Владимир Владко – Аргонавти Всесвіту (страница 4)
— Ще п’ятнадцять хвилин!
По всіх країнах світу, по всіх містах і селах люди з нетерпінням чекали цього сигналу. Ті, хто був дома, знову й знову старанно настроювали свої приймачі на хвилі московської радіостанції. Люди, що проходили по вулицях, шукали очима найближчий репродуктор, щоб спинитися біля нього і слухати.
Безсумнівно, найщасливішими були ті, хто мав можливість влитися до безперервного людського потоку, який внесе людину в гігантський московський Палац Рад і залишить її біля нумерованого місця в одному з сотень концентричних кіл-рядів найбільшого в світі головного залу Палацу.
Хвилини протікали нестерпно повільно. Здавалося, вони розтягались на цілі години. Уже не було жодного вільного місця в головному залі, від стола президії і до останніх рядів, розташованих амфітеатром. Незвична тиша панувала в залі, хоча тут зібралося близько ста тисяч чоловік. Така ж сама тиша, яка панувала і біля кожного радіоприймача, настроєного на Москву. І ось упали у вічність останні секунди. Хвилинна стрілка на величезному годиннику Палацу Рад вказала на цифру «12». І весь зал, весь радянський народ, все людство, що чекало біля приймачів, почули ще один короткий удар гонга. Останній сигнал!
Слідом за тим пробили вісім гучних і протяжних ударів Кремлівські куранти. І ще було чутно бій годинника, а на екранах всіх телевізорів вже виникли контури великого залу Палацу.
В напруженій тиші розтанув останній удар курантів. Ніколи, мабуть, ще не вслухалася так Земля у тихе шарудіння, що долинало з репродукторів. Ще секунда… дві… три…
— Збори Всесоюзного товариства міжпланетних сполучень вважаю відкритими. Слово має академік Микола Петрович Риндін!
Буря овацій розірвала тишу. Люди в залі, люди у незчисленних радіоприймачів і телевізорів, люди, яким досі секунди здавалися довгими й тягучими, забули про час, намагаючись нескінченними оплесками висловити своє хвилювання і захоплення.
У цьому шумі оплесків потонули будь-які інші звуки. Люди побачили, як твердими рішучими кроками на трибуну в центрі залу зійшла невисока людина, як вона спинилася на трибуні і спокійно вклонилася, поклавши руки на бар’єр.
Майже водночас з різних боків спалахнули яскраві прожектори, їх проміння схрестилося на трибуні, залило світлом маленький силует людини. І раптово цей силует неймовірно зріс, збільшився, перетворився на велетня, що майже сягав головою склепіння Палацу. Силует трохи вібрував у повітрі, він складався, здавалось, з якоїсь напівпрозорої речовини, бо, придивившись, крізь нього можна було побачити протилежні ряди амфітеатру і стіни, неясні й туманні. Це було останнє досягнення оптичної техніки: освітлені промінням прожекторів дзеркала на трибуні відкидали вгору гігантський світловий силует, рельєфне зображення промовця.
Академік Риндін підніс руку. Вона наче пронизала склепіння залу і зникла за ним. Риндін закликав до тиші. Цього було досить: за кілька секунд в залі запанувала така тиша, що можна було почути схвильоване дихання сусідів. Академік зручніше сперся на бар’єр трибуни.
— Шановні товариші, дорогі друзі, — почав він свою промову. — Моя місія сьогодні не надто складна, і я спробую виконати її якнайшвидше. Мені доведеться стисло й ясно розповісти вам про те, що ви всі вже неодноразово читали в газетах і журналах, — про мету нашої міжпланетної подорожі, в яку ми вирушаємо через кілька днів. Сьогодні ми зустрічаємося з вами востаннє перед розлукою на довгий час.
Коротка, насичена хвилюванням пауза здалася слухачам дуже значною. Незнані небезпеки і труднощі чекають відважних радянських мандрівників у крижаних просторах Всесвіту; перед ними — знайомство з загадковим світом нашої далекої сріблястої сусідки Венери…
— Для чого ми залишаємо нашу Землю, навіщо надсилає нас Батьківщина в безмежні простори космосу? Перед нашою експедицією поставлено багато важливих і відповідальних наукових завдань. Немає потреби та й можливості перелічувати їх всі перед вами. Вже самий по собі виліт у космос першого пасажирського міжпланетного корабля є величезною науковою подією. Наш астроплан являє собою цілу лабораторію з безліччю приладів для наукових досліджень у світовому просторі. Що ж ми будемо досліджувати, вивчати, спитаєте ви. Я відповім вам: все, починаючи від астрономічних явищ і кінчаючи складними фізичними проблемами, серед яких чи не найголовнішою є перевірка за умов космосу існуючих гіпотез про природу та походження космічного проміння. Це — в міжпланетному просторі. А на самій Венері? Певна річ, у першу чергу — природу і, як ми сподіваємося, найцікавіше життя на цій все ще загадковій для нас молодій планеті, яка вічно ховає своє обличчя під покровом густої хмарної атмосфери.
