, що можна було б написати поему. Викрадач звертається по допомогу у справі викрадення.

Артеміс потер скроні.

— Холлі, я злочинець. Це в мене найкраще вихо­дить. Коли я тебе викрадав, думав лише про викуп. І ні в якому разі не хотів завдати тобі шкоди.

— Ти ба! — вигукнула Холлі. — А що до біобомби і тролів?

— Це правда, — зізнався Артеміс. — Не все буває гладенько, коли переносиш план із паперу в реальне життя. — Він помовчав, витер невидиму пляму з наманікюреного нігтя. — Я подорослішав, капітане. Це мій батько. До того, як я виступлю проти мафії, мені потрібна уся інформація.

Холлі кивнула. Рости без батька нелегко. Вона це чудово розуміла. Її батько помер, коли їй ледь випов­нилося шість. Більше двадцяти років тому.