Владимир Войнович – Життя й дивовижні пригоди солдата Івана Чонкіна: Особа недоторкана (страница 43)

Капітан знову розплющив очі і всміхнувся білявому, немов приємному співрозмовнику.

— Гутен морген, херр,— згадав він ще одне слово, хоча й не був певен, що воно досить пристойне.

Тим часом молодший лейтенант Букашев теж з муками пригадував німецькі слова, складаючи найпростішу фразу:

— Комен зі херр.

"Мабуть, він хоче, аби я до нього підійшов",— здогадався капітан, відзначивши цодумки, що слово "херр" зазвичай вживається, коли білявий його вимовляє.

Капітан підвівся, долаючи запаморочення, і присунувся до столу, привітно усміхаючись білявому. Той на усмішку не відповів і похмуро запропонував:

— Зітцен зі.

Капітан зрозумів, що йому пропонують сісти, але, озирнувшись довкола і не помітивши нічого схожого на табуретку чи стілець, ввічливо подякував кивком голови і прикладанням долоні до того місця, де в нормальної людини має бути серце. Наступне запитання "Намен?" не було капітану зрозуміле, однак він гюдумки прикинув, яке перше запитання можуть задати на допиті, збагнув, що питати мають про прізвище допитуваного, замислився. Приховати свою належність до органів чи до партії неможливо, про перше свідчить форма, друге з'ясується при поверховому обшуку. І він згадав свою фразу, якою розпочинав допити: "Щиросердне зізнання може полегшити вашу долю". З практики він знав, що щиросердне зізнання нічиєї долі ще не полегшило, проте інших надій не було, а ця була бодай якась. Ще жевріло сподівання на те, що німці народ культурний, може,в них усе не так.

— Намен? — нетерпляче повторив молодший лейтенант, не бувши певен, що правильно вимовляє слово.— Ду намен? Зі намен?

Треба відповідати, аби не дратувати білявого.

— їх бін капітан Миляга,— заквапився він.— Миллег,

Миллег. Ферштейн? — Усе ж декілька німецьких слів він знав.

"Капітан Миллег",— записав лейтенант у протоколі допиту перші дані. І звів очі на полоненого, не знаючи, як запитати про рід військ, у яких той служить.

Але той випередив його і швидко почав давати свідчення.

— їх бін іст арбайтен... арбайтен, ферштейн?..— капітан зобразив руками якусь роботу, чи то копання городу, чи то пиляння терпугом.— їх бін іст арбайтен...— він замислився, як назвати свою Установу, і раптом знайшов несподіваний еквівалент.— їх бін арбайтен ін руссіш гестапо.

— Гестапо? — спохмурнів білявий, зрозумівши слова допитуваного по-своєму.— Ду комуністен стрелірт, паф-паф?

— Я, я,— охоче підтвердив капітан.— Унд комуністен, унд безпартійнен,— всіх розстрелірт, паф-паф,— зображаючи стрільбу з пістолета, капітан вимахував правою рукою. Далі він хотів повідомити допитувачу, що в нього великий досвід боротьби з комуністами і він, капітан Миляга, міг би принести певну користь німецькій Установі, але не знав, як висловити таку складну думку.

Молодший лейтенант тим часом записував у протоколі допиту:

"Капітан Миллег під час служби в гестапо розстрілював комуністів і безпартійних..."

Він відчував, як ненависть до цього гестапівця зростає в його грудях. "Зараз я його пристрелю",— подумав Бука-шев. Рука вже потяглася до кобури, але враз молодший лейтенант згадав, що треба вести допит і не давати волі почуттям. Він стримався і задав наступне запитання:

— Вот іст ваш фербанд дислоцірт?

Капітан дивився на білявого, всміхався, силкуючись зрозуміти, але нічого не збагнув. Він здогадався тільки, що мова йде про якусь, напевне, банду.

— Вас? — запитав він.

Молодший лейтенант повторив запитання. Він не був певен, що правильно будує фразу, і починав втрачати терпець.

Капітан знову не зрозумів, але, завваживши, що білявий гнівається, вирішив заявити про свою лояльність.

— Ес лебе геноссе Гітлер! — вставив він нове слово в знайоме сполучення.— Хайль Гітлер! Сталін капут!

Молодший лейтенант зітхнув. Цей фашист — справжній фанатик. Однак не можна відмовити йому в хоробрості. Йдучи на смерть, він прославляє свого вождя. Букашев хотів би, потрапивши в полон, триматися так само. Скільки разів уявляв він собі картину, як його катуватимуть, заганятимуть голки під нігті, пектимуть вогнем, вирізатимуть на спині п'ятикутну зірку, а він нічого не скаже, він тільки вигукуватиме "Хай живе Сталін!" Але він не до кінця був певен, що знайде в собі для цього достатньо мужності, і мріяв загинути з тими ж словами на полі бою.

Молодший лейтенант не став реагувати на безглузді вигу ки німця і вів допит далі. Він задавав запитання ламаною російсько-німецькою мовою. На щастя, й полонений трохи кумекав по-російськи. І дещо з нього вдалося все-таки витиснути.

Капітан докумекав, що, очевидно, фербандою білявий називає Установу, в якій служив він, Миляга.

