Йон Колфер – Артеміс Фаул. Парадокс часу (страница 56)

Тут звук мотора машини посилився.

— Шум змінився, — сказав Батлер. — Вона повер­тається.

Хоча Артеміс і чекав цього, він відчув, як у серце пробрався холод.

«Звичайно, вона повертається, — подумав він. — У неї ніколи не буде такого шансу, як цей. Батлер може тільки йти. Холлі з Номером Один будуть ослаблені ще декілька годин, а я — тільки людина. Якщо вона відступить тепер, то Джей-джей буде втрачений для неї назавжди. Скоро сюди прибуде команда Фоулі з Тари і забере лемура під землю. Можливо, через п’ять хвилин у Опал буде перевага.

Артеміс швидко почав планувати.

— Я повинен прибрати Джей-джея звідси. Поки він у маєтку, всі в небезпеці. Опал уб’є нас усіх, щоб приховати свої сліди.

Батлер кивнув.

— Так. Ми можемо відвести його на «Цессні».

— Я можу відвести його на «Цессні», старий дру­же, — поправив його Артеміс. — Я залишу тебе, щоб ти охороняв мою матір з друзями, крім того, тобі треба не пускати мене молодшого до Інтернету. Він такий же небезпечний, як Опал.

Це було розсудливе рішення, і Батлер знав про це до того, як Артеміс сказав це. Він був у дуже поганій формі і тільки уповільнить Артеміса. Крім того, весь маєток абсолютно відкритий для будь-якого з рабів Опал, якщо вона захоче помститися.

— Дуже добре. Не піднімайтеся вище за три тися­чі метрів і слідкуйте за закрилками — вони не дуже слухняні.

Артеміс кивнув, неначе не знав цього. Надання інструкцій заспокоїло Батлера.

— Три тисячі. Ясно.

— Вам потрібна зброя? У мене є маленька «беретта».

Артеміс похитав головою.

— Ніякої зброї. Я так погано стріляю, що навіть з оком Холлі можу стріляти тільки під ноги. Ні, все, що мені треба, — це приманка. — Він зробив паузу. — І мої темні окуляри.

ГЛАВА 15: ФАУЛ-САМОЗВАНЕЦЬ

У сім’ї Фаулів були три повітряних суд­на. «Лірджет» і гелікоптер Сікорського стояли в ангарах поблизу аеропорту, а невеликий літачок «Цессна» розташу­вався в маленькому гаражі-майстерні, що стояв на лужку на узвишші біля північної межі маєтку. «Цессні» було кілька років, і її збиралися здати на метало­брухт, якби тільки Артеміс не взявся за неї особисто. Метою Артеміса було добитися зменшення викиду літаком вуглекислого газу і досягти його рентабель­ності, — і його батько цілком схвалював це.

— У мене сорок учених б’ються над цією пробле­мою, але я б поставив на те, що ти будеш першим, хто її вирішить, — говорив він Артемісу.

Таким чином, Артеміс покрив фюзеляж літака надтонкими високоефективними сонячними пане­лями, подібними до тих, які НАСА використало

в прототипі літака «літаюче крило» у рамках проекту «Геліос». Проте, на відміну від «Геліоса», «Цессна» Артеміса могла не лише літати на своїх звичайних швидкостях, а ще й брати на борт пасажирів. А все тому, що Артеміс зняв один двигун і поставив де­кілька маленьких, замінивши один головний пропе­лер чотирма додатковими, розміщеними на крилах і на шасі. Більшу частину металу в каркасі зняли і за­мінили легким полімером. На тому місці, де раніше розміщався бак для пального, зараз був невеликий акумулятор.

Треба було ще відрегулювати декілька параме­трів, але Артеміс знав, що його судно зможе підня­тися в повітря. Принаймні, він на це сподівався. Ма­ленький літальний апарат неодноразово перевірявся на міцність. Хлопчик швидко вибіг з кухні і кинувся через внутрішній двір до лужку на узвишші. У най­сприятливішому для неї випадку, Опал не зрозуміє, що сталося, перш ніж побачить літак, що злітає в повітря. Звичайно, потім йому треба, аби вона по­бачила його, що сидить у цьому літаку. Сподіватиме­мося, йому вдасться поводити її за ніс достатньо довго для того, щоб устигли прибути підкріплення ЛЕПрекону.

Артеміс відчув утому, якою налилися його ноги, ще до того, як він пробіг сотню метрів. Він ніколи не міг похвалитися атлетичною статурою, а недавня прогулянка в потоці часу нічого не дала його фізич­ній формі, попри те, що він посилено концентрував­ся на своїх м’язах під час подорожі.

Захотілося трохи набратися сил. Маленький уяв­ний експеримент, що, на жаль, не дав жодних ре­зультатів.

Старі ворота на поле були зачинені, тож Артеміс переліз через них, щоб не длубатися з важким засу­вом. Під курткою він відчував тепло мавпячого тіла, шию хлопця міцно обвивали маленькі ручки.

«Джей-джей мусить бути в безпеці», — подумав він. Він мусить бути в безпеці. Двері гаража вияви­лися міцнішими, ніж були на вигляд, їх захищала кнопкова консоль кодового замку. Артеміс набрав код, двері широко відчинилися, заливши примі­щення насиченим помаранчевими променями вечірнього сонця. Всередині, притулившись за роз­ташованими підковою верстатами і візками з інст­рументами, стояв літачок «Цессна», підключений до кабелю додаткового джерела живлення. Артеміс висмикнув кабель із гнізда в фюзеляжі і застрибнув в кабіну пілота. Пристебнувся ременем до сидіння, пригадавши перший раз, коли сам опинився за штурвалом.

«У дев’ять років. Тоді довелося подушку на сидін­ня підкласти».

Двигун миттєво, майже безшумно, завівся. Єди­ними звуками був шум пропелерів і клацання тумб­лерів, коли Артеміс почав готувати літак до польоту.

Загалом і в цілому, новини були хорошими. По­тужність на рівні вісімдесяти відсотків. Це дозво­лить маленькому літаку пролетіти декілька сотень миль. Досить просто буде потанцювати з Опал у по­вітрі, прогулявшись із нею вздовж ірландського узбережжя. Проте звуки, які видавав літальний апа­рат, не вселяли довіри, до того ж кріплення були до­сить старими.

«Не дозволяй їй наблизитися більш ніж на триста метрів».

— Усе буде гаразд, — сказав Артеміс пасажирові усередині своєї куртки. — Ось побачиш.

Але він не був упевнений у тому, що говорив.

Велика галявина, широка і довга, біля стін маєтку під легким ухилом ішла вгору. Артеміс вивів «Цес­сну» з ангара і зробив крутий поворот, щоб дати собі більше фори. При найкращих збігах обставин п’ятисотметрової злітної смуги вистачить позаочі, щоб ві­дірватися від землі. Але віяв ходовий вітер, до того ж трава була трохи вища, ніж їй слід було бути.

— Незважаючи на це, у нас усе вийде. Я втрапляв і в гірші халепи.

Зліт було виконано точно за інструкцією. Артеміс установив переднє колесо на відмітці в три сотні ме­трів, і йому відкрився зручний вид на північну стіну. Навіть із такої малої висоти він міг бачити Ірланд­ське море до заходу, з чорними закрутами і сонячни­ми променями, що прорізають верхівки хвиль.

Він трохи не піддався бажанню, яке охопило його буквально на малу частку секунди, — просто бігти. Але йому вдалося себе пересилити.

— Чи сильно я змінився? — запитував Артеміс са­мого себе. Він усвідомив, що все далі йде від злочи­нів, які раніше здавалися йому дуже привабливим заняттям. Зовсім недавно він пішов би на будь-який вид злочину.

«Усе ж таки ні, — вирішив він. — У світі все ще є люди, які заслуговують бути обкраденими, або ви­критими, або кинутими в саме серце джунглів з од­нією лише петардою і ложкою. Йому ще доведеться докласти зусиль, щоб знайти таких людей».

Артеміс активував камери, розташовані на кри­лах. Була одна така людина, яка заслуговувала поді­бного до себе ставлення. Особа, що страждає на ма­нію величі, безсердечна піксі. Опал Кобой. Артеміс міг бачити її, прямуючу до маєтка, з насуненим на вуха шоломом Холлі.

«Цього я і боявся. Вона додумалася захопити із собою шолом. В обставинах, що склалися для неї, — безцінне устаткування».

І все ж таки у нього не було іншого виходу, окрім як привернути її увагу. На кону були життя його друзів і близьких. Артеміс знизився до тридцяти ме­трів, йдучи за Опал до маєтка. Зачувши гул, Опал зупинилася, закинувши голову і намагаючись упій­мати поглядом маленький літак.

«Ну давай же, Опал, — думав Артеміс. — З’їж на­живку. Увімкни інфрачервоні фільтри».

Опал цілеспрямовано простувала до особняка, поки не була спіймана в кільце бійців ЛЕПрекону, які наступали на п’яти одне одному.

«Дурні довготелесі ельфи», — люто думала вона, виправдовуючись перед собою.

У її планах також значилося створити косметичну маску для обличчя з пліснявого грибка, яка приведе до неї натовпи фанатів. А ще гомеопатичне крісло, з ма­сажними насадками і детекторами настрою, які мо­гли б зрозуміти її почуття гумору і розповсюдити за­пахи, що допомагають їй трохи краще розслабитися.

Але цим планам слід було зачекати, поки вона не стане імператрицею. Зараз же її нагальною метою було упіймати лемура. Без його мозкової рідини пі­дуть роки, щоб утілити її плани в життя. До того ж, магія була куди простіша за науку.

Опал наділа шолом Холлі собі на голову. Пластин­ки усередині шолома автоматично підлаштувалися під форму її черепа. Вона без зусиль обійшла заходи безпеки, для цього їй довелося зробити декілька під­моргувань і жестів руками. Ці ЛЕПреконівські шо­ломи не були і наполовину такими досконалими, як зразки в її науково-дослідних лабораторіях.

Як тільки функції шолома стали їй доступні, крис­тали відеодисплея зашипіли і засвітилися яскраво-червоним. Бойова готовність!

Тривимірний радар виявив невеликий літак пря­мо у неї над толовою, програма тут же розпізнала в ньому «Цессну», побудовану людьми.

Вона поспішно набрала послідовність команд, ви­бравши тепловий сканер, і шолом проаналізував електромагнітне випромінювання, витікаюче від лі­така. Сонячні панелі трохи фонили, але сканування виділило помаранчеву краплю в кріслі пілота. Всьо­го один пасажир. Біометричний сканер шолома упі­знав у пілотові Артеміса Фаула і намалював триви­мірну фігурку його худосочного тіла.