Варткес Тевекелян – Рекламне бюро пана Кочека (страница 5)

— Я вклав у підприємство шість тисяч чотириста франків, — сказав він. — 3 цієї суми знімаю дев'ятсот франків за те, що понад п'ять років користувався гаражем. Гадаю, так буде справедливо. Лишається п'ять тисяч п'ятсот франків…

Потім він сказав, що на купівлю обладнання для ремонтної майстерні та інші витрати, аж до об'яв у газетах, треба буде шість тисяч шістсот франків.

— Таким чином, мосьє Кочеку, — закінчив він, ваша частка становитиме шість тисяч п'ятдесят франків. Вважаю, доцільно зареєструвати наше підприємство в торговій палаті з капіталом сорок тисяч франків. Правда, це потребуватиме деяких додаткових витрат на податок, але вони виправдають себе. Чим більший капітал має підприємство, тим воно солідніше, тим більший кредит йому надаватимуть. Ви згодні зі мною?

— Я внесу свою частку одразу ж, тільки-но буде оформлено у нотаріуса нашу домовленість, — сказав Василь. — Однак у мене є до вас прохання. Справа в тому, що моя дружина вивчає історію мистецтва і сама трохи малює. Їй конче потрібно бувати в музеях і картинних галереях вашої країни, ознайомитися з пам'ятками архітектури. В майбутньому, можливо, вона навчатиметься далі в Сорбонні. Тому я хотів би попервах мати вільними два-три дні на тиждень, — звичайно, з відповідним зменшенням моєї частки в прибутках. Згодом у цьому не буде потреби. До того ж я дістану позитивну відповідь на мою заяву, що остаточно зміцнить моє становище у Франції. Ренар замислився, почухав потилицю.

— Відверто кажучи, я запропонував вам стати компаньйоном після того, як побачив вашу роботу і впевнився, що ви справді майстер. Звичайно, гроші, які ви вносите, теж на вулиці не лежать… Але ж найрозкішнішою вивіскою доброї слави не зробиш. Втім, коли ви ставите такі умови, виходить, так треба. І мені лишається тільки погодитися, з одним, правда, застереженням: коли буде спішне замовлення — працювати разом, потім уже викроюйте вільні дні!

— Мосьє Ренаре, почнемо працювати, а там видно буде! Ми ж друзі і завжди зможемо домовитись!

На тому й постановили. Протягом найближчих днів виконали всі формальності, і нове підприємство з основним капіталом сорок тисяч франків було зареєстровано в торговій палаті департаменту під назвою «Ремонтна майстерня Франсуа Ренар і компанія».

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Літо в цьому маленькому містечку було напрочуд приємне. Навіть у найжаркіші дні спеку пом'якшувала сила-силенна зелені і води, а ночами інколи бувало так прохолодно, що доводилося за тутешнім звичаєм укриватися пуховиками. Високі крони вікових каштанів змикалися над брукованими вулицями. Біля ставка, в якому старі плакучі верби купали свої віти, мосьє Дюран відкрив літній павільйон, де, крім вина, подавали прохолодні напої та морозиво.

Подружжя Кочеків жило скромно й одноманітно. О сьомій годині ранку вставали. Чашка кави з бріошами — і рівно о восьмій на роботу. О дванадцятій годині сніданок, о шостій — обід. Недовга вечірня прогулянка біля ставка, склянка чи дві доброго вина з друзями в павільйоні мосьє Дюрана, легка вечеря, годин зо дві читання і — здоровий, міцний сон при відчинених вікнах.

Справи в майстерні поступово налагоджувалися. Вивіска з аршинними літерами на весь фасад, об'яви в газетах про гарантійний ремонт за недорогу плату зробили своє. Та слава про чудового іноземного механіка поширилась по всій окрузі після того, як Василь відремонтував старенького «форда» сільського лікаря.

Поломка була незначна, але сама машина, як то кажуть, на ладан вже дихала. Звичайно, за ремонт цієї руїни можна було загилити чималі гроші, але Василь умовив Ренара задля реклами взяти помірну плату.

Точно у визначений час — через п'ять днів — машину було відремонтовано, зношені деталі замінено, гальма підтягнуто, мотор відрегульовано, а пофарбований заново кузов вилискував на сонці, як новенький. Хазяїн машини був у захваті, коли сів за кермо. Такий ремонт за такі гроші!

— Ви просто чудово відремонтували мою машину! — Лікар довго тиснув Василеві руку і, розчулившись, відвалив йому п'ять франків чайових.

Роз'їжджаючи по всій окрузі, лікар цей став найкращою рекламою майстерні «Ренар і компанія». Він завзято радив усім своїм пацієнтам — власникам машин — ремонтувати їх тільки в цій майстерні і не шкодував слів, розхвалюючи золоті руки чехословацького майстра, що знав мотор, як бог.

Замовлення сипалися звідусіль, у Василя майже не лишалося вільних днів.

Якось жаркого сонячного ранку метрів за двісті від майстерні зупинився розкішний лімузин. З нього виліз елегантний молодик. Він довго порпався в моторі, потім пішов у майстерню по допомогу. Побачивши Василя біля слюсарного верстата, власник лімузина звернувся до нього:

— Недалеко звідси зупинилась моя машина. На жаль, усі мої спроби полагодити мотор не мали успіху… Допоможіть, будь ласка!