Як бачите, наукових завдань у нас дуже багато. Але серед них є одне, яке має, крім усього іншого, ще й найважливіший практичний характер. Вирішення його допоможе нам покінчити з безжалісним ворогом всіх металів Землі — корозією. Що це означає? Як ви знаєте, корозією називається руйнування металу під різними фізико-хімічними впливами. Іржа на залізі, зелений окис на міді, матове нашарування на алюмінії, — все це корозія. Це невловимий всюдисущий злодій, який краде у нас неймовірну кількість металів. Людство щороку втрачає від корозії близько 30 мільйонів тонн різних металів. Ми боремося, звичайно, з корозією, ми винаходимо різні тривкі сплави металів, — з нікелем, хромом, молібденом, ванадієм та іншими домішками. Але всього цього надто мало. Всюдисущий злодій продовжує красти мільйони тонн металу з нашого господарства, він підстерігає нас усюди. І ми хочемо остаточно і назавжди перемогти його. Як?
Академік Риндін уважно подивився на притихлий зал.
— Згадаємо відому періодичну таблицю елементів великого російського хіміка Дмитра Івановича Менделєєва, ім’ям якого пишається наш народ, як красою і славою російської науки. І, згадавши періодичну систему Менделєєва, ви одразу помітите, що вона закінчується в її теперішньому вигляді на елементі номер сто один, так званому менделєєвії. Нагадаю вам, що відносно зовсім недавно, ще в середині нашого сторіччя, таблиця Менделєєва була значно коротшою, вона закінчувалася на елементі номер дев’яносто два, на урані. Так, так, саме уран був у таблиці останнім елементом, який вчені до цього часу спромоглися відкрити і знайти в природному вигляді в корі нашої Землі, у вигляді хімічних сполук з іншими елементами. Але після того наука просунулася вперед. Ви знаєте, що наука оволоділа розщепленням атомних ядер, звільненням атомної енергії і створенням нових хімічних елементів. Капіталісти й агресори намагалися використати атомну енергію для війни, для руйнації. Наш світ, світ будівництва комунізму, — поставив атомну енергію на службу народові, його мирним потребам, розвиткові народного господарства. Згадайте, що саме в нашій країні, великому Радянському Союзі, ще в 1954 році вперше в світі була сконструйована і збудована електростанція, що працювала на атомній енергії. Ми, радянські люди, з гордістю можемо сказати, що великий Радянський Союз першим у світі розв’язав проблему мирного використання гігантської сили атомної енергії. Людство пам’ятає, як вражений був капіталістичний світ, коли атомна енергія почала покірно служити нашому мирному соціалістичному народному господарству! Там, в капіталістичних країнах, вчені винаходили атомні, водневі і кобальтові бомби та атомні гармати, призначені для руйнації і масового знищення людей. А у нас, в Радянському Союзі, наука наполегливо працювала над тим, щоб примусити атомну енергію служити народові, його щастю, його світлому майбутньому. І ми домоглися цього! Атомна енергія працює на нас на численних енергостанціях, які ми широко будували, починаючи з шостої п’ятирічки. За допомогою атомної енергії ми провадимо велетенське перетворення природи, змінюємо карту нашої Батьківщини. Збудувавши потужні атомні електростанції, ми зросили мільйони гектарів засушливих земель. Але ви і без мене прекрасно знаєте, як використовується в Радянському Союзі і народно-демократичних республіках для мирних, творчих потреб енергія урану і плутонію, енергія термоядерних реакцій. Тому повернемося до моєї головної теми, від якої я дещо ухилився, прошу пробачення!
Академік Риндін посміхнувся, почувши, як вітальним гомоном відповіли йому десятки тисяч слухачів, що жадібно ловили кожне слово його промови.
— Так от, щодо розширення таблиці Менделєєва. Працюючи з розпадом урану, вчені створили нові хімічні елементи, невідомі до того часу людству. Це були: нептуній, плутоній, америцій, кюрій, беркелій, каліфорній, афіній, центурій і, нарешті, менделєєвій — що посіли відповідно з дев’яносто третього по сто перше місце в таблиці великого російського вченого. Все це штучно створені людиною елементи, так звані трансуранові. Дуже важливо відзначити, що ці відкриття спростували одне поширене помилкове упередження, яке довгий час панувало в науці. Більшість учених вважала раніше, що розширення таблиці Менделєєва за межі урану взагалі неможливе, бо, мовляв, елементи, важчі від урану, не можуть практично існувати, вони були б надто нестійкими. Розвиток науки відкинув такі твердження. Він примусив скептиків згадати і по заслузі оцінити пророче передбачення самого Менделєєва, який вказував, що він припускає можливість розширення його періодичної системи в бік важких елементів поза ураном. Який правий був геніальний російський вчений, що проникав своїм гострим поглядом у далеке майбутнє! Звичайно, серед трансуранових елементів, створених людиною, виявились і дуже нестійкі, як, наприклад, нептуній, період піврозпаду якого складає всього два-три дні. До речі, нагадаю вам, що періодом піврозпаду називається час, на протязі якого розпадається половина атомів даного елемента. Нептуній, як бачимо, дуже нестійкий. Але ж природний елемент радон, який займає в таблиці Менделєєва вісімдесят шосте місце й існує в природі незалежно від людини, — не набагато стійкіший від нептунію: його період піврозпаду не досягає чотирьох днів… А от штучно створений ученими елемент плутоній, навпаки, відносно дуже стійкий. Його період піврозпаду складає двадцять чотири тисячі років, — тоді як загальновідомий природний елемент радій, наприклад, має період піврозпаду всього в тисячу п’ятсот дев’яносто років! Отож, ми переконуємося, що деякі трансуранові, штучно створені людиною елементи можуть бути і дуже стійкими, — в усякому разі для практичних потреб людства. Думаю, ви погодитеся, що двадцять чотири тисячі років для нас з вами — строк більше ніж достатній!..