Варткес Тевекелян – Рекламне бюро пана Кочека (страница 70)

— Як ви зуміли перевезти через кордон шрифт і переправити сюди таку кількість паперу? — спитав Василь.

— Чи ба, велике діло!.. У фашистській Німеччині за гроші можна купити не тільки митного чиновника чи залізничне начальство, але й самого Герінга! — весело сказав болгарин.

Василь узяв у Стамбулова квитанцію камери схову, накладні на папір, доручення і, давши йому номер свого домашнього телефону, попросив подзвонити після десятої вечора.

Того ж дня він зв'язався з Германом і спитав, чи зможе той одержати валізи із шрифтом, папір і чи є в нього місце, де все це зберігати?

— Які ж ми підпільники, коли б не змогли одержати і надійно сховати те, що інші зуміли привезти за тридев'ять земель? Не турбуйтесь, ми все зробимо! — запевнив майстер.

— Частину шрифту і трохи паперу дасте Веберові, я йому обіцяв, — сказав Василь і попросив подзвонити йому з автомата. — Якщо все буде гаразд, спитаєте: «Це довідкове вокзалу?» А коли непередбачені ускладнення, задасте інше питання: «Чи можна замовити квиток на Мюнхен?»

— Добре, подзвоню. Але ви даремно турбуєтесь, товаришу!

Однак Василь турбувався, і навіть дуже. Він ходив з кутка в куток по великій вітальні, малюючи в уяві картину страшного провалу. Тільки близько одинадцятої години пролунав нарешті довгожданий дзвінок. Знайомий голос запитав: «Це довідкове вокзалу?»

— Ні, ви помилились! — відповів Василь.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

На початку 1936 року відбулося дві важливі події. Шістнадцятого лютого, під час виборів до кортесів, реакція в Іспанії зазнала серйозної поразки і було створено республіканський уряд на чолі з Асаньї, що згодом став президентом. Два місяці по тому, на виборах до Національних зборів Франції перемогли ліві і владу взяв у руки уряд Народного фронту.

В ті дні англійська консервативна газета «Дейлі мейл» писала: «Якщо зараза комунізму, що поширюється в Іспанії і Франції, перекинеться на інші країни, то найкориснішими друзями для нас були б два уряди — німецький та італійський, які знищили цю заразу на своїй землі». Ці рядки стали немовби сигналом для світової реакції.

Василь дістав телеграфом дивне розпорядження містера Адамса: спішно переадресувати танкери з авіаційним бензином, які прибувають у гамбурзький порт, в Іспанське Марокко і на Балеарські острови. А через день до нього в контору прийшов Отто Лемке і, сповістивши, що незабаром поїде в Іспанію, сказав:

— Ну, містере Кочеку, можете мене поздоровити: я буду учасником найвидатніших історичних подій, і, можливо, моє ім'я золотими літерами буде написано на скрижалях історії!.. Ми в Іспанії знищимо всіх євреїв, комуністів та інших соціалістів і теж установимо новий порядок! Ваша батьківщина, Америка, не буде нам на заваді — вона оголосить нейтралітет і ні в що не втручатиметься. Англія ж цілком на нашому боці. Лишаються французики, але що вони зроблять самі?

— Звідки ви все це знаєте? — ніби ненароком запитав Василь.

— Отто Лемке не така людина, щоб кидати слова на вітер!

— Усе може бути… Не думаю тільки, що Англія цілком на вашому боці…

— Не вірите? — усміхнувся Лемке.

— Політик я поганий, але цьому повірити не можу!

— А якщо доведу?.. Хочете закластися?

— Любий Лемке, до чого мені цей заклад? Та й чим ви зможете підтвердити свої слова?

— Документами, справжніми документами!.. Я покажу вам копію стенограми недавньої розмови представника Великобританії з нашим фюрером… Ви будете вдоволені?

— Якщо тільки стенограма справжня…

— Любий Кочеку, невже ви…

— Скільки це коштуватиме? — перебив його Василь, збагнувши, що оберштурмбанфюрер затіяв усю цю розмову для того, щоб запропонувати йому секретний документ.

— Тисячу доларів! — була відповідь.

— Чи не занадто дорого?

— Дорого?.. В іншому місці за такий документ дали б куди більше, але я віддаю вам по-дружньому…

— Згоден. Зрештою, якщо навіть переплачу — дарма, ми ж друзі… Дасте документ і одержите гроші!

Увечері Лемке приніс Василеві один-єдиний аркуш цигаркового паперу, наполовину заповнений машинописним текстом.

— І це все? — розчаровано вигукнув Василь.

