Витольд Гомбрович – Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета (страница 55)

КАМЕРГЕР: Труп.

ПИЯК (уражено): Труп!

Ножем проштрикнутий, кур-р-р...тка...

Хто його штрикнув?

ОДИН ІЗ ГОСТЕЙ (до Генрика):

Ваша Величносте! Він хвилину тому

Ножем себе убив!

ПИЯК: Сам себе вбив? А пощо вбив?

ГЕНРИК: Це за моїм наказом!

УСІ: Король, король!

ГЕНРИК: Але... хіба це все серйозно?

(За мить.) Підсуньте щось йому під голову.

УСІ: Король, король!

ГЕНРИК: Хто міг би в це повірити? Це тільки сон. Це навіть небувало штучно.

А він таки лежить отут,

Вона стоїть отам.

А я є тут...

(За мить.) Тепер я вже спокійно можу дати собі шлюб!

УСІ: Король, король, о, Генрик, Генрик, Генрик!

ЛАКЕЇ: Бургундське, о бургундське, о бургундське!

ГЕНРИК: Хто міг би в це повірити? Це тільки сон. Це навіть небувало штучно.

А він таки лежить отут.

Вона стоїть отам...

(Тихіше.) Тепер я підійду до неї й тут і зараз зроблю з нею, зроблю з нею все, що мені запрагнеться, як закортить мені... візьму й пошлюблю я її собі... на повну міць...

Що це я мовити хотів?

Щось мовити хотів та й призабув.

Зараз, та що ж воно... Ага! Здається, що нічого з цього не вийде, бо...

Я передумав...

(До Мані.) Пробач...

КАНЦЛЕР (углибині, над тілом Владзя): Сорочку поплямив...

БАТЬКО: Власне, життя йому ніхто уже не поверне.

МАТИ: Та він безумець, видко! Я перше думала, що він пошуткував... а потім — бачця... лежить...

ПИЯК: Та шкода слів. Каюк. По всьому.

ГЕНРИК:

О, я чудово знаю, що це неправда!

А все ж таки!..

Панове,

Дами,

Падайте навколішки, схиляйте голови,

Бо замість шлюбу... буде похорон!

КАНЦЛЕР: Похорон.

БАТЬКО: Ага, як похорон, то похорон.

ГЕНРИК: Давайте його сюди. (До Мані.) Стань біля нього. Цей труп є ділом моїх рук,

Однак це діло геть незрозуміле... Неясне.

Темне...

Сильніше воно від мене і,

Мабуть, не моє!

Шикуйтесь у процесію жалобну!

КАНЦЛЕР: Це поховальний марш!

БАТЬКО: Це поховальний марш!

ГЕНРИК:

Ні! Я ні за що тут не несу відповідальності! Не розумію власних слів!

Я не паную над своїми вчинками!

Нічого, так, нічого-пренічого я не знаю й не розумію!

І бреше той із вас, хто торохтить, що розуміє!

Нічого ви не знаєте

Так само, як і я!

Ми лиш поєднуємося між собою і постійно

В нові вкладаємося форми.

І форми ті спіднизу вгору б’ють. Цей дивний дим!

Мелодія невловна! Облудний танець! Нечітка хода!

І земський, людський храм,

В якому я служитель!

ПИЯК: В якому я служитель...

БАТЬКО (лагідно): Геню...