Голос молодика здався Василеві знайомим. Уважно придивившись до відвідувача, Василь одразу пізнав його, хоч той відпустив вусики і змінив зачіску.

— Зараз, мосьє, — відповів Василь, — я тільки попереджу компаньйона! — І за кілька хвилин вийшов з молодиком на вулицю.

Коли вони пройшли кроків десять, чоловік, пересвідчившись, що поблизу нікого нема, тихо сказав Василеві:

— Один ваш знайомий приїхав у Париж і хоче побачитися з вами в середу, о третій годині, в кафе «Ротонда» на бульварі Монпарнас. Якщо з огляду на якісь обставини ви не зустрінетеся в середу, будьте в п'ятницю на тому самому місці. Ви, звичайно, пізнаєте вашого знайомого, як пізнали мене. Про всякий випадок ось його прикмети: одягнений у легкий фланелевий темно-сірий костюм. На яскравій краватці золота шпилька з трьома маленькими камінцями у формі підкови.

Розмовляючи, вони підходили до машини край дороги. В ній сиділа пишноволоса блондинка. Молодик устиг шепнути:

— У мене зовсім випадкова супутниця, про людське око. В машині я зіпсував контакт в електропроводці.

Василь відкрив капот, покопирсався в моторі і сказав молодикові:

— Мосьє, біда дріб'язкова, — маленьке ушкодження в електропроводці. Я приєднаю контакт і піджену машину до майстерні, а там закріплю надійно. Це займе не більше ніж чверть години.

Невдовзі все було готове. Василь вивів автомашину на дорогу, молодик розплатився і поїхав.

— Дівчину підчепив — перший сорт! — сказав Ренар, дивлячись услід машині.

— Скільки взяли з нього? — спитав Василь.

— Двадцять чотири франки.

— Ого! Двадцять чотири франки за з'єднання контакту в електропроводці… Якби нам завжди щастило так легко заробляти, ми з вами скоро стали б великими комерсантами!

— Ми й прагнемо цього! — Ренар лукаво посміхнувся і приніс із-за перегородки конторську книгу. — Якщо відрахувати всі витрати, ми заробили в цьому місяці тисячу чотириста шістдесят франків — по сімсот тридцять франків на кожного. Для початку непогано, га? — Очі його сяяли від задоволення. — Якщо так піде, то за рік ми виручимо основний капітал, вкладений у підприємство.

— І я б повернув батькові сім тисяч франків, потішив би старого! Він у мене скупенький, ціну грошам знає. А одержавши назад гроші, він повірить у комерційні здібності сина, який зумів збити капіталець за короткий час, та ще й на чужині!..

— Яка рація повертати йому гроші? Вони ж ваші. Чи не краще нам розширити підприємство? Купити додаткове обладнання, організувати ливарню, найняти кількох робітників, а там… — Ренар розмріявся. Він дивився на каштани вздовж дороги і, здавалося, розмовляв сам із собою: — А з часом, дивись, перетворимо нашу майстерню на завод. Так, так, не смійтеся, на невеликий завод.

Зустрілися вони в середу, у призначений час. Щоб ознайомитися з місцем, де мало відбутися побачення, і уникнути всіляких несподіванок, Василь трохи раніше поїхав на бульвар Монпарнас і легко знайшов «Ротонду». В цю пору дня і на бульварі і в кафе людей було мало — кілька чоловік за столиками на вулиці та двоє молодиків, певно, журналістів, усередині. Вони щось ретельно писали, сидячи далеко один від одного.

Василь сів за столик у глибині залу, замовив пива, дістав з кишені газету «Матен» і почав читати. Чоловік, якого він чекав, з'явився рівно о третій годині — високий, гарно вбраний. Василь одразу пізнав його. Той спокійно, неквапливо підійшов до столика, за яким розташувався Василь, і, не чекаючи запрошення, сів на стілець поруч.

— Радий бачити тебе в повному гаразді, — сказав він по-французьки і відсунув келех з пивом. — Слухай, ти ж заможний буржуа, замов що-небудь істотніше. А то від пива тільки в животі бурчить, а толку ніякого! — Гість говорив весело, невимушено, чарівно усміхаючись.

Василь покликав гарсона, попросив принести салату, холодної телятини, сиру, пляшку бургундського.

— Ми зустрілися саме тут, бо мені не хотілося, щоб нас бачили разом на вулиці. — Він непомітно оглянувся. — Ти тримаєшся надто напружено. Почувай себе вільно. Ти зустрівся з другом, і у нас дружня розмова.

Гарсон приніс наїдки і вино. Коли він одійшов, гість вів далі:

— Я все знаю про твої справи. Добре влаштувався, розумно, для початку навіть дуже непогано. А тепер слухай. Основне і головне твоє завдання те саме — пустити тут, у Франції, глибоке коріння. Ти приїхав сюди не на місяць і не на рік. Нічого, нічогісінько поки що від тебе не вимагають, — тільки вживайся в середовище. Зрозумів?