— У документі найважливіше не кількість рядків, а його зміст. Прочитайте, і ви зрозумієте!.. Річ у тому, що до Берліна приїхав сер Томас Джонс, довірена особа прем'єр-міністра Англії Болдуїна, щоб вивідати, чи можливі переговори між Англією та Німеччиною. Гість розмовляв із Ріббентропом, а на другий день його запросили до фюрера. Тепер зрозуміли, що йдеться не про дрібниці? Ви тримаєте в руках не що інше, як копію стенографічного запису розмови Джонса з Гітлером. Зважте, стенограму було передруковано лише в п'яти примірниках — у вас п'ятий примірник. — Лемке взяв аркушик із рук Василя і почав читати: «Джонс сказав фюрерові, що, на думку англійського уряду і, зокрема, на особисту думку прем'єр-міністра його величності сера Болдуїна, перемога Народного фронту у Франції і неминучість громадянської війни в Іспанії змушують Німеччину та Англію зблизити свої позиції…» Зверніть увагу, останні слова підкреслено. І далі: «Фюрер відповів співрозмовникові, що цілком згоден з ним, і заявив, що він, у свою чергу, має намір сприяти здійсненню спільного плану».

— А що це означає — «сприяти здійсненню спільного плану»? — запитав Василь.

— Що ж тут незрозумілого? Спільними зусиллями остаточно й беззастережно викоренити комунізм! Щоб досягти цієї мети, треба насамперед підняти заколот в Іспанії і покінчити там з республікою, потім ліквідувати Народний фронт у Франції. Розповім вам по секрету — як тільки диктор радіостанції Сеути скаже: «Над усією Іспанією безхмарне небо», — почнеться гаряче діло, в якому візьме участь і ваш покірний слуга оберштурмбанфюрер Отто Лемке!..

Повідомлення есесівця і документ були такі важливі, що треба було негайно сповістити «батька». Вранці другого дня Василь доручив юрисконсультові спішно викликати до Берліна торговця бензином Стамбулова — настав час серйозно подумати і про болгарський ринок…

Стамбулов не примусив себе чекати — через два дні він уже сидів у кабінеті Василя і, слухаючи його, кивав головою.

— Я вас зрозумів і тільки-но приїду — негайно передам… От сволота!.. Виходить, поклали втопити в крові республіку… А англійці знову в своїй улюбленій ролі. — Життєрадісне обличчя Стамбулова затьмарилося.

— Схоже на те, — невесело відповів Василь.

— Знаєте, з купівлею у вас бензину вийшло здорово, — сказав, помовчавши, Стамбулов. — Цілком природно, що комерсант, розширяючи діло, хоче позбутися посередників і заробити якнайбільше. Ви б побачили, який переполох зчинився серед наших оптовиків, коли цистерни з американським бензином і вагон автолу прибули на товарну станцію Софії!.. Тепер у мене є підстави приїздити сюди, до Берліна, коли завгодно — це не викличе ні в кого ні найменшої підозри. Треба ж мені до кінця владнати справу з постачальником!..

Того ж дня Стамбулов поїхав.

Оберштурмбанфюрер Отто Лемке казав правду: за умовним сигналом радіостанції, що передала його в ефір: «Над усією Іспанією безхмарне небо», почався військовий заколот під керівництвом Санхурхо. Фашисти виступили в Іспанському Марокко, на Канарських і Балеарських островах. Спалахнув заколот і на півночі Іспанії. Після того, як під час авіаційної катастрофи загинув Санхурхо, на чолі заколоту став генерал Франко.

Майор Фрідріх Кольвіц передав Василеві через свого родича Йоганна Мейєра відомості про те, як і чим допомагають Німеччина та Італія іспанським заколотникам. Зокрема, він сказав, що дуче поставляв заколотникам десять тисяч гвинтівок, двадцять тисяч ручних гранат, двісті кулеметів та півтора мільйона песет готівкою. Гітлер послав в Іспанію на поміч Франко повітряний корпус «Кондор», який налічує понад сто бойових літаків і чотири тисячі п'ятсот чоловік особового складу. Майор твердив, що генералітет постановив випробувати в Іспанії пікірувальні бомбардувальники та важкі танки.

Хоч фашистська авіація вже чотириста шістдесят два рази бомбила іспанські міста, а пізніше Гітлер переправив туди двісті п'ятдесят тисяч італійських і п'ятдесят тисяч німецьких солдатів та офіцерів, великі держави — Англія, Франція і Сполучені Штати Америки розіграли ганебний фарс, проголосивши через Лігу рацій політику невтручання і поставивши, таким чином, знак рівності між законним урядом республіки та заколотниками, а також заборонили продаж зброї та стратегічних матеріалів обом сторонам.

Хто-хто, а Василь добре знав, скільки нафти й нафтопродуктів поставляють генералові Франко, обходячи закон про «невтручання». Спочатку пальне давали Франко в кредит. У Берлін до Василя прибув представник заколотників, щоб вести розрахунки і видавати компанії векселі. Василь також знав, що батько Джо, Ковачич-старший, продає іспанським заколотникам вогнестрільну зброю, переважно кулемети й гармати, і загрібає на цьому мільйони.

Політика соціаліста Леона Блюма, який очолював тоді уряд Франції, була боягузлива. Блюм відверто заявив: коли Франція підтримає республіканців, це може призвести до війни з диктаторами. Генеральний комісар іспанської республіканської армії Альварес дель Вайо кинув Леонові Блюму в обличчя: «… Якщо ви й далі стоятимете на такій позиції, то обіцяю вам, що кожного разу, коли в окопах гинутиме іспанський соціаліст, останньою його думкою буде прокляття вам. Він зможе сказати: «Мій убивця — Леон Блюм…»