— Там,— сказав він, охоче показуючи рукою невідь-куди,— іст хауз, нах хауз іст Чонкін. Ферштейн?

— Ферштейн,— сказав лейтенант, не подаючи виду, що саме Чонкін його особливо цікавить.

Полонений, морщачись од головного болю і напруги, продовжував давати показання, насилу добираючи чужі слова.

— Іст Чонкін унд найт айн, цвей, драй... сім... зібен рус-сіш гестапо... зв'язані штріппе, мотузкен... Ферштейн? — капітан спробував жестами зобразити зв'язаних докупи людей.— Унд найт айн флюг, літакен,— він замахав руками, немов крильми.

— Ластівка, ластівка! — почулось із сусіднього приміщення.— Що ж ти, чорти б тебе забрали, не відповідаєш?

Капітан Миляга здивувався. Він і не підозрював, що в німецькій мові так багато спільного з російською. Чи...

Але думку свою він не додумав. Голова боліла, і до горла підступила легка нудота. Капітан проковтнув слину і сказав білявому:

— їх бін хворен. Ферштейн? Голова, майн копф бум-бум,— він злегка постукав себе кулаком по тім'ю, а потім примостив щоку на долоню.— їх бін хочен бай-бай.

Не чекаючи дозвблу, він непевною ходою, хитаючись від слабкості, пройшов до своєї підстилки, ліг і знову знепритомнів.

36

Тим часом нарада в командира дивізії тривала. Була тільки невелика перерва, коли командири батальйонів ходили, щоб перемістити свої підрозділи на зазначені вихідні позиції. Давши вказівки окопатися на нових місцях, командири повернулися в бліндаж.

Тепер обговорювалася проблема зброї і набоїв. Виявилося, що в полку в наявності лише одна сорокап'ятиміліметро-ва гармата і до неї три снаряди, один кулемет системи "максим" без стрічок, два батальйонні міномети без мін, по дві гвинтівки з обмеженим запасом набоїв на кожне відділення і по одній пляшці з запальною сумішшю на три чоловіки.

— Усе зрозуміло,— сказав генерал.— Зброї і набоїв мало. Максимально використати фактор раптовості. Набої економити. ,

Відчинилися двері. В бліндажі з'явився якийсь червоно-армієць в мокрій шинелі.

— Товаришу генерал! — закричав він, приклавши руку до пілотки.— Дозвольте звернутися до товариша полковника?

— Дозволяю,— сказав генерал.

Боєць обернувся до полковника. Його шинеля парувала.

— Товаришу полковник, дозвольте звернутися?

— Ну що там у тебе? — запитав полковник.

Боєць вручив йому пакет і, поспитавши дозволу, вийшов. Полковник розірвав пакет, прочитав донесення і мовчки простягнув генералові. У донесенні було написано:

Командиру полку полковнику Лапшину

від молодшого лейтенанта Букашева ДОНЕСЕННЯ

Цим повідомляю, що мною, молодшим лейтенантом Букашевим, був допитаний військовослужбовець німецької армії, полонений розвідниками Сирих і Філкжовим.

На допиті полонений посвідчив, що він є офіцером гестапо Мил-легом. Під час служби в гестапо відзначався жорстокістю і особисто брав участь у масових розстрілах комуністів і безпартійних радянських громадян.

Водночас він посвідчив, що штаб так званого Чонкіна знаходиться в крайній хаті, яка належала до окупації поштарці Бєляшовій, і охороняється посиленим загоном гестапівців, пов'язаних між собою найтіснішими узами. Поряд є посадочний майданчик і один літак, очевидно, для зв'язку з регулярними частинами гітлерівської армії.

Від детальніших свідчень вищезгаданий Миллег ухилився. Під час допиту поводився з викликом, фанатично. Не раз вигукував фашистські лозунги (зокрема "Хайль Гітлер!"), дозволяв собі обурливі заяви щодо суспільного і політичного устрою нашої країни. Декілька блюзнірських випадів стосувалося особи товариша Й. В. Сталіна.

Молодший лейтенант Букашев

— Ну що ж,— сказав генерал.— Відомості дуже цінні. Молодшого лейтенанта Букашева представити до нагороди. Вихідні позиції змінити згідно з новими даними. Щоб не розпилятися, зосередити всіхили для атаки на штаб так званого Чонкіна,— він присунув до себе план, закреслив прямокутники, які зображували місця дислокації батальйонів, і пересунув їх на інші. Закреслив стріли і провів нові. Тепер усі три стріли сходилися на хаті Нюри Бєляшової.

37

Допитавши полоненого, лейтенант Букашев склав донесення і з одним із вільних караульних відправив до командира полку. Тепер можна було б трохи й подрімати, але спати не хотілося, і він вирішив написати листа матері. Поклав перед собою розкритий блокнот,, присунув каганця і своїм ще не впевненим школярським почерком почав швидко писати:

"Моя мила, люба, дорога матусю!

Коли ти отримаєш цього листа, твого сина, можливо, вже не буде серед живих. Сьогодні на світанку за сигналом зеленої ракети я піду в бій. Це буде перший бій у моєму житті. Якщо він виявиться й останнім, я прошу тебе: не журись. Хай тебе втішає думка, що син твій, молодший лейтенант Букашев, віддав своє молоде життя за Вітчизну, за партію, за великого Сталіна.