Яна Дубинянская – Гаугразький бранець (страница 8)
Наставила вуха, витягла вперед черепашачу шию і стара Захраб-ані.
Зойкнула дитина, напевне, Абсалар, – і відразу ж замовкла із хлібною соскою, а може, й з материнською груддю в роті.
Мільям прислухалася настільки уважно, що ніч здавалася їй наповненою справжньою лавиною шерхоту, дзвону, шепоту, шелесту… Ні, ще не чутно. Але вже скоро… щойно вони в'їдуть на перевал Кену на вершині Ізир-Буза… так завжди буває, і не можна пропустити…
От.
Звук почувся так чітко, наче це тут, відразу за плетеним тином, простукотіли копита двох коней, відносячи Сургена й батька на давню й споконвічну війну великого Гау-Гразу.
– А мені не дуже сподобалося, – промовила Ахсаб. – Я не люблю про битву. Я люблю про Тизрит-вана й прекрасну Галібу. І про чарівницю Мейну.
– Я теж люблю про Мейну, – зітхнула Мільям. – Але ж це тільки на весіллях…
Сонце вже припікало, наче в розпалі літа, й дівчатка сховалися в затінку. На яскраво-синьому небі нестерпно сяяла засніжена вершина Ала-Вана, а решта гір вже здалися й скинули білі накидки. Мільям подумала й собі зробила так само – а що, адже спекотно! Та й хто побачить їх отут з Ахсаб?.. усі зайняті повсякденними справами теплої пори року. Їй самій сьогодні треба ще збити масло, спекти лаваш, обібрати зелену гусінь з виноградного листя…
– А у вас скоро й буде весілля, – повідомила Ахсаб.
– У нас?
Шкода, що вирвалося: на мить пізніше Мільям збагнула, що Ахсаб має на увазі Ізбека – до його повернення залишився місяць і ще трішки. Але ще невідомо, з якого селища він візьме собі дружину, адже основні святкування відбуваються в домі нареченої.
І потім… але батько нічого не казав про Ізбека. А сказав би.
– Ваша Адигюль виходить заміж. Ти не знала? А моя мама вже готує дари нареченому.
– Твоя мама?!
Ахсаб поблажливо розсміялася:
– В них усе давно домовлено. Ще до того, як мій брат Мухатбек пішов на посвячення зброєю. Він ось-ось повернеться й відразу ж надішле дарунки, – вона замріяно зітхнула. – Ти бачила б, Мільям, які там укривала…
– А…
– Ти про Арваза? Та ну його, просто твоя сестра вирішила повеселитися перед весіллям. Адигюль дала слово Мухатбекові. На проводах вона піднесла йому води з джерела Тайї, замість мене, уявляєш собі?! А це значить – на життя і на смерть.
– На смерть… – нечутно повторила Мільям.
Останні слова Ахсаб чомусь вразили її дужче, ніж новина про швидке заміжжя Адигюль. Про воїнів не говорять – смерть. Помирають жінки, старики, маленькі діти… і ще боягузи-глобали – вони, як відомо, зубами тримаються за свої смердючі шкури. Воїни Гау-Гразу йдуть до Могутнього, який чекає їх на бенкеті й радий кожному гостеві. Але чому так боляче – коли йдуть?!..
Вона майже не пам'ятала Харсуна, чиє тіло привезли до селища минулого літа. Зовсім не знала Айдабека – втім, його ніхто не бачив убитим. Але Сурген…
Краще не думати.
– Це тільки так говорять – на смерть, – пояснила Ахсаб. – Ну, заклинання. А Мухатбек точно повернеться. Твоя сестра його тримає, розумієш?
Її обличчя раптом стало загадковим – майже як учора вранці, коли вони побилися через метелика. Мільям сама пішла миритися: Ахсаб не винна, що народилася першою донькою в родині. Звичайно, вона пишається своїм таємним знанням. Так улаштований світ, і влаштований він справедливо… Справедливо!..
Це вона, Мільям, немов непевна риска в карбуванні, псує правильність і гармонію світу. Чому їй так хочеться знати те, що не дозволено від народження? Чому вона постійно міркує над споконвічними, передбаченими речами так, немов їх можна змінити?! І так, наче вона могла б…
– Як тримає?
Прикусила язика. Але Ахсаб сьогодні не була налаштована задаватися, свято бережучи прадавні таємниці. Навпаки, їй самій хотілося поділитися, похвалитися, розповісти:
– За мотузочку. З його і свого волосся, з ниткою від чорної вівці і, здається, ще з якоюсь травою… я знала, тільки забула. Головне, звичайно, щоб він пролежав ніч, коли місяць уповні під Соколиним каменем, і щоб обов'язково дощ, ну, й заклинання… А тоді розрізають навпіл. І він точно повернеться – той, у кого половинка.
– Справді? А якщо глобали його…
Ахсаб знизала плечима:
– Можна, звичайно, ще попросити Матір Могутнього, щоб уберегла… але за мотузочку надійніше.
Мільям прикусила губу. Над вершиною Ала-Вана кудлата хмара, схожа на овечу шкуру, закрила сонце, й воно випустило поміж завитками небесної шерсті сніп яскравих гарячих стріл.
Отже, будь-який воїн може залишитися живим, не піти на бенкет до Могутнього, не пропасти безвісти, не повернутися додому трупом у зашкарублому камуфляжі. Якщо тільки цього захоче дівчина, котра…
Перша донька в родині.
… – Що з тобою?
Мілям здригнулася:
– Ахсаб, я піду. Вже пізно. Лаваш… і гусінь треба обібрати з винограду…
Вона намагалася йти повільно – поки Ахсаб могла її бачити. Тоді прискорила кроки, зірвалася, побігла, все швидше й швидше… Сурген. Його точно вб'ють у першому ж бою, адже він такий високий і плечистий, у нього так зручно стріляти. А вертихвістка Адигюль тим часом тримає за половинку мотузочки якогось там Мухатбека, про якого, мабуть, зовсім забула, милуючись у виноградниках з недорослим Арвазом… І нічого не можна змінити. Так влаштовано світ. Справедливо…
Важко дихаючи, зупинилася під яблунею. Тією самою, де вчора вони з Ахсаб… У траві щось жовтіло, і Мільям опустилася навпочіпки.
Внизу, під яблуневою гілкою, лежав мертвий метелик. Чорні мурахи вже обліпили його з усіх боків, по-діловому обгризаючи йому ніжки й крильця.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
– Привіт.
– Нічого собі!